Філіп Гук. Галерея пройдисвітів: Історія мистецтва й арт-дилерів 

«Мистецтво для ХХІ століття — нова релігія. Купувати мистецтво — це як вияв релігійності: тут здійснюється акт віри. Намагання раціоналізувати цей процес шляхом аналізу ціни, заплаченої за видатний мистецький витвір, не має сенсу так само, як застосування наукових пояснень до трансцендентального релігійного досвіду», — пише Філіп Гук у вступі до книжки «Галерея пройдисвітів: Історія мистецтва й арт-дилерів». Це справді погляд під незвичним кутом — історія становлення професії на межі мистецтва й бізнесу, представники якої склали ціну безцінному й породили новий ринок, де жага до прекрасного в поєднанні з самолюбством і жадобою грошей витворювали чудернацькі сюжети, формували канони й визначали напрями розвитку мистецтва.

Знавці й шанувальники живопису (часом навіть і самі митці), творці міфів і ажіотажу, винахідливі продавці й аферисти, готові до будь-якого ризику, — попри ореол шляхетності й дотичності до високого вони були ще ті пройдисвіти, та інші тут і не втрималися б. Вони майстерно розпалювали самолюбство аристократів і нуворишів, підохочували конкуренцію колекціонерів, робили карколомні кар’єри й заробляли шалені капітали, пишучи правила до однієї з найкрасивіших ігор, у які людство не втомлюється бавитися й досі.

Арт-дилери ХХІ століття не купують і не продають картини: вони «добувають» їх і «передають». Часом оборудка не складається, бо дилер виставив надмірну ціну за картину. На такий випадок є свій евфемізм: «професіонал мистецтва», роблячи пропозицію, «випередив ринок».

Складається враження, наче потенційні покупці залучені до ринкового «садівництва», де про художників говорять як про землеробів. Після того як вони розорали цілину (новаторство) якимось гострим інструментом (робота на вістрі) і закинули в неї насіння (плідна праця), витворюється новий ландшафт у мистецькому пейзажі (знакова робота). Інколи вони прагнуть викорчувати все й почати наново (радикальна робота).

Митці давно не прагнуть робити «кар’єру», вони тепер насолоджуються «подорожами» або «траєкторіями» Те, що вони створююить у цій подорожі, іноді описується у квазірелігійній термінології як «канон», «корпус», «праці», чи «опус». Хоча реальність сучасного мистецтва така, що дилери продають художників як бренди, краще не використовувати це слово. А легко впізнаване зображення під брендом певного художника описується як «іконічне» – маємо ще одне слово з релігійним підтекстом.