Александр Дюма. Людина, що не могла плакати

Весна принесла Ліззі Карбон не лише нові клопоти в школі, але й кохання. Та й хіба може бути інакше в її віці? Перше кохання, перші ревнощі, то як же не утнути дурниць чи принаймні… дурничок, на яких Ліззі так добре знається. Втім, любовні чудасії не обминули нікого в її родині, її найкраща подруга Крістіне теж мліє за хлопцем, відмінник Длубанько вперше зацікавився чимось, крім навчання… Все дуже заплутано, та зрештою Ліззі розв’язує це рівняння і знаходить у ньому всіх невідомих.

Для дітей старшого шкільного віку.

Вівторок, 20 березня

Вибач, щоденнику!

Але після другої поспіль ночі хвилювань я поступово починаю сердитися. Мама й досі стирчить у якоїсь безіменної подруги і навіть відмінила нашу спільну поїздку на йогу та джазові танці. Зазвичай я радію кожній можливості не йти дриґатись у компанії Кіри та Алекси під хіти десятирічної давнини (видно, наша тренерка Сибілле Зіммерінк саме тоді застрягла у своєму музичному розвитку), але дурнуватість цієї ситуації потроху перестає бути смішною. Звісно, татова параноя щодо грабіжників повністю безглузда, але перетворювати сварку через запасний ключ на державну кризу з подальшою затяжною еміграцією — не менша нісенітниця. Тато не від учора доскіпується до кожної дрібниці, тож не можна сказати, що він раптом продемонстрував незнану досі темну сторону свого характеру. За майже двадцять років подружнього життя мама вже давно могла звикнути до його доскіпливості. І вона могла бодай відповісти на моє запитання, де вона зараз є. Але здається, що в людей тепер руки відвалюються набрати одну – єдину есемеску, коли йдеться про мене. Добре, мені вже треба бігти до неопалимої купини. Сподіваюся, сьогодні після обіду я нарешті зможу наживо повідомити мамі свою думку щодо всього цього цирку на дроті…