Головний герой роману Кілґор Траут — письменник-фантаст, який подорожує з одного конґресу наукової фантастики до другого. На одному з таких конґресів він зустрічає Двейна Гувера, власника фірми, яка продає «понтіаки», і їхня зустріч стає приводом для багатьох карколомних та несподіваних ситуацій.
Оповідь в романі побудовано так, ніби автор розповідає про Землю інопланетянинові, який нічого не знає ані про людство, ані про людську цивілізацію, навіть про найпростіші речі — розмноження, зброю, прапор, яблуко. Така розповідь дозволяє під несподіваним кутом побачити мотивацію й наслідки людських дій.
«Сніданок чемпіонів» — гарячкова, сумбурна сатира з типовим для Воннеґута складом героїв і ландшафтом.
Пролог
Фраза «Сніданок чемпіонів» ¬— зареєстрована торговельна марка корпорації «Дженерал Міллз» для коробки пластівців на сніданок. Використання ідентичної фрази для титулу цієї книжки не має на меті засвідчити будь – яку асоціацію з «Дженерал Міллз» або їхнє спонсорство, ані не має на меті очорнити їхній якісний продукт.
***
Фібі Герті, тієї особи, котрій присвячена ця книжка, уже, як то кажуть, немає серед живих. Я познайомився з нею в кінці Великої депресії, коли вона овдовіла і жила в Індіанаполісі. Мені було років шістнадцять, їй — близько сорока.
Вона була багатою, але ціле своє доросле життя щодня ходила на роботу, тож працювала і далі. Вона вела колонку з тверезими і дотепними порадами для безнадійно закоханих в індіанаполіській «Таймз», добрій газеті, яка на сьогодні вже не існує.
Не існує.
Читати більше
Пратчетт Террі. Поштова лихоманка
«Поштова лихоманка» — це 33-й роман серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта та перший роман циклу про Мокра фон Губперука.
Засуджений до страти шахрай і пройдисвіт Мокр фон Губперук отримує шанс на нове життя (якщо, звісно, державну роботу можна назвати життям) і повинен взятися за відновлення анк-морпоркської пошти. Його обов’язкам генерального поштмейстера не видно кінця-краю, приміщення пошти по стелю завалене старими листами і притрушене голубиним послідом, а крім того, це ще й дуже небезпечна посада, адже за останні кілька тижнів четверо його попередників пішли з життя за нез’ясованих обставин. І все це на фоні успіху монополіста зі зв’язку — семафорної компанії «Великий шлях».
Сам того не сподіваючись, Губперук застосовує свій авантюрний талант на благо людей (а також ґолемів, ґномів та інших жителів Дискосвіту), відроджує традиції надсилання листів та відчуває на собі силу слів, які прагнуть бути прочитані.
Флотилії мертвих плавають усім світом по підводних річках. Про це не знає майже ніхто. Але теорію зрозуміти неважко.
Теорія така: океан, врешті – решт, багато в чому — лише вологіша форма повітря. А ні для кого не секрет, що чим нижче ви є, тим повітря густіше — як і тим розрідженіше, чим вище піднятися. Звідси випливає, що коли перекинуте бурею судно починає тонути і йде під воду, то рано чи пізно воно має досягти такої глибини, де вода стане настільки в’язкою, що не дасть йому змоги занурюватися далі.
Словом, судно перестане тонути й почне плавати під водою, вже недосяжне для океанських штормів, але й ніяк не здатне досягти дна.
Читати більше
Кармен Марія Мачадо. Її тіло та інші сторони
«Її тіло та інші сторони» — збірка короткої прози американської письменниці Кармен Марії Мачадо. Провокативний та вишуканий дебют, що блискуче руйнує межі між магічним реалізмом та фантастикою, гумористичною прозою і горором.
Проза Мачадо відкриває особливі потаємні сторони жіночності та жіночої зрілості. Героїнь оповідань спантеличує досвід дорослішання, партнерських стосунків, материнства… «Ідеальна» дружина, яка віддає чоловікові всю себе, чи жінка, яка наважується на хірургічне зменшення шлунку, щоб нарешті сподобатися самій собі, а чи письменниця-дебютантка, яка їде у творчу резиденцію, де повертається до історій свого дитинства… Це емоційні та відверті історії жіночого досвіду, у центрі яких теми сексуальності, об’єктивації, тиранії канонів краси, мізогінії, фізичного і психологічного насильства.
У медовий місяць ми їдемо у тур Європою. Ми не багаті, але ми все гарно організували. Європа — це країна історій і, в перервах між зляганням, я їх вивчаю. З галасливих стародавніх метрополій ми їздимо у маленькі сонні
села, тоді в альпійські закутки і знову назад, ми попиваємо алкоголь і згризаємо з кісток смажене м’ясо, їмо шпецле і оливки, равіолі і якесь м’яке зерно, якого я не знаю, але яке жадаю щоранку. Ми не можемо собі дозволити купе у спальному вагоні, але мій чоловік дає хабар провідникові, і той пускає нас на годину в порожнє купе, так ми трахаємося над Рейном, чоловік притискає мене до громіздкої рами, і його стогони первісніші за гори, які ми проминаємо. Я розумію, що це увесь світ, але це перша частина, яку я бачу. Мене проймає струмом від перспектив.
Читати більше
