Ганс Ульрих Ґумбрехт. Продукування присутності. Що значення не може передати

113 письменниць: відомих, знаних, забутих. Ще і вже невідомих.

Кожна з них зробила в літературі щось першою або зробила щось краще за інших.

У кожної з них непересічна біографія. Їхні історії — про відмову від чогось: кожній щось було конче важливим на старті й поступово втрачало значущість у процесі письма.

Це історії священних жертв і містичних ритуалів.

Це утопія жіночої солідарності й продовження традиції. 113 письменниць пишуть одна одну. Читають одна одну. Співіснують поруч поза межами часу і простору.

І сяють у темряві.

На одному портреті зображена немолода жінка, що стоїть у пишно прикрашеній опері поруч із чоловіком (вочевидь, Шопеном), одягнена по – чоловічому — в сюртук і штани. Поруч із нею — біологічний чоловік – коханець, який присутністю своєю засвідчує її маскарад, її «театр». На другому відомому портреті в чоловічому вбранні (юнак у циліндрі) — навіть не вона, а її син Моріс.

Початок ХІХ століття. Носіння чоловічого одягу означає владу й дарує «громадянське тіло» (якого позбавлені діти й жінки). Power – dressing Жорж Санд засвідчує силу сексу й переступу, візуально унаочнює гуркіт повалених табу.

Так ми говоримо нині.

Сама вона в автобіографічній «Історії мого життя» пояснювала інакше. Потребувала стати якомога непомітнішою, уніфікуватися, уникнути естетики на користь етики (так би мовити), зняти з себе обов’язок бути красивою картинкою. «Моя єдина пристрасть — ідея рівності», — писала вона. Іще простіше пояснення: повний суконний чоловічий костюм тоді коштував значно дешевше за жіночий комплект. А та картина в театрі у відриві від символізму переодягання й зовсім прозаїчна: місця в партері були чи не вчетверо дешевші за місця в ложі, а в сукнях у партер не пускали через пожежну безпеку. Вона була багатою спадкоємицею, яку майже розорив чоловік, відчайдушною трудягою, яка знала ціну грошам.