. Там, де вдома

«Там, де вдома» — це 112 віршів волонтерів та воїнів про любов і війну. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.

Ось уже п’ять років тривають бойові дії на сході України. Серед нас є люди, які отримали травматичний досвід на цій війні, однак змогли сублімувати його в творчість. У збірці беруть участь вісім сучасних молодих поетів та поеток: четверо чоловіків-воїнів, які виконували (або виконують зараз) бойові завдання в зоні АТО/ОСС, та четверо жінок, які в 2014–2018 роках волонтерили і допомагали армії, чекали з війни чоловіків, підтримували та дбали про тих, хто присвятив себе служінню іншим.

***
Сліди маленьких котячих лапок
На сніжній ковдрі полів Донбасу.
Від куль сильніший лиш натиск часу –
Проходить присмак, минає запах
І слабне пам’ять. Та не у всьому;
Котячі лапки – це там, де вдома.
І що ж насправді там гідне жа́лю?
Ці терикони, що тхнули падлом?
Селян місцевих брудні «оскали»?
Дороги з вирвами до шпиталю?
Я цим гидую. Набив оскому.
Котячі лапки – це там, де вдома.
Тут хо́джу по́між мерців беззубих,
Стискаю мовчки руків’я зброї.
Кого ж тут ро́дить і чим тут по́їть
Земля й колгоспи, заводи, клуби?
Яскравий спогад. Свинцева втома.
Котячі лапки – це там, де вдома.
Гачок під пальцем, хай стане тихо,
Бо кожен постріл – мені муркує.
Війна ж триває, війна ж існує,
Таке людинне стихійне лихо…
То мій до щему єдиний спогад:
Котячі лапки – це там, де вдома.
(Влад Сорд)

Електронний варіант книги розповсюджується безкоштовно.