Український нон-фікшн — те, чого на вітчизняному ринку бракувало ще 10 років тому, — сьогодні демонструє неабияке розмаїття. З’являються книжки з історії, культури та психології, розвивається репортаж і воєнний нон-фікшн, який створюють чудові автори з уже випрацюваним стилем. Ми обрали п’ять новинок українського нон-фікшну до Книжкового Арсеналу, варті особливої уваги.

Ця стаття є частиною спецпроєкту «Вітрина новинок 2025», створеного за підтримки Фундації ЗМІН у партнерстві з Міжнародним фестивалем «Книжковий Арсенал». 

Усе на три літери

Дмитро Крапивенко. Усе на три літери. — Ukraїner, 2025. — 323 с. 

Є два типових способи говорити про війну. Перший — героїзація кожного кроку військових і створення навколо них лицарського ореолу. Другий у народі називають «зрадою». Він передбачає наявність образу голих-босих військових, яких бусифікували проти їхньої волі. Істина десь посередині. Журналіст Дмитро Крапивенко обирає чорний гумор і розповідає цікаві військові байки, у які, якби вони не стались на очах в автора, годі було би повірити. 

Зокрема, описуючи перші дні повномасштабного вторгнення, повні тривожності й проблем з комунікацією, Крапивенко згадує, як вони на стрьомі ледь не спалили свої ж «Піони». Або коли бійцям видали зброю часів 1940-х і навчати поводитись із нею запросили… історичного реконструктора. 

Ця книжка допомагає долати відстань між військовими й цивільними, даючи змогу розібратися в усіх абревіатурах й уявити війну з перспективи тих, хто побачив її зблизька. Без лицарства і «зрадойобства». В «Усе на три літери» зібрано чимало смішних історій – і від того ще болісніше усвідомлювати, що багато її героїв загинули.  Тож книжка Дмитра Крапивенка — ще й спосіб залишити памʼять про тих, хто боронив Україну. 

Купити книжку

Контурні карти памʼяті

Олена Стяжкіна, Євгенія Подобна, Марічка Паплаускайте, Владислав Івченко, Ольга Карі та ін. Контурні карти памʼяті. — The Ukrainians Publishing, 2025. — 120 с. 

«Контурні карти памʼяті» — збірка есеїв про місця і памʼять, що вийшла в новоствореному The Ukrainians Publishing, проєкті однойменного медіа. Це історії про те, як зі знищених росіянами будівель у різних частинах України постають привиди цих місць.

Вісім авторів розповідають історії різноманітних локацій — будинок Любові Панченко в Ірпені, музей Сковороди в Сковородинівці, мозаїки Алли Горської тощо. Проте ці тексти — дещо більше, ніж краєзнавство та історичний екскурс. У кожен есей вплетено особисту історію авторів, що підкреслює тяглість памʼяті й робить ці оповіді інтимними.

Наприклад, Євгенія Подобна мешкала в сусідньому будинку з Любовʼю Панченко, але в дитинстві нічого не знала про мисткиню. Марічка Паплаускайте розповідає про власну школу в Миколаєві, яку вона бачить потрощеною, а водночас виявляє, що ця будівля була зведена півтора століття тому за проєктом архітектора Євгена Штукенберга. А Олена Стяжкіна розповідає історію музею в Часовому Яру — про чеха Франца Штерцера, який обрав залишитись у місті (на відміну від інших дітей свого батька), а також про свого діда, який вирішив не полишати музей.

Росіяни нищать місця нашої памʼяті –– і це стає поштовхом до усвідомлення того, що ми втратили. Через відкриті рани з будівель вилітає життя, повертаючи історії столітньої давнини. Як у школі ми всі заповнювали контурні карти, позначаючи на них межі владарювання давніх князів, так «Контурні карти памʼяті» маркують для нас нову історію й географію. Закарбовують у памʼяті місця, які хочеться відвідати, але вже ніколи не вийде.

Купити книжку 

Читайте також: 5 поетичних збірок весни – єднати і фрагментувати

Історії українських митців. Олександра Екстер

Анна Лодигіна. Історії українських митців. Олександра Екстер. — Projector Publishing, 2025. — 308 с. 

Нова книжка про Олександру Екстер — естетично приємне й цікаве видання. Це не альбом репродукцій із підписами і не суха мистецтвознавча розвідка, а захоплива оповідь про життя й творчість художниці. Книжка подає широкий і доступний контекст доби та атмосферу, у якій жила мисткиня.

Екстер не вела щоденника, проте з книжки про неї дізнаємося, якими могли бути її настрої, враження й внутрішній світ — через спогади її сучасників з мистецького середовища. Зокрема, описуючи культурне життя Києва часів молодості Олександри Екстер, авторка звертається до джерел доби, що дає змогу краще зрозуміти середовище, у якому формувалася мисткиня. Наприклад, розписи у Володимирському соборі — це те, що було в тренді в колі спілкування юної Екстер, і що могло справити на неї велике враження.

Крок за кроком книжка веде життям Екстер, розповідаючи про її любовні драми та мистецькі експерименти. Ми бачимо її європейську освіту, її прагнення розвивати модерн в Україні. Що цікаво –– книжка водить нас місцями Екстер, подаючи примітки, як називаються ці місця зараз і чи збережені вони. Таких деталей часто бракує в книжках про видатних людей, адже читачам одразу хочеться вирізняти у своєму щоденному київському прогулянковому маршруті, де ж відбувалися всі ці події.

Книжка вийшла в серії «Історії українських митців» від Projector Publishing, де невдовзі очікується й видання про Ніла Хасевича — головного дизайнера УПА. Нетривіальний вибір постатей приємно дивує. Якщо серія й надалі дотримуватиметься підходу, який продемонстрували в книжці Анни Лодигіної про Екстер, — це буде справжня перемога.

Купити книжку

Вільні голоси Криму

Олеся Яремчук, Анастасія Левкова, Рустем Халіл, Олександра Єфименко, Євгенія Генова, Єва Райська, Ірина Славінська. Вільні голоси Криму. — Vivat, 2025. — 352 с. 

«Вільні голоси Криму» – новий проєкт Українського ПЕН, The Ukrainians Media, Zmina та видавництва Vivat, створений за підтримки National Endowment for Democracy. У книжці зібрано історії кримських журналістів-політв’язнів. Далеко не всі з них до анексії Криму займалися журналістикою, проте свідомо обрали ризик, аби продовжувати боротьбу і чинити спротив.

Акцент на кримських політв’язнях не випадковий, адже Росія не визнає їх громадянами України, а отже, їх значно складніше повернути на свободу, ніж військовополонених.

На відміну від більшості книжок про Крим, які реконструюють півострів до анексії й розповідають його історію, ця робота показує не застиглий у часі Крим, а його сучасну реальність та проблеми. Схожого спрямування свого часу була книжка Наталії Гуменюк «Загублений острів», створена на основі поїздок журналістки на півострів до 2019 року.

Кожна з глав книжки описує життя кримських журналістів до арешту й після нього. Для створення цих портретів автори книжки спілкувалися з близькими політв’язнів та знаходили всю доступну про них інформацію. В українському інформаційному просторі люди, які перебувають на окупованих територіях, часто лишаються в тіні. «Вільні голоси Криму» описують обставини, у яких кримські татари працюють і намагаються бути вільними на своїй землі — попри тиск російської влади і систематичні дії зі стирання кримськотатарської ідентичності.

Місцями книжка спонукає переглянути наше сприйняття кримських татар і їхніх потреб. В історії Ремзі Бекірова згадується, що до 2014 року в Криму не було сувенірної продукції, яка б вітала, наприклад, з Рамаданом. Разом із дружиною вони створювали й продавали продукцію з кримськотатарською та ісламською символікою. Після 2014 року це стало неможливим, попри відсутність формальної заборони. Ця історія показує не лише утиски на окупованих територіях, а й описує специфіку життя й потреб кримськотатарських громад. Книжка також повертає імена політв’язнів у публічний простір, робить їхню роботу видимою. 

Купити книжку

Букурія. Історія одного плавання

Богдан Журавель. Букурія. Історія одного плавання. — Віхола, 2025. — 264 с. 

Ще одна книжка військового в нашому огляді, цього разу — медика. Богдан Журавель — лікар, який описує свої «труди і дні» на фронті. Автор прагнув створити власну версію епосу, свого роду «Аргонавтів» війни. Які часи, такі й одіссеї з аргонавтами. «Букурія» — не пафосна героїчна сага, а жива, емоційна, часто іронічна оповідь про повсякдення військового медика. Журавель тонко балансує між гумором і щемом, між гротеском і трагедією.

Книжка складається з коротких історій — епізодів із фронтового життя з моменту мобілізації й до розформування підрозділу автора. Після цього, як пише сам Богдан Журавель, кожен з бійців вирушив у власне плавання. У цій книжці є все: і мотивація йти на війну, і втечі заради побачення, і підготовка медичної валізки на всі можливі випадки. Іноді здається, що в ній можна знайти рішення для будь-якої екстремальної ситуації.

А ще оповіді доводять, що у, здавалося б, абсурдних армійських правилах є сенс. Наприклад, Журавель описує випадок, коли солдат переплутав хлорку з водою і випив її. Після цього на всіх пляшках з’явилися етикетки. І хоча ця історія обійшлася без фатальних наслідків, висновки очевидні. Інший приклад: поранення в тилу — не від бою, а від необережного падіння поруч із гранатометом, який навіть не був заряджений. Такого чорного гумору у книжці багато, і Журавель має хист до розповідання цих похмурих історій. Але й емоційних гойдалок тут не бракує: за смішною оповідкою раптом може йти трагічна, і саме цей контраст тримає увагу до останньої сторінки.

Купити книжку

Читайте також: Які новинки купувати на Книжковому Арсеналі – Читомо запускає ювілейну вітрину книжок