BookForum-2024: без ярмарку, але з Рушді й редактором The New Yorker в онлайні

Книжковий фестивальний марафон довжиною у цілий місяць завершився львівським BookForum. Цьогоріч у нього було чимало конкурентів: від Kyiv BookFest — у перший вікенд вересня до «Книжкової країни», яка закінчилась щойно перед фестивалем у Львові.

BookForum тривав від 2 до 6 жовтня. За цей час відбулося майже 150 подій за участю інтелектуалів, журналістів,  письменників та лідерів думок з 18 країн світу.

Як цього року організували найстаріший книжковий фестиваль країни, про що говорили українські письменники зі своїми іноземними колегами та чому не було книжкового ярмарку — розповідаємо у репортажі Читомо.

Глобальна «Сила спільнодії» у Львові

Фокусною темою 31-го BookForum обрали «Силу спільнодії». Організатори прагнули обʼєднати тему війни в Україні й глобальні проблеми світу, щоб бути актуальними, зазначила під час пресконференції програмна директорка Софія Челяк:

Ми хочемо говорити про те, як кожен з нас впливає на глобальну демократію. Як ми руйнуємо тезу про маленьких людей і говоримо про те, що будь-яка людина може впливати на масштабні процеси.

Фото — Настя Телікова

І справді, підбір тем для розмов і дискусій пасував би міжнародним фестивалям у різних країнах світу. Україна, а радше Львів, став майданчиком для розмов глобального контексту, де українські письменники й інтелектуали на рівні дискутували з іноземцями про імперії та постколоніальні часи, демократію та силу громадянського суспільства, про свободу та історію рабства. А ще говорили про книги, які репрезентують Україну на міжнародній арені.

Те, що BookForum вдалося так добре відчути глобальний контекст і, безперечно, запропонувати цікаві й неординарні теми пов’язане з партнерством з британською благодійною організацією Hay Festival Global та австрійським The Institute for Human Sciences (IWM). Hay Festival Global працює зокрема з темами мистецтва, літератури, науки на міжнародному рівні, організовуючи або підтримуючи різні фестивалі форуми, цифрові платформи та навчальні програми по всьому світу. До слова, вони транслювали події англійською та іспанською мовами на своїй платформі, що вкрай важливо для поширення месиджів про Україну, проговорення війни, яка, на жаль, у багатьох інформаційних просторах поступається місцем іншим глобальним темам. 

Однією з причин вибору фокусної теми стали цьогорічні вибори у різних країнах світу. Наприклад, журналістка Крістіна Бердинських з головним редактором The New Yorker Девідом Ремніком, який долучився онлайн, говорили про вибори у США і позицію України у цих виборах. Девід Ремнік зокрема наголосив:

Увага кандидатів у президенти США більше зосереджена на Близькому Сході, а не на Україні. Мені дуже боляче це казати, але Дональд Трамп не проявляє жодного інтересу до України і вашої перемоги.  

Фото — Настя Телікова

Ремнік розповів історію про те, що редакція The New Yorker, яка має 8 Пулітцерівських нагород, не була готовою до перемоги Трампа у 2016 році. Всі очікували, що Гілларі Клінтон стане першою жінкою-президентом. Тому у ніч перемоги Трампа Девід Ремнік написав, сидячи на кухонній підлозі, статтю про американську трагедію — «Presidential Election 2016: An American Tragedy» («Президентські вибори 2016: американська трагедія»). І додав, що не хоче писати такого тексту знову: «Якщо я прокинусь, а Трамп буде президентом — я боятимусь. І ви також маєте цього боятися». 

Проте не виборами єдиними. Сила спільнодії виражається також у постколоніальних дискусіях. До формування цьогорічного гасла фестивалю мимоволі долучився Артем Чех з його романом «Пісня відкритого шляху». Автор у цій книжці розмірковує про рабів і кріпаків, а також силу їхньої спільнодії.

Програму фестивалю розпочали розмовою про імперіалізм та його основні ідеї з професором, головою департаменту германістики й славістики Манітобського університету Мирославом Шкандрієм. У розмові з Оленою Галетою професор поділився думками зі своєї монографії «Росія та Україна: література та дискурс імперії від наполеонівських до постколоніальних часів» (до речі, незабаром на Читомо вийде окреме інтерв’ю з літературознавцем – Ред.).

Фото — Настя Телікова

Професор Шкандрій вважає, що феміністичні процеси відносно рано розпочалися в українській літературі через її демократичність:

Моя книжка переважно про російську літературу, але погляд на неї — український, тому він стає багато в чому викривальним. Коли на Заході вивчають російську літературу, до неї не застосовують механізми постколоніальних студій.

Фокус фестивалю на спільнодії дав змогу побачити, як варто говорити про наш досвід з представниками інших культур. Зокрема американський журналіст Террелл Старр розказав, наскільки боротьба українців за свою свободу римується з рухом black lives matters. Через цю тему темношкірі американці набагато краще розуміють український досвід, досвід колись колонізованого народу. На основі відповідей Террелла Старра та інших учасників дискусій можна було напрацювати непогану комунікаційну стратегію розмови українців на міжнародному рівні.

Дискусії на BookForumі показали, що наші закордонні колеги знають, в чому проблема східноєвропейських студій, які так довго були російськими, або в чому проблема російської класики. І вони разом із нами працюють над тим, щоб донести цю істину до закордонної аудиторії. Можливо, те, що вдалося зробити BookForum цього року, працювало не на звичну локальну аудиторію «читачів книжок», але спрацювало для іноземних лідерів думок, журналістів, які ще раз задумалися про події в Україні, антиколоніальну боротьбу й будуть адвокатувати їх на своїх майданчиках.

Хто приїхав, а хто був в онлайні?

Цього року BookForum зібрав понад 350 учасників. Серед імен, які викликали найбільший інтерес у відвідувачів, — лауреат Букерівської премії Салман Рушді, лауреатка Пулітцерівської премії та «Оскара» Василіса Степаненко, дослідниця постколоніальних процесів з Індії Ґаятрі Співак, головний редактор The New Yorker Девід Ремнік, Сергій Жадан та Оксана Забужко. Щоправда, відвідувачі сподівалися побачити їх наживо, на сайті в підрозділі «учасники» навіть було зазначено про онлайновий формат, але в анонсі самих подій — ні. Дехто з відвідувачів з інших міст скаржився на те, що не зорієнтувався і якби знав, що частина гостей будуть онлайн, то б просто подивився трансляцію вдома, а не їхав би на фестиваль. До того ж, навіть онлайн не всі учасники змогли долучитись. Наприклад, події з наперед заявленою участю Оксани Забужко та Артема Чеха відбулися без них.

Відтак онлайн були включені майже 30 гостей, а серед тих учасників, які приїхали у Львів, було 11 іноземців.

Всі 23 події, які відбувалися на головній локації у Пороховій вежі, транслювали у прямому ефірі, тож на сайті форуму доступні записи (читайте 10 онлайнподій Lviv Book Forum, які варто переглянути).

Крім Порохової вежі, події організовували ще у 8 місцях: в артцентрі «Дзиґа», культурному центрі America House Lviv, у бібліотеках, книгарнях.

Фото — Олег Циб

Однією з найяскравіших подій стала публічна розмова українського письменника Олександра Михеда і Рушді, який у серпні 2022 року зазнав нападу. 

Читайте також: 10 важливих думок Салмана Рушді на Lviv Book Forum 

Довгоочікувана зустріч із Рушді відбувалася у Пороховій Вежі. Увесь зал був заповнений, люди стояли аж на сходах. Чимало інших виступів теж зібрали повні приміщення. Зокрема,  «Бути вірним собі: любов і вибір у часи кризи», участь у якій взяли українська письменниця Софія Андрухович, головна іноземна кореспондентка The Sunday Times Крістіна Лемб та журналістка і ведуча Радіо Культура Тетяна Трощинська, які говорили про суспільні цінності під час війни. 

Спікерки порушили дражливе питання: чи варто говорити з жертвами насилля про пережитий травматичний досвід. Крістіна Лемб пригадала жінок, які пережили такий досвід, і чиї історії вона переказувала:

Коли ви просите людину розказати про найгірший момент її життя, це може бути дуже травматично. Проте нам важливо, аби інші знали ці історії, бачили усі ці зміни. Коли ти стаєш слухачем, а згодом і оповідачем цих історій, то розділяєш біль людини, яка тобі відкрилася. 

Фото — Олег Циб

У межах фестивалю відбулася подія «Крихкі та ніжні: публічна розмова Софії Андрухович та Бова Б’єрґа», яку модерувала літературознавиця Богдана Романцова. Автор бестселера «Аустерліц», німецький письменник Бов Б’єрґ говорив про протистояння поколінь, гострі зіткнення і спроби молодших «перемогти» старших.

Серед іноземних учасників, які були на подіях офлайн, — мексиканська журналістка, громадська активістка та письменниця, що спеціалізується на гендерному насильстві та організованій злочинності Лідія Качо. Цьогоріч у неї вийшла книга для дітей «Вони вторглися у мій світ», яка розповідає про напад росії на Україну. Наразі книжка видана іспанською і готується до друку англійською. У планах — перекласти й видати її іншими мовами, зокрема українською.

Фото — Олег Циб

Було цікаво почути, як авторка працювала над книжкою, спілкуючись з дітьми в Україні, розповідала про себе і про свою роботу. На жаль, при перекладі деякі моменти/деталі упускалися або були неточними. Наприклад, одній з героїнь Лідія дала ім’я Вікторія — в честь Вікторії Амеліної, яку назвала своїм добрим другом. При перекладі не прозвучало прізвища, тож ті слухачі, які не знали англійської, ймовірно, не зрозуміли про кого йдеться.

Чимало уваги вже традиційно приділено українсько-єврейським взаєминам. Під час фестивалю вручили премії «Українсько-Єврейської Зустрічі» 2024 (нагадаємо, перемогу здобула книжка Юрія Скіри «Солід. Взуттєва фабрика життя»). Презентували й нові видання цієї тематики. Особливий інтерес, кажуть представники організації, представляють книги «Повість про любов і темряву» покійного ізраїльського письменника Амо Оза, родинне коріння якого було в Україні та «Українсько-єврейські переплетення», книга есеїв Шимона Брімана, представника UJE в Ізраїлі.

Про свою книжку, над якою ще працює, — «Одіссея Яна», про польсько-українського рятівника євреїв Яна Ходоровського, розповів помічник директора Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» та Музею єврейської пам’яті та Голокосту Єгор Врадій:

«Він зміг здійснити Одіссею — з окупованого нацистами Львова до окупованого Дніпропетровська вивіз 28 євреїв на підроблених документах. Його постать непересічна і через те, що серед усіх праведників народів світу, пов’язаних з Дніпром, він був першою людиною, яку відзначили цим званням в 1993 році. Я дуже сподіваюсь, що наступного року вдасться привезти цю книгу в завершеному вигляді і презентувати її тут, у Львові».

Фото — Олег Циб

Панельна дискусія «Геноциди в історії людства та України: пам’ять, меморіалізація, виклики сучасності» мала відбутися за участю  американського історика, професора Стенфордського університету Нормана Наймарка. На жаль, увімкнули лише запис його виступу. Обговорювали тему офлайн українські історики Людмила та Владислав Гриневичі, фахівці Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» Ігор Щупак та Єгор Врадій, а модерував подію історик та журналіст Андрій Павлишин.

Фінальна подія форуму «Відпусти минуле: що таке антиколоніальна боротьба» зібрала повний зал, хоч у студії був лише модератор — Вахтанх Кебуладзе. Іноземні учасниці долучились онлайн. Про досвід своїх країн говорили індійська вчена Гаятрі Чакраворті Співак, нігерійська письменниця Лола Шонейн і бразильська філософиня та журналістка Джаміле Рібейро. Анонсована в програмі українська філософиня та письменниця Оксана Забужко долучитися не змогла, що дуже розчарувало частину відвідувачів. Натомість до розмови онлайн запросили письменницю з Нідерландів Сімоне Атангана Беконо. 

Фото — Олександр Ліпко

BookForum — це не лише про відвідування дискусій і презентацій, а й незмінне мережування, налагодження діалогів, а також збір вражень.

Наприклад, час перебування у Львові американсько-української письменниці Вікторії Белім був розписаний буквально погодинно. Розмови з українським видавцем, зустрічі з різними дієвцями української культури і чимало іншого. “I`m fully booked” — каже авторка, намагаючись викроїти у своєму графіку пів години часу на розмову.

Дитяча письменниця Тіальда Хугевен також провела свій час у Львові з користю. Крім розмови про дитліт на неї чекав також збір журналістського матеріалу — зі своєї поїздки на BookForum авторка повернеться з враженнями про Україну, які опише у статтях для нідерландських медіа. Тіальда вперше в Україні, вона уважно придивляється до замотаних скульптур в Музеї етнографії, фотографує фанеру на вікнах церков і виставляє ці елементи як портрет міста у своєму інстаграмі.

Тіальда зізналась, що перебування в країні, де триває війна, тривожить її:

Цієї ночі я прокидалась кілька разів. Все думала, чи не пропустила я сигнал повітряної тривоги, чи не варто мені спуститися в укриття.

Фото — Олег Циб

Без ярмарку, але з ніччю поезії

Програмна директорка форуму Софія Челяк жартує, що «Всесвіт проти ярмарку», а команда зіштовхнулася з такою кількістю проблем (звільнення директорки ярмарку, отримання донорської підтримки у стислі терміни), що довелося від нього відмовитися. 

Попри те, що книжкового ярмарку не було, книжки видавництв під час фестивалю все ж можна було придбати. Наприклад, партнерська локація з Видавництвом Старого Лева була розміщена у Пороховій вежі, стенд інших видавництв, які брали участь у програмі, організували в бібліотеці Інституту народознавства НАН України на проспекті Свободи, 15. Локацію військової літератури за участі «Азову» розмістили в обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука на Площі Ринок, 9. Також організатори зазначали, що видання можна придбати у книгарнях «Є», «Плекай» та в Книгарні Старого Лева. Загалом були представлені понад 30 видавництв.

Фото — Олег Циб

Більшість книжок, презентації яких були на фестивалі, вже були презентовані раніше — на фестивалях або інших подіях. Попри це, вони збирали повні зали, адже людей цікавили зустрічі з авторами. Кажуть, їм сподобалась така насичена програма, і попри те, що зали були переповнені, мають позитивні враження.

«На майже усіх зустрічах я стояла, бо бігала із презентації на презентацію, і фактично щоразу встигала в останні хвилини перед початком. Проте брак стільців і простору аж ніяк не псував враження від подій, а навпаки додавав відчуття важливості, цінності і, навіть якоїсь посвяченості у сакральне», — каже тернопоянка Любов Швирло. Вона приїхала з подругою Наталею Кушнірчук, яка зауважила, що книжкового ярмарку таки бракувало: «Розумію, що практично всі видання зараз можна придбати онлайн чи в книгарнях, але на таких заходах приємно погортати книжки, щось подивитися, поспілкуватися з авторами, які на ярмарку комунікують з читачами».

Фото — Олег Циб

Традиційно спрацювали старі формати, які зазвичай добре вдаються фестивалю. Чи не найяскравіше була помітною спільнодія у подіях поетичних: коли на сцені люди, які мислять і пишуть різними мовами, читають свої вірші, а потім звучать переклади на інші мови. Як зазначив Остап Сливинський: цей фестивальний потяг курсує від Уельсу до Нової Зеландії через Україну. У поетичних читаннях «Для майбутнього» взяли участь й українські поети Галина Крук, Ярина Чорногуз, Остап Сливинський, Юлія Мусаковська, Катерина Міхаліцина. Також валлійсько-іракська поетеса Ханан Ісса, ізраїльський поет Гад Кайнар-Кіссінджер, новозеландська поетеса та виконавиця Хінемоана Бейкер, австрійський поет Ян Ваґнер, і польські поети аріель розе.

Модерували подію поет Остап Сливинський і журналістка, ведуча Телебачення Торонто Олександра Гонтар, яка прийшла зі своєю собачкою Марлою, що також була на сцені під час події і час від часу привертала до себе увагу. Українські поети її навіть встигли назвати «Чайною торбинкою» на честь персонажа вірша Яна Ваґнера. 

Під час події декламували не лише власні вірші. Зокрема, Ярина Чорногуз прочитала поезію вбитої росіянами Вікторії Амеліної, а Катерина Міхаліцина – тексти військових Федора Рудого і Єви Тур.

Фото — Настя Телікова

Ще одна знакова подія — ніч, тобто вечір у сучасних реаліях, поезії та музики non-stop. Свої вірші читали українські та іноземні поети, звучав також переклад іншими мовами. Декламування поетичних текстів поєднали з музичним проєктом SkovoRemix — проєктом Харківського літмузею, що створює ремікси різних українських і закордонних артистів на пісні з альбому Skovorodance. Це була передпрезентація проєкту.

Ніч поезії, попри воєнні обмеження, зібрала чи не найбільше відвідувачів за увесь фестиваль. У залі зібралися охочі послухати вірші й музику, а деякі навіть примудрилися потанцювати. 

Були на фестивалі й організаційні складнощі: події  відбувалися за участі інших спікерів; дехто з відвідувачів нарікав на неякісний синхронний переклад іноземних гостей, який моментами різнився від сказаного ними. На презентації книжки розмов українських та іноземних інтелектуалів «Діалоги про війну» виявилось, що перекладача немає. Модераторкою виступила упорядниця книги та модераторка проєкту — Ольга Муха. Серед учасниць були, вже згадана вище, британська журналістка Крістіна Лемб й українська перекладачка, редакторка та поетка Катерина Міхаліцина. Оскільки перекладача не було, то Крістіні спочатку перекладала Міхаліцина, а потім, коли Ольга передавала їй слово, то, мабуть, роль перекладача дісталася б модераторці. Але із залу пролунав рятівний вигук: «Муха, помогти з перекладом?». Так до розмови долучилася перекладачка та авторка Світлана Пиркало, що насправді виручило учасниць.

Тож, не лише організатори, спікери, а й самі відвідувачі демонстрували силу спільнодії наживо. І мабуть, цей львівський колорит найкраще передає дух фестивалю і є наочним відображенням фокусної теми.

Читайте також: У пошуках свого жанру і читачів. Осіння «Книжкова країна»