Головний герой роману Кілґор Траут — письменник-фантаст, який подорожує з одного конґресу наукової фантастики до другого. На одному з таких конґресів він зустрічає Двейна Гувера, власника фірми, яка продає «понтіаки», і їхня зустріч стає приводом для багатьох карколомних та несподіваних ситуацій.
Оповідь в романі побудовано так, ніби автор розповідає про Землю інопланетянинові, який нічого не знає ані про людство, ані про людську цивілізацію, навіть про найпростіші речі — розмноження, зброю, прапор, яблуко. Така розповідь дозволяє під несподіваним кутом побачити мотивацію й наслідки людських дій.
«Сніданок чемпіонів» — гарячкова, сумбурна сатира з типовим для Воннеґута складом героїв і ландшафтом.
Пролог
Фраза «Сніданок чемпіонів» ¬— зареєстрована торговельна марка корпорації «Дженерал Міллз» для коробки пластівців на сніданок. Використання ідентичної фрази для титулу цієї книжки не має на меті засвідчити будь – яку асоціацію з «Дженерал Міллз» або їхнє спонсорство, ані не має на меті очорнити їхній якісний продукт.
***
Фібі Герті, тієї особи, котрій присвячена ця книжка, уже, як то кажуть, немає серед живих. Я познайомився з нею в кінці Великої депресії, коли вона овдовіла і жила в Індіанаполісі. Мені було років шістнадцять, їй — близько сорока.
Вона була багатою, але ціле своє доросле життя щодня ходила на роботу, тож працювала і далі. Вона вела колонку з тверезими і дотепними порадами для безнадійно закоханих в індіанаполіській «Таймз», добрій газеті, яка на сьогодні вже не існує.
Не існує.
Читати більше
Арно Каменіш. Усе допито
«Усе допито» – третя книга з ґраубюнденської трилогії Арно Каменіша, в якій автор оповідає про сільську кнайпу «Гельвеція», де за завсідницьким столом сидять горяни й набуваються. Це – їхні прощальні набутки перед закриттям віковічної «Гельвеції». Усе закінчується. Однак, поки ще є хтось, хто розповідає, останній келих не допито.
У цій книзі багато діалогів, прямої мови, живих бесід горян, приправлених влучними жартами, дотепами, тонким гумором та іронією, що робить оповідь особливо жвавою й ритмічною.
Книга написана літературною німецькою мовою зі введенням у текст сурсільванського діалекту, що надає книзі ще більшої харизми.
Книгу видано за підтримки швейцарської культурної фундації Pro Helvetia.
Двері до кухні відчиняються – і на порозі стоїть бабуся. У руці в неї пляшечка зі свяченою водою, а в роті – цигарка. Нащо тобі та гидота, каже тітка й забирає в неї з рота цигарку. Бабуся кривуляє до завсідницького столу, тітка підтримує її, хтось сьогодні помер, питає бабуся й хреститься. Ніхто, відповідає тітка, сідай уже. Тітка приносить їй шнапсу. Бачиш, каже Отто, бабусі скоро сто літ, і чому, подумай. Він стукає по столу й показує на Алексі, на вечірню – вишнівка, і ти – свіжий, як гірський вітрець.
Читати більше
Ішіґуро Кадзуо. Художник хиткого світу
Друга світова війна забрала у славетного художника Оно Масудзі сина і дружину. Митець постарів і вже не малює. Він, мов привид, блукає «кварталами насолоди» своєї молодості, де вже немає гейш і не чути натхненних голосів його учнів. Оно заново проживає свою особисту, часом суперечливу історію.
Єдине, що залишилося Оно зараз, — видати заміж дочку, але задля цього він мусить зректися минулого, в якому так важко зрозуміти, де межа між зрадою та відданістю і наскільки велика відповідальність митця перед викликами історії. Та чи можливо переосмислити спогади і через забуття віднайти щастя? Чи корегує час «правильність» вчинків та дій і чи може перетворити праведника на зрадника, коли хиткий світ навколо змінюється і змінюються його ідеали?
Якщо сонячної днини піднятися стрімкою стежкою від дерев’яного місточка, що його тут досі називають Мостом Сумнівів, то вже невдовзі між верхівками двох ґінкґо завидніється дах мого будинку. Навіть якби він не посідав командної висоти на пагорбі, то все одно виділявся би з – поміж сусідніх будівель аж так, що, підходячи до нього, мимоволі замислюєшся, який же це багатій там мешкає.
Та я аж ніяк не багатій і ніколи не мав великих статків. Можливо, ви зрозумієте, чому цей дім такий імпозантний, коли скажу, що його побудував мій попередник, і це був не абихто, а сам Акіра Суґімура. Звісно, якщо ви щойно прибули в наше місто, то ім’я Акіри Суґімури вам нічого не скаже. Утім, згадайте це прізвище в присутності будь – кого, хто тут жив до війни, і ви дізнаєтеся, що впродовж майже тридцяти років Суґімуру беззаперечно вважали одним із найшанованіших і найвпливовіших чоловіків цього міста.
Читати більше