Едвард Сноуден. Особова справа

Чи спадало вам на думку, що кожен електронний пристрій — комп’ютер, смартфон, камера спостереження, навіть сучасний холодильник з вайфаєм — це дуже зручний засіб стежити за вами щодня, щогодини? Працюючи на Гаваях на одній з баз ЦРУ, двадцятидев’ятирічний Едвард Сноуден вперше замислився про те, що допомагає розбудовувати, за його словами, «велетенську машину для глобального стеження». «Глибоко під ананасовим полем… я сидів за комп’ютером, з якого мав необмежений доступ до систем зв’язку, що ними користується чи не кожен чоловік, жінка й дитина на світі, які бодай раз зробили дзвінок чи увімкнули комп’ютер… [а такий доступ] є грубим порушенням не лише Конституції США, а й базових цінностей будь-якої вільної країни».

Тотальне стеження за всіма людьми світу — це зовсім не ідея з фантастичного фільму. Це відбувається щодня з усіма нами. Розвідка має доступ до всіх ваших пристроїв, вона здатна зазирнути вам у телефон і переглянути не лише ті фото, які ви виклали в загальний доступ, а й інтимні. А метадані вашого пристрою, за словами Сноудена, «можуть дати тому, хто стежить за вами, адресу місця, де ви провели минулу ніч, і відомості про те, о котрій ви встали вранці. Метадані показують усі місця, де ви побували протягом дня, повідомляють, скільки часу ви там пробули. Метадані розповідають, з ким ви контактували і хто контактував з вами».

Сноуден — перший, хто наважився відкрити світові цю таємницю американської розвідки. «Цю книгу ви читаєте тому,- пише він,- що я зробив одну небезпечну річ для людини у моєму становищі — вирішив сказати правду. Зібравши внутрішні документи ЦРУ, які підтверджували, що Америка порушує закони, я передав їх журналістам, а ті, ретельно їх перевіривши, показали обуреному світу».

Едвард Сноуден народився в Елізабет-Сіті в Північній Кароліні й виріс у тіні Форт-Міду. За освітою системний інженер, він служив у ЦРУ та працював контрактником на АНБ. За свою службу громадянському суспільству він отримав численні нагороди, зокрема премію «За правильний спосіб життя», німецьку нагороду «Whistleblower», премію Ріденауера «За відкриття істини» й медаль імені Карла фон Осецького від Міжнародної ліги захисту прав людини. Нині він є президентом ради директорів Фонду свободи преси.

До армії я вступив, щоб стати, згідно з її девізом, тим, ким я можу бути. А ще через те, що це не Берегова охорона. На вступному іспиті я набрав достатній біл, завдяки якому мав усі шанси здобути звання сержанта Сил спецоперацій у програмі «18 X – Ray», розробленій для поповнення рядів дрібних маневрених частин, що виконували чорнову роботу в дедалі таємніших війнах нового типу. Програма ця була багато в чому новою, адже до подій 11 вересня, щоб отримати нагоду бодай вступити на пепрості курси для прийняття до Сил спецоперацій, треба було мати за плечима повну військову службу. Нова ж система відкрито оцінювала потенційних бійців, обираючи кандидатів з найкращими фізичними даними, рівнем інтелекту і схильністю до вивчення мов – словом, здатних пройти відбір.