Головний герой роману Кілґор Траут — письменник-фантаст, який подорожує з одного конґресу наукової фантастики до другого. На одному з таких конґресів він зустрічає Двейна Гувера, власника фірми, яка продає «понтіаки», і їхня зустріч стає приводом для багатьох карколомних та несподіваних ситуацій.
Оповідь в романі побудовано так, ніби автор розповідає про Землю інопланетянинові, який нічого не знає ані про людство, ані про людську цивілізацію, навіть про найпростіші речі — розмноження, зброю, прапор, яблуко. Така розповідь дозволяє під несподіваним кутом побачити мотивацію й наслідки людських дій.
«Сніданок чемпіонів» — гарячкова, сумбурна сатира з типовим для Воннеґута складом героїв і ландшафтом.
Пролог
Фраза «Сніданок чемпіонів» ¬— зареєстрована торговельна марка корпорації «Дженерал Міллз» для коробки пластівців на сніданок. Використання ідентичної фрази для титулу цієї книжки не має на меті засвідчити будь – яку асоціацію з «Дженерал Міллз» або їхнє спонсорство, ані не має на меті очорнити їхній якісний продукт.
***
Фібі Герті, тієї особи, котрій присвячена ця книжка, уже, як то кажуть, немає серед живих. Я познайомився з нею в кінці Великої депресії, коли вона овдовіла і жила в Індіанаполісі. Мені було років шістнадцять, їй — близько сорока.
Вона була багатою, але ціле своє доросле життя щодня ходила на роботу, тож працювала і далі. Вона вела колонку з тверезими і дотепними порадами для безнадійно закоханих в індіанаполіській «Таймз», добрій газеті, яка на сьогодні вже не існує.
Не існує.
Читати більше
Ніколас Дімітров. Дилер реальності
Що, як вам запропонують досконалий цифровий наркотик? У недалекому майбутньому не залишилося заборон. Споживання досягло межі, мораль вийшла з моди, релігії перетворилися на фастфуд. Людство загрузло в розвагах, розпусті й наркотиках. А в еліти з’явився новий вид розваг — Персональні Реальності, в яких можна втілити будь-яку найганебнішу і найзлочиннішу фантазію. Новий технокульт, творіння таємничої медіакорпорації, обіцяє кожному нескінченні задоволення та вічне життя в синтезованій персональній реальності. Корпоративний шпигун Золтан Варго отримує завдання проникнути в надра корпорації, що створює ці реальності, щоб з’ясувати суть зловісного проєкту, але сам виявляється втягнутим у диявольську гру. Порнографічний експеримент над мільйонами людей і запуск першої цифрової релігії у світі руйнують усі його плани, і Золтан відкриває для себе одну приголомшливу істину…
Пропрацювавши три місяці асистентом хазяйки рекламного агентства, я встиг обрости купою знайомств і орендувати студію в самому центрі, неподалік від офісу. І ось, щойно мені здалося, що моє життя вилетіло на швидкісну трасу, на горизонті знову з’явився Харон. Він попросив
мене про «невелику послугу». Усе, що від мене вимагалося, — скопіювати клієнтську базу з комп’ютера моєї ледібоса, за що пропонувався гонорар розміром із трирічну заробітну плату. Харон завжди називав речі своїми іменами, уникаючи метафор. Щоправда, визначення «промислове
шпигунство» він уважав за краще замінювати більш обтічним формулюванням «наші проєкти». Недовго думаючи я погодився.
Читати більше
Лоран Гунель. Людина, що хотіла бути щасливою
Жуліан почувався цілковито нещасним, хоча мав молодість та здоров’я. Незадоволений життям, молодик палко бажає віднайти щастя. Доля скеровує його до загубленого селища, що розташовано в самому серці балійських лісів. Там, подалі від гамірного світу, мешкає мудрий цілитель душ Самтьян. Йому відома істина, якої так прагне Жуліан. Це знання могло б змінити реальність та мільйони життів, обернути нещасних на щасливців. Але його так легко не отримаєш, не купиш і не забереш силою. Бо справжнє щастя можна лише збагнути… .
Мені не хотілося полишати Балі, не зустрівшись із ним. Не знаю чому. Я не був хворим; узагалі – то здоров’я в мене завжди було чудове. Розпитав
про його розцінки, бо мандрівка добігала кінця й гаманець майже спорожнів. Я навіть не наважувався перевірити, скільки в мене лишилося на
банківському рахунку. Люди обізнані пояснили: «Даєш йому, скільки хочеш. Вкидаєш гроші в коробочку — вона там стоїть на поличці». Це мене
втішило, хоч я трохи й бентежився, бо збирався дати мізерну оплату людині, що, як подейкують, лікувала самого прем’єр-міністра Японії.
Читати більше
