Оля Фреймут і Наталя Кундіна. Немовля

Шість тисяч років тому на планеті не було міст, а сьогодні більше половини населення проживає в урбанізованих районах, і це число тільки зростає. Переплітаючи археологію, історію і сучасні спостереження, Моніка Сміт пояснює, чому міста стали такими необхідними й живучими утвореннями, якими їх ми знаємо сьогодні. Сміт проводить читачеві екскурсію стародавнім світом – від Тель-Брака в теперішній Сирії, Теотіуакана й Теночтитлана в Мексиці й до знаменитих Помпеїв, Рима й Афін, щоб визначити унікальні властивості, завдяки яким міста привели до розквіту цивілізації та стали точкою відліку глобальної економіки. Тисячі років дороги бігли до міста, торгівці саме тут полювали на останні тенденції в моді, а їжа на виніс в одноразовому посуді була тут основою денного раціону. Були в міста і свої вади: тлум, стрес, а головне – нескінченне сміття, проте це ніколи не зупиняло людей, які прагнули сюди переселитися. Сміт подає безсторонній і фаховий аналіз життя в стародавніх урбаністичних центрах, повний неймовірних подробиць, і доводить: давні міста мають багато спільного з сучасними, а головне, місто як важлива умова домінування людської раси не щезне ніколи.

Моніка Сміт — професорка антропології та професорка навколишнього середовища та стійкості в Каліфорнійському університеті. Її археологічні експертизи включають польові роботи в Єгипті, Англії, Індії, Італії, Тунісі, Бангладеш, Туреччині та на Мадагаскарі, за підтримки висококонкурентних наукових грантів від Національного наукового фонду, Національного фонду гуманітарних наук та Національного географічного товариства.

Рим, Сіань та інші мегаполіси стародавнього світу показують докорінну зміну в зв’язках людини з середовищем і людей між собою. У поселеннях міського типу мірою людських стосунків стала незнайомість. Перші міста були більші за найбільше «родинне» село, і людина, що перебиралася з села в місто, мусила від першого дня приборкувати підозріливе ставлення до інших. Людям доводилося адаптуватися до густозаселних районів, де вони нікого не бачили раніше, налагоджувати ритуальні й політичні стосунки з іншими новоприбулими, звикати до майже ненастанного диснонансу від спілкування з носіями різних культур, мов, звичаїв.