Нон-фікшн, який ми заслужили: книги 2021-го року 

Літературний критик Євгеній Стасіневич ексклюзивно для Читомо вибирає й коментує свій вибір найкращих — тобто найсвіжіших, найоригінальніших — нехудожніх книг року, що минає. Тут знайшлося місце як книжкам українським, так і перекладеним, як класиці гуманітарних досліджень, так і новим несподіваним виданням, що, на думку критика, мають непогані шанси пережити час свого виходу. 

Отже, нон-фікшн 2021-го року виглядає ось як.   

Після війни

Тоні Джадт, Після війни. Історія Європи від 1945 року. — Наш Формат, 2020. Пер. Катерина Зарембо

Замість будь-яких стислих чи коротких історій світу слід прописувати майже тисячасторінковий Postwar, «Історію Європи від 1945 року»: як приклад зухвалості та доброчесності. Оскільки Джадт доводить оповідь і аналіз до 2005-го, то в середньому на кожен післявоєнний рік припадає по півтора десятка сторінок; навіть отак це вже виглядає переконливим. Від «світанку “холодної війни”» через «добу добробуту» і «применшених очікувань» — до «розщеплення Європи» та «Європи як способу життя»: американський історик британсько-єврейського походження, що в анамнезі має кібуци, Кембридж і Париж 70-х, не так витворює широкі панорами, як реконструює те, що для багатьох іще й не стало історією; тим направду сильніший опір матеріалу. Окрема унікальність — посилена увага до східної Європи: Польща, Угорщина, Чехословаччина, Румунія, Балкани. 

Там, де Джадт виступає публічним інтелектуалом, він може помилятися (таким є податок на цей рід діяльності), проте як історик він велетенський. Компетентна критичність, що інкрустована емпатією та обрамлена дисципліною. 

Купити книжку.

Я — мене — мені… (і довкруги)

Ю. Шевельов (Юрій Шерех), Я — мене — мені… (і довкруги). — Х.: Видавець Олександр Савчк, 2021. 

Зрозуміло, що будь-яке видання, де значиться «Шевельов», майже автоматично може потрапляти в списки «най»: такими фігурами не лише не розкидаються, — тут і по довгому розмислу не знаєш, кого можна поставити поруч; хіба кілька фігур з давніших часів. Спеціаліст найсерйознішого класу одразу в кількох сферах (мови, література, театр), уламок «великих 20-х». Так, це перевидання другої частини шевельовських спогадів, із підзаголовком «В Європі» (перша частина — «В Україні»). Але, по-перше, попередніх видань на ринку давно не знайти, по-друге, кількість і якість приміток (а їх більше півтори тисячі) та фотографій (три сотні з гаком), підготовлених упорядниками, викликає шанобливе отетеріння, перетворюючи книгу на окреме явище і на полі коментування/ілюстрування, і на території перевидань. А по-третє, це не просто «канонічна» друга частина: сюди додавно «Зустрічі з Романом Якобсоном», що давно б уже мали стати основою серіалу про «холодну війну інтелектуалів», та післямову одного з упорядників, Сергія Вакуленка, яка насправді є спробою реконструювати міфічний третій том («В Швеції — В Америці»). Як її не крутіть, книжка — грандіозна.   

Купити книжку.

Об’єднання митців artes (1929-1935) та інші історії львівського модернізму

Пйотр Лукасевич, Об’єднання митців artes (1929-1935) та інші історії львівського модернізму. — Л.: Центр міської історії Центрально-Східної Європи, 2021. Пер. Андрій Бояров

Книга-альбом, колекція запаморочливих ілюстрацій, рідкісних і подекуди незнаних (всього їх тут понад три сотні), але передовсім польська монографія, що вийшла ще 1975-го року, стала класикою, а тепер перекладена українською, доповнена та відкоментована Андрієм Бояровим. Тобто не лише хрестоматійне дослідження, а й дещо перепрочитане і доукомплектоване; рідкісна річ. З одного боку, міжвоєнне інтернаціональне мистецтво Львова, тобто таки львівський (а не польський чи український) модернізм і авангард, фактаж і хронологія, панорама. З іншого ж, небезпроблемна (чи бувають інші?) історія мистецтв, писана на дослідницькому та інтелектуальному куражі, чиє створення саме вже потребує стати героєм книги. Подружжя Сельських, Ковжун, Хвістек і Фоґель, Стренг і Ган, Левицький і Музика, Ліллє: можна дивитись на це крізь призму логіки арт-середовищ, можна — як на частину глобального або ж інваріант «окремого» модернізму, можна — проводячи аналогії з тим українським мистецтвом, яке перепиняється в Харкові та Києві плюс-мінус саме тоді: у 1929-му. Хоча знати цю монографію не тільки можна, а — необхідно. 

І незайвим буде паралельно гортати нещодавно перекладену роботу Мирослава Шкандрія «Авангардне мистецтво в Україні», концептуально може закоротитись.  

Крім «Кобзаря». Антологія української літератури 1792-1883

Михайло Назаренко, Крім «Кобзаря». Антологія української літератури 1792-1883. У двох частинах. — К.: Laurus, 2021.

Важко сказати, коли востаннє щось подібне траплялось з історією української літератури. Може, наприкінці 90-х, коли ще працювала Соломія Павличко. Ненатужна актуалізація бозна-коли написаних текстів (а іноді — й ніколи небачених навіть філологами), стрімке перепрочитування, аргументований, але без перевантажень аналіз. Михайлові Назаренку вдалося те, про що так часто говорять, та чого майже ніколи не досягають: гальванізувати і збадьорити наше класичне 19 сторіччя. Гоголь, Квітка, Костомаров, Барвінок, Франко, — а поруч Капніст, Духнович, Федькович, Стороженко, Падура. А ще ж стиль викладу, легкість, однак не легковажність: «Можливо, для української культури було би навіть краще, якби генієм виявився Куліш, а не Шевченко», «Устиянович фантазував якраз у дусі свого часу — свого західноєвропейського часу». Хоча з концептулізаціями тут, на відміну від більш механічного «Поховання на могилі», теж усе гаразд: шлях літератури від «малоросійства» до «українства», де важать деталі та зовсім неочевидні внутрішні нурти. Ну і тексти, першоджерела, такий затишний у своїй впізнаваності формат антології. Проте — антології критичної. Великий обсяг, велика справа.  

Купити книжку.

Епістолярний монолог

Епістолярний монолог. — Д.: Коло, Ярослав Стешенко, Епістоляр 2021. Упорядкував Євген Пшеничний 

Бувають красиві книжки, бувають вигадливі, а бувають — захмарні, книги-фетиші, коли сказати «реальний витвір поліграфічного мистецтва» точно не буде гіперболою. «Епістолярний монолог», що абсолютно заслужено здобув Ґран-прі цьогогорічного БукФоруму, може збити з ніг одразу кількома своїми рівнями: Ярослав Стешенко — онук Старицького й один із засновників модерного українського книгознавства, той, хто зміг не піти в табори наприкінці 20-х, але таки загинув на Колимі в 1939-му; некабінетна біографія кабінетного вченого. Бібліограф та бібліофіл, і видання, отже, виходить подвійно бібліофільським: продукт фанатиків, що розказує про фанатика-попередника. Адже скрізь тут вклеєні обкладинки тогочасних журналів, екслібриси (які Стешенко колекціонував), копії документів. Листи книгознавця до Дорошенка, Ернста, Чистякова. А поруч Зеров, Перетц, Єфремов. І скрізь книги, книги, книги.

Концептуалізація фігури Стешенка (не лише інтелігента, бо також інтелектуала-науковця «на переломі») могла би бути й іншою, але навряд міг бути іншим вигляд цієї книги. Саме тому автор макету та верстки Олег Дячок — законний співавтор дива. Видання для обраних, хоча в певному сенсі — прокачаний м’яз для всього культурного поля.   

Іще п’ять видань, якими запам’ятається цей рік:

Лем. Життя не з цієї землі

Войчех Орлінський, Лем. Життя не з цієї землі. — Л.: Човен, 2021. Пер. Андрій Павлишин

Оперативний переклад біографії, на яку давно та інтенсивно чекали. В ідеалі, перед читанням Орлінського, слід знати про великого поляка певні базові речі, тому не сказати, що це книга – буквально для всіх; така, що погамовує наш усе ще голод на добру nobrow-біографістику. Але вона акцентує Лемівський анамнез (Львів, міжвоєння, Голокост), являючи ще одного, загалом проґавленого інтелектуала з когорти «центральноєвропейських джентельменів» (Мілош, Колаковський, Берлін). Складний і як мислитель, і як людина, цей «супермозок» отримав нарешті належну біографію на батьківщині. Хоча далі має бути більше. Всеохопніше.    

Купити книжку.

«Медитації» Декарта у дзеркалі сучасних тлумачень

«Медитації» Декарта у дзеркалі сучасних тлумачень. — К.: Дух і Літера, 2021. Пер. Андрій Хома, Андрій Баумейстер

Друге, виправлене та справді доповнене видання, небувала птаха в наших філософських широтах: не лише першокласний переклад абсолютної класики, легендарного початку модерної філософії (навіть не просто переклад, а трилінгва: латина, французька, українська), а й безпрецедентний науковий апарат і структура посилань, що дають нам рідкісне право пишатися власною гуманітаристикою. А ще ж тексти західних декартознавців, які стають тут і необхідною інтерпретацією (що собі думав Картезій), і широчезною  контекстуалізацією (що думали про нього інші). Перемога з перемог.

Купити книжку.

Українські світи Речі Посполитої

Наталя Старченко, Українські світи Речі Посполитої. — К.: Laurus, 2021.

Нова книга від авторки «Честі, крові і риторики», де найзагальніша рамка є подібною: «інша» Річ Посполита й «інша» шляхта, про які не говорять у школі. В цьому випадку шляхта є руською/староукраїнською, а функціонування її світів охоплює території від побуту до ідентичності, від судів до коронацій: більше сотні концентрованих оповідок, що мають зафундувати для ширшого загалу інший образ тогочасних еліт. Вправити давній — ще з 19-го століття — вивих у суспільній голові. В концепції історикині саме явище руської шляхти та її картини світу забезпечує в драматичному 17-му столітті спадковість і практик, і абстрактніших ідей. Які згодом стануть основою козацьких претензій. Не злам, а трансфер. Грушевському таки слід посунутись.  

Купити книжку.

Слідкуй за розбитим черепом: історія еволюції скелету

Леонід Горобець, Слідкуй за розбитим черепом: історія еволюції скелету. — К.: Віхола, 2021.

Цьогорічна динаміка (кількість плюс якість) «Віхоли» дивує і тішить: Агеєва та Агеєв, Сем’янків, Станчишин, Бльостка, Зарембо. І ось Горобець — молодий (та реально унікальний, бо таких обмаль) науковець: про еволюцію скелета у людей і не тільки, про жаб і риб, «скелетну революцію» та «нові еволюційні путівці», про хребці та плавці. Тут є що докручувати й інтонаційно, й стилістично, але це компетентно, легко, свіжо. Жива книжка. Наукпоп, до якого тягнеться рука. Еволюція наших стосунків з українським нон-фікшном. 

А скоро там обіцяють «Прикладну палеонтологію».

Купити книжку.

Служитель залежности: Володимир Щербицький за обставин часу

Олександр Якубець, Юрій Шаповал, Служитель залежности: Володимир Щербицький за обставин часу. — К.: Критика, 2021.

Історики Шаповал, якого представляти непотрібно, і Якубець, що віддавна спеціалізується на першому секретареві ЦК КПУ, який найдовше пробув при владі (17 років), зробили винятково потрібну річ: на високому рівні поговорили з нами про пізню УРСР. Адже нинішня Україна як система інституцій (і не тільки) виростає саме звідти, а не з часів УНР чи останніх акордів визвольних змагань 20-х; певно, для багатьох таке розуміння є болісним, але що ж. Тим необхідніше перестати відмахуватись від кількох десятиліть зверхнім і неточним окресленням по типу «глухий застій». Автори дослідження, яке заразом є й цілком читабельним історичним «портретом в інтер’єрі», можуть в цьому допомогти: початок кар’єри Щербицького і його складні стосунки з Шелестом, кадрова політика та ідеологічні нюанси, що важать ніяк не менше від загальної рамки; стиль управління. А ще тогочасні документи (листи, проєкти, записки) та статті, спогади й інтерв’ю з 90-х і 2000-х. Дивитись на свій анамнез варто широко розплющеними очима. Цьому, до речі, може посприяти також інша нещодавня книга Шаповала «Партійний «націоналіст». Парадокси Петра Шелеста». Уважного  вглядання в історію — на противагу емоційним ритуальним вигукам — забагато не буває.         

Купити книжку.