Джон Кракауер. У розрідженому повітрі

Колись татуювання не було ані популярним, ані прийнятним як форма модифікації тіла. Воно сприймалося осудним знаком, що асоціювався зі світом злочинців, пропащих жінок та маргіналів. Заходу була незнайома широка практика малюнків на шкірі, знання про яку потрапило до нашого світу через щоденники Джеймса Кука; він використав термін «тату» після повернення зі своєї першої подорожі до південних морів. Саме з дивовижних звітів мандрівників вісімнадцятого століття виникає екзотичне уявлення про далекі етноси, і татуювання в цьому контексті відіграють основну роль у визначенні іншості незнайомих народів. Завдяки «проклятій» аурі татуювання набуває неабиякої популярності у середині сімдесятих років минулого століття, коли на сцену виходять панки зі своїм баченням татуювання як форми протесту. Починаючи з дев’яностих років, татуювання раптом перетворюється на поширений серед молоді, ба більше, «нормалізований» знак, нанесення якого вже не викликає відторгнення чи осуду. Тепер татуювання – частина моди, і знаки на шкірі сприймаються суб’єктивним проявом власного стилю. Татуювання та модифікації тіла ставлять перед людиною принципове запитання власної особистості та меж впливу на тіло – як між собою співвідносяться природне тіло та ідентичність? Ідентичність – це дещо фіксоване чи її можна змінювати за власним бажанням і власним вибором, як ми це робимо, наприклад, зі шкірою? Сміливість, різні способи штучного втручання, питання контролю – усе це змішується у спробі надати собі нове визначення і нову зовнішність, аби прикути увагу до своєї особистості.

Алессандра Кастеллані аналізує витоки і сьогодення татуювань, запрошуючи до цікавої подорожі у часі та просторі: від Біблії до Лондона сімдесятих років, від нового світу, відкритого мандрівниками вісімнадцятого століття, до сучасних міст. Захоплююча, написана на нашій шкірі історія, з якою варто ознайомитися…