* ESC - закрити вікно пошуку

Головна Вітрина 2020 - від Арсеналу до Форуму Українська художня література

Українська художня література

На щиті. Спогади родин загиблих воїнів. Іловайськ

220₴

Купити книжку

Ірина Вовк. На щиті. Спогади родин загиблих воїнів. Іловайськ

Ірина Вовк. На щиті. Спогади родин загиблих воїнів. Іловайськ/Ірина Вовк. Харків: Видавництво Фоліо, 2020. 480 с

Перша частина тритомника «На щиті» відтворює в оповідях становлення українського війська в умовах ворожого вторгнення й сепаратистського руху. Імена перших загиблих під «Градами», у літаку чи у гелікоптері, «на броні» чи «на розтяжках», на кургані Савур-могила, в Луганському аеропорту чи в підступному «зеленому коридорі» Іловайська вже належать новітній історії.

Спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, зібрані й художньо адаптовані, — це потреба людської пам’яті, пам’яті серця про незабутніх. Це непроминальний біль живих, їхня туга за втраченим, а також нагадування людям цивільним, хто заплатив найдорожчу ціну за їхній спокій і добробут.

У виданні використані фотоматеріали з родинних архівів.

У цій книзі спогади про 155 воїнів з різних куточків країни й різних підрозділів: про їхні прагнення, боротьбу й останню путь додому. Тут — біль тих, що чекали й шукали, але вже не побачать. Ніколи не прокинутися разом, не випити кави, не викопати картоплі, не вмовити допомогти з домашнім завданням і не попросити прочитати казку на ніч…

Назад до вітрини

читайте також

Кокліко

Павло Матюша

Видавництво 21

233

Одне життя на чотири пори року

Ольга Улгер

Видавництво Ніка-Центр

Порт Житана

Олесь Ільченко

Meridian Czernowitz

Укриті небом

Марія Дзюба

Апріорі

190₴

233

купити книжку

120₴

175₴

240₴

купити книжку

Павло Матюша. Кокліко

2014 рік. В Україні війна. Молодий фінансист із європейською освітою втрачає кохану і пакує валізи до Швейцарії. У день відльоту друг дитинства пропонує йому високу посаду в Адміністрації Президента. Здавалося б, справи державної ваги відсунуть на задній план особисту драму героя. Тим часом справжні драми в його житті щойно починаються…

Видано у співпраці з Літературною агенцією OVO.

Я заплющую очі і знову бачу її. Ми йдемо вниз Андріївським узвозом, заходимо до кав’ярні на розі. Мені боляче від того, що ми давно не разом. Це – як фантомні болі. Її немає поруч, проте болить.

Читати більше

Ольга Улгер. Одне життя на чотири пори року

Що це за клята хвороба, навіть назву якої – рак – лячно згадувати? Чому одним вона підписує вирок, а інших милує? Може, це спокута за якісь гріхи, чи то свої, чи то пращурів? Хто зна… Хіба що Всевишній. Але й Він здебільшого мовчить… Зворушлива історія мужньої жінки, яка відчайдушно бореться зі смертельною хворобою і… програє, трагедія, побачена очами люблячої доньки, пропущена крізь її серце, не залишить байдужою навіть найжорсткішу людину. Ця історія здатна допомогти тим, хто, як і героїня повісті «Одне життя на чотири пори року», опинився на межі, між життям і смертю, опанувати себе перед лицем важкого випробування.

А невдовзі у всіх поголовно з’явилися мобільні телефони. Проте навіть вони не завжди покращували якість нашого життя. Того разу мене від університету відправили до Польщі. І ось я у сучасному двоповерховому автобусі на вокзалі дивлюся на маму з вікна. Попри посмішку, її осиротілі очі не давали мені спокою аж до самої Варшави. А коли я приїхала, перше, що зробила, подзвонила їй з телефона-автомата. Проте відповіді не було. І я, захлинаючись у плачі, повернулася до своєї кімнати у гуртожитку, де приголомшена моїм виглядом угорка, не розуміючи до ладу, що ж відбувається, намагалася мене бодай якось утішити. Проте ніщо тоді не могло мене зцілити – лишень мамин голос.

Моєму нещастю не було меж, протягом трьох годин я щиро вірила у те, що з мамою щось трапилось, і тільки тоді, коли мені нарешті вдалося з нею зв’язатися, світ повернув звичні кольори. Звідки бралися ті страхи? Досі не знаходжу відповіді…

Читати більше

Олесь Ільченко. Порт Житана

«Порт Житана» – затишний ресторанчик на березі мальовничого Женевського озера. У різний час він стає особливим місцем для Марка Мазура, українського художника-емігранта, який прославився своїми авангардними роботами в міжвоєнному Парижі, і Сергія Коваленка, мистецтвознавця, що збирає колекцію для впливового київського олігарха й намагається розкрити загадку таємничого зникнення свого славетного земляка. «Порт Житана» – це роман, у якому історія тісно переплетена із сучасністю, а мистецтво – із людськими долями і стосунками. Це роман про вимушену втечу й неодмінне повернення, фальшиву «любов» і справжнє кохання, про щоденний вибір, який здійснює людина.

На ресторанній терасі готельчика «Порт Житана», за столиком зі сліпучо – білою скатертиною, яку прикрашали пляшка вина та спеціалітети місцевої кухні, сиділа пара – чоловік і жінка, не юні, але й не старі, а такого віку, про який кажуть «активний».

До них долинав шум шосе Route de Lausanne і – часом – залізниці, яка пролягала подалі від траси, паралельно автошляху. Щохвилини чути було і протяжне гудіння літаків, що йшли на зниження зовсім поруч, за сусіднім містечком Жанто, на посадку до аеропорту Женеви.

Читати більше

Марія Дзюба. Укриті небом

Складність простоти і вічність проминання, мудрість згаслих віків і найсуттєвіше, що до сьогодні рухає світом – кохання, ось основа роману «Укриті небом». Читач легко потрапить в ауру української автентики, національної поетики, які з кожним роком стають екзотикою. Цей твір здатний заімпонувати найвишуканішим смакам літературних гурманів.

– Я вмовив вашу жінку охрестити хлопця, бо інакше не міг його лікувати. Якби я знав, що він у вас росте нехрещений, я б зі самого початку поставив вам це за умову. Але, коли хлопчика охрестили, хвороба покинула його. Сам Бог зцілив його, і я вже не мав чого робити.

– Но почему же вы ждали три месяца, чтобы мне об этом сообщить?

– Тому, що так хотіла ваша жінка. Вона теж не вірила своїм очам і воліла вичекати час, щоб остаточно переконатися, що ваш син здоровий. А я мусив просто жити у вас. Але я задоволений. У вас росте дуже щира і добра дитина.

– Я видел, вы очень подружились с моим сыном, я даже ревновал. Он к вам был привязан больше, чем ко мне.

– То, здається, ваша жінка дарма так боялася вашого безмежного гніву. Я його не бачу.

Попов вийшов з-за столу. У нього тремтіли руки. Він всунув їх в кишені штанів і закрокував сюди-туди по кабінету.

– Я обескуражен. Мне тяжело. Я не знаю, как мне жить дальше. Признаюсь, мне страшно. Я постал перед чем-то новым, невозможным, не знаю… не знаю…

– Дякую за відвертість. Ви знайдете вихід. І в цьому, я певен, вам допоможуть ваша жінка і син. Якщо ви мене відпускаєте, то я піду?

– Да, да, конечно. Может, в этих стенах это прозвучит дико, но я должен вас как-то отблагодарить…

– Своя стріха – своя втіха. Ваш син здоровий, ваша жінка повірила в Господнє диво, ви дотримали свого слова і відпускаєте мене, значить є надія й на ваше духовне зцілення. Для мене, знахаря, це найвища нагорода.
Вони вперше за довгий час потиснули один одному руки.

Уже в дверях Соколюк обернувся.

– Я запросив вашого сина до себе в гості, якщо ви не проти,може коли-небудь…

– Соколюк, простите меня и спасибо вам! Простите…

Читати більше

Підтримайте проект

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління
професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.

Разово Раз на місяць