Джудіт Ґрізел. Завжди замало: про залежність, з досвіду та нейронауки

«Універсальність вживання наркотиків у тваринному царстві декого наводить на думку, що це може відображати базовий біологічний потяг, такий само, як до їжі, чи сексу»,— пише професорка психології Джудіт Ґрізел.

Коли вона бралася здобувати докторський ступінь із нейробіології, хімії та генетики залежної поведінки, у неї вже було певне уявлення, з чим вона матиме справу — Джудіт сама зуміла позбутися наркозалежності. Хоч був у її житті час, коли вона вважала, що існування без наркотиків позбавлене сенсу. Власне, Джудіт зізнається, що «й досі люди, які можуть зупинитися після келиха вина чи розтягти грам марихуани на кілька місяців, за межею мого розуміння».

Пояснивши, як змінюється робота мозку під впливом наркотичних речовин, професорка Ґрізел детально розбирає механізми дії та вплив найпопулярніших легальних і нелегальних наркотиків — від кави до психоделіків. Є в книжці цікаві теорії про генетику залежності та вплив на неї довкілля.

У тринадцять я напилась уперше. Почувалася Євою, яка скуштувала яблуко. Чи пташиною, ув’язненою від народження в клітці, за мить після несподіваного звільнення. Алкоголь обдарував мене фізичним звільненням та духовною протиотрутою від постійного неспокою, який я не могла ані зрозуміти, ані розповісти про нього. Різка зміна світосприйняття, спричинена випитими півтора літрами вина в підвалі друга, змусила мене відчути, що і зі мною, і зі світом усе буде гаразд. Як темрява розсіюється світлом, а смуток — радістю, алкоголь у моїй підсвідомості розсіяв відчайдушні прагнення самоприйняття, пошуки екзистенційної мети, невміння жити в складному світі стосунків, страхи та надії. Тоді він видавався піднесеним на атласній подушечці порятунком від усього, що мене гнітило.