Тетяна Цой. Мені байдуже, що люди скажуть. Сестри

Три покоління жінок, понівечені окупаціями і війнами долі, зраджена довіра та нелегкий вибір між коханням, осудом громади, страхом помилок, обов’язком, штампом.. Але у всьому цьому, попри всім зрозумілу «правду життя» — невидима, легкими пензлями вкраплена любов до рідної землі, садів, ментальності свого народу, який, і не маючи що одягнути, побілить хату і випере білу фіранку на вікні.
Любов до тих нечисленних романтиків— які народжуються і в селі, і в місті; вміють любити; яким кохання ускладнює життя та долю, але також дарує радість, за яку варто було страждати й боротися з обставинами. Історія така глибока, чиста і водночас драматургійно напружена, що тримає цікавість читача з першої до останньої сторінки — ба, навіть далі.

Справа не в тих людях, які тебе оточують, а в тобі самій. Якщо ти хочеш бути щасливою, то ти будеш нею, незважаючи на обставини і важкі випробування.