Бредбері, Кінг і казки Андерсена у перекладі Старицького: що почитати на Геловін

Осінь — це пора, коли моторошні таємниці, вбрані в шати меланхолії, просочують тканину буття. Час гарбузового лате й пронизливого холоду, час налитих дощем свинцевих хмар і готичного шарму. А ще — пора для дуже особливого читання: вампіри, скелети, відьми й закинуті маєтки… Усе це — і дещо більше — в нашій добірці.

Щоосені кожен книголюб нишпорить інтернетом та полицями своєї бібліотеки в пошуках саме тієї книжки, яка подарує йому належний порі настрій. Звісно, набір неофіта включає в себе «Дракулу» Брема Стокера, «Франкенштейна» Мері Шеллі й «Падіння дому Ашерів» Едґара Алана По. Але кого обрати, якщо класика зачитана до дірок, а душа все одно жадає естетичної похмурості й гірко-солодкавого присмаку згасання? На щастя, українські видавці дбають про свою аудиторію і щороку випускають під Гелловін (і не тільки) тематичні цікавинки. У свою добірку ми обирали різні книжки — страшні, сумні, меланхолійні, веселі та пізнавальні. Не хотілося грузнути в стереотипах, але й про потішні гарбузики з моторошними пичками забувати не личить.

Рей Бредбері, «Геловінське дерево»

Рей Бредбері. Геловінське дерево. Пер. В. Вдовенка. — Видавництво Богдан, 2025. — 112 с. 

Рей Бредбері — унікальна постать у світовій фантастиці. Автора понад десяти романів і кількох сотень оповідань, без сумніву, можна назвати співцем Гелловіну. Безліч письменників пишуть про моторошні речі, але бредберівська оптика на диво самобутня. В одному з інтерв’ю 1993 року письменник згадував, що Гелловін для нього — це нагода «відчути смак пітьми і водночас порадіти, що ми досі живі й можемо нею насолодитися. Як коли ми виходимо з кабінету стоматолога й не можемо втримати язика від спокуси торкнутися глибокої ямки на місці зниклого зуба. Ми відчуваємо смак крові й крихту власної смертності». Бредбері неодноразово запрошував своїх читачів до літературного danse macabre: «Щось лихе насуває», «Жовтнева країна», «Із праху посталі», «Жовтнева гра» — розмаїття образів та форм: романи, збірки, романи в оповіданнях, просто окремі оповідання… І в кожному з них чигає щось моторошне і принадне.

«Геловінське дерево», що традиційно вийшло у видавництві «Богдан», ставить перед собою амбітну мету: зазирнути за куліси свята, щоб збагнути його істинну суть.

Компанія вбраних у костюми всякої чортівні друзів зібралася разом, щоб гасати вулицями маленького американського містечка, лякати сусідів і вимагати солодощі. На них мав чекати вечір радощів і розваг, але одного з хлопчаків, Піткіна, немає: він захворів, і то серйозно. Загадковий пан, на ім’я Курган-де-Саван пропонує дітям вирушити крізь простір і час, щоб дізнатися більше про гелловінські традиції і спробувати врятувати друга від смерті. Мандрівка обертається на гонитву — душа Піткіна повсякчас вислизає і губиться у веремії привидів минулого. Величний Єгипет, загадкові кельти, моторошні гаргуйлі з готичних соборів, мексиканський День Мертвих… Усе це веде героїв до складного вибору, перед яким вони постануть наприкінці.

Роман, виданий 1972 року, виріс зі сценарію до мультфільму, який так і не вдалося зняти. Приємно, що через багато років історія все ж перейшла у кіноформат: славнозвісна студія Hanna-Barbera випустила мультфільм, до якого Бредбері не тільки написав сценарій, а й начитав авторський текст. Усім фанатам класичного «Скубі-Ду» дивитися обов’язково.

Купити «Геловінське дерево» Рея Бредбері

Террі Пратчетт, «Моріс Неймовірний і його вчені щури»

Террі Пратчетт.  Моріс Неймовірний і його вчені щури. Пер. А Саввіна — Видавництво Старого Лева, 2025. —272 с.

Шукаючи жаскої літератури для холодних осінніх вечорів, ми рідко згадуємо британського майстра гумористичного фентезі, а дарма. Сер Террі вміє і любить писати про Смерть — зрештою, це його найкращий персонаж. Вустами проникливого і трохи іронічного майстра своєї справи з косою в руках та клепсидрою за пазухою Пратчетт говорить про життя, його тендітність і минущість. І про котів, адже відомо, що Смерть дуже любить цих пухнастиків. 

«Моріс Неймовірний» від Видавництва Старого Лева — це позацикловий роман, дія якого відбувається в любому читацькому серцю Дискосвіті. Другорядний персонаж «Женця» 1991 року, нахабний, самовдоволений, хитрий і дуже симпатичний кіт Моріс отримав власний голос у 2001 році, щоб розповісти історію «про людей і щурів. І найскладнішим у ній було вирішити, хто тут люди, а хто — щури». Об’єднавшись із балакучими гризунами, що колись наїлися сміття з Невидної академії й самоусвідомилися, та дурнуватим хлопчиськом-дударем, Моріс мандрує країною з шахрайською схемою. Прибувши в нове місто, щурі всюди пакостять, імітуючи справжню навалу, а хлопець Кейт, героїчно «звільняє» мешканців від нестерпних паскудників за скромну платню. Зрештою, всі щасливі: містянам більше ніхто не дзюрить у борошно, а банда зриває чималенький куш. Справи процвітали, аж доки одного дня Моріса й компанію не занесло до містечка, де все не так, як слід: навіть звичайних щурів ніде не видно. Маленька загадка, як це водиться, хова  в собі велику таємницю…

«Моріс Неймовірний» — це ще одна розмова про одвічні дилеми людського (і не тільки) буття, вбрана у строкаті шати казок.

Пратчетт грається з класичними сюжетами європейського фольклору, обираючи за основу легенду про гамельнського щуролова. Але знавці казок помітять не тільки його, адже, як казала ще одна важлива персонажка роману, Зловісія Ґрім, «це історія про історії». Пратчетт переосмислює не так окремі казки, як сам феномен казкарства та структуру оповіді. Його бачення — іронічне й похмуре водночас, а яскраві дотепи переплітаються із моторошними сценами. Перший дитячий роман про Дискосвіт таки має чим здивувати.

Купити «Моріс Неймовірний і його вчені щури» Террі Пратчетта

Стівен Кінг, «Роза Меддер»

Стівен Кінг. Роза Меддер. Пер. О. Захарченко — Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2025. — 640 с.

У кожного автора свої методи роботи з цариною страшного. Хтось любить говорити про космічний жах, хтось описує маніяка з сусідньої вулиці. Одні письменники повільно нагнітають саспенс, а інші — з першої ж сторінки шокують графічною жорстокістю. Стівен Кінг у жанрі давно, тож він устиг випробувати кожен із запропонованих підходів. «Роза Меддер» — певно, один із найважчих текстів у нашій добірці. Ще в межах прологу автор з граничною чесністю зображує сцени домашнього насилля, викидень та психологічні травми. Кожен, хто візьме роман до рук, відразу зрозуміє, яка історія на нього чекає та чи готовий він у неї поринати.

У 90-х Стівен Кінг присвятив низку романів темі домашнього насилля та внутрішнього світу жінок, які його зазнають. У 1992-му з різницею у кілька місяців вийшли «Джералдова гра» та «Долорес Клейборн», а у 1995-му на світ з’явилася «Роза Меддер». 

Головна героїня роману Роуз Макклендон Деніелз — звичайна домогосподарка, що живе у шлюбі з поліцянтом, на ім’я Норман Деніелз. Шлюб цей, який завгодно, але тільки не щасливий. Чоловік постійно знущається з Роуз та регулярно її б’є. Вирішивши покласти край стражданням, які тривали понад 14 років, жінка одного дня тікає з дому. У неї ні плану, ні речей… Тільки розуміння простого факту: рано чи пізно чоловік її вб’є. Нове життя дарує свободу, але не звільняє від страху перед минулим. А Норман Деніелз жадає повернути те, що, як він вважає, належить йому. 

«Роза Меддер» від КСД — це присмачений дрібкою надприродного психологічний трилер, в якому Кінг робить те, що вміє найкраще: говорить про демонів, які чаяться на дні людського серця.

Герої його роману — звичайні люди, і це робить історію ще страшнішою. Роуз не протистоїть містичній сутності на кшталт Пеннівайза. Супроти неї виступає схиблений патріархальний маніяк. Так, гротескний, так, надмірний у своїй жорстокості, так, відверто інтертекстуальний (Норман Бейтс передає Норману Деніелзу привіт!), але абсолютно реалістичний. І перемогти його треба не лише в реальному світі, а і у власній голові.

Купити «Роза Меддер» Стівена Кінга

Йон Айвіде Ліндквіст, «Впусти того, хто потрібен»

Йон Айвіде Ліндквіст.  Впусти того, хто потрібен. Пер. А. Білої — Видавництво Богдан, 2025. — 488 с. 

У рейтингу найпопулярніших потойбічних страховиськ вампіри точно можуть претендувати на перше місце. Скласти їм конкуренцію до снаги хіба що зомбі, але живі трупаки — це нарвана молодь порівняно з віковічними кровопивцями. На боці упирів — велика традиція, первісна вітальність, розлогий лор і значно кращі лахи. Однак уже багато років упирі потерпають від власної популярності: вони хиріють в тіні свого великого древнього — графа Дракули. Заскарузлість і клішованість — це тепер теж про них. Разом з тим, вампіри — надто принадний для попкультури образ, щоб так легко викинути їх на звалище історії. 

Роман шведського письменника Йони Айвіде Ліндквіста «Впусти того, хто потрібен» (видавництво «Богдан») — це ще одна спроба витягнути кровопивць із затишних вікторіанських замків на вулиці сучасних міст. Щось таке вже робив Річард Метисон у «Я — легенда», і Ліндквіст продовжує цю традицію. Тлом його вампірської історії стає робітниче передмістя Стокгольма узимку 1981 року. Дванадцятирічний Оскар — типовий аутсайдер: повненький хлопчик, який страждає від нетримання сечі та знущання однокласників. У вільний від остогидлої школи час Оскар краде солодощі та інші дрібниці із магазинів та зачитується коміксами. Малий повільно втрачає глузд, бо не може дати раду проблемам, з якими стикається щодень. Та одного разу Оскар зустрічає дивну дівчинку, свою ровесницю. Елі  — також дивна дитина: вона ховає за душею гамуз моторошних таємниць і, як і Оскар, чужа в цьому світі. Між дітьми зароджується дивна дружба, що веде до несподіваних одкровень.

Проза Ліндквіста привертає увагу своєю відвертістю. Автор змішує фантастичний елемент з винятково реалістичним середовищем. Брудне та пошарпане містечко, в якому живуть герої роману, жорстоке та огидне і без віковічної кровопивці.

Тут люди буденно нюхають клей в підвалі, заливають за комір у китайському ресторані і ходять в бібліотеку… щоб «зняти» хлопчика собі до смаку. Вампір — можливо, не найгірше, що траплялося з Блекебергом.

«Впусти того, хто потрібен» отримав дві екранізації. 2008 року відбулася прем’єра шведської стрічки, а за два роки вийшов ще й американський римейк. Останній може похвалитися Хлоєю Ґрейс Морец у головній ролі та Меттом Рівзом у кріслі режисера, та унікальна атмосфера та щирість лишилися в оригінальному фільмі.

Купити «Впусти того, хто потрібен» Йона Айвіде Ліндквіста

Ларс Міттінґ, «Сестрині дзвони»

Ларс Міттінґ. Сестрині дзвони. Пер. Н. Іваничук — Лабораторія, 2025. — 416 с.

Скандинавський сетинг та драма людських почуттів — це універсальні компоненти, за допомогою яких можна розповісти абсолютно різні історії. Швед Йон Айвіде Ліндквіст заснував на цьому роман про вампірів, а норвезький письменник Ларс Міттінґ, що заговорив українською завдяки видавництву «Лабораторія», звернувся до минулого своєї країни.

Усе починається з важких пологів, після яких на світ з’являються «зрослі докупи від стегон і донизу» сестри Гальфрід і Ґюнгільд Гекне. Дівчатка стають майстерними ткалями, і всі зачудовуються їхніми загадковими візерунками та образами, в яких переважають апокаліптичні мотиви Раґнароку. Сестри рано вмирають, тож згорьований батько наказує відлити на їхню честь два дзвони, яким, за місцевими повір’ями, судилося дзвеніти напередодні великих бід… Такою була легенда.

У 1879 році до всіма забутого села Бутанґен приїжджає молодий пастор, на ім’я Кай Швайґорд. Амбітний служитель церкви, він прагне переламати древні звичаї і наставити своїх парафіян на шлях істинний.

Стара дерев’яна церква (ставкірка), що ввібрала в себе прадавні вірування й уникла  «новочасних впливів», втілює для Кая все те, що не дає Бутанґену зустріти прогрес. Пастир вирішує продати церкву і збудувати на її місці новий, сучасний храм. Одним цим рішенням він розворушує прадавні таємниці і перевертає долі мешканців села. Юна Астрід Гекне, з родини тих самих сестер, також мріє про прогрес, і пастир їй не байдужий, але дівчині осоружна сама думка про те, що село може втратити своє осердя, а надто — легендарні «сестрині дзвони». А коли до села прибуває молодий німецький архітектор Ґерґард Шьонауер, ситуація стає ще складнішою.

Цей роман — чудовий вибір для тих, кого втомили потойбічні монстри. На сторінках «Сестриних дзвонів» немає ані вампірів, ані вовкулак: ніхто з них не постає тут із плоті й крові. Міттінґ працює з простором ірреального тонше: лиховісні пророцтва, дивні народні перекази, віковічні таємниці. Письменник захоплює по-справжньому ібсенівською атмосферою — уважний читач неодноразово згадає Пера Ґінта — і яскравим контрастом гарячих емоцій і холодної нордичної стриманості. Герої «Сестриних дзвонів» прагнуть уберегти найцінніше, однак насамперед вони мають збагнути, що ж воно таке.

Купити «Сестрині дзвони» Ларса Міттінґа

Ганс Крістіан Андерсен, «Сновійко» та інші казки

Ганс Крістіан Андерсен. «Сновійко» та інші казки. Пер. М. Старицького — Основи, 2025 — 384 р.  

Ганс Крістіан Андерсен — знаменитий казкар, чиї твори, здається, читали абсолютно всі. Герої та сюжети його історій стали для сучасної культури архетиповими. «Кресало», «Русалонька», «Стійкий олов’яний солдатик» — самі лише назви збурюють пам’ять і уяву. От тільки Андерсена всі читали, але мало хто перечитував. У дорослому віці про нього згадують лише тоді, коли приходить час кидати власних дітей у безодню екзистенційної кризи. Жарти жартами, а найчастіше саме Андерсен відкриває дітям просту істину: добро далеко не завжди перемагає, а найкращі наміри розбивається об крижану жорстокість світу. Його казки лишають по собі присмак гіркоти — ідеальна приправа для пронизливої осінньої сльоти за вікном.

Видавництво «Основи» цьогоріч зробило подарунок дорослим поціновувачам Андерсена: ошатне перевидання першого перекладу казок Андерсена від Михайла Старицького під псевдонімом «М. Стариченко» з кольоровими ілюстраціями Миколи Мурашка. Той переклад вийшов ще у 1873 році за життя автора і відтоді ніколи не перевидавався у повному обсязі.

До збірки увійшло 24 казки, хоча із листування Старицького відомо, що він переклав 32 казки, тож 8 вважаються втраченими. Видання споряджене словничком маловживаних і застарілих слів (як-от потхнути, опука чи настрільник), а також ґрунтовними коментарями. «“Сновійко” та інші казки» — чудовий варіант для повторного знайомства з доробком данського казкаря. Це нагода не тільки освіжити в пам’яті класичні історії, а й дізнатися трохи більше про традицію українського перекладу. 

У «Короткому життєписі Андерсена» Михайло Старицький зауважує: «Над усіма малевами його лежить якийсь журливо-поетичний колір». Відомий данець часто писав про маленьких — іноді буквально — людей, що опинялися сам на сам із невимовними стражданнями. Ганс Крістіан уникав зайвого дидактизму, чим відрізнявся від інших колег-казкарів. Тексти його повняться страшними деталями, які надовго врізаються в пам’ять. У казках Андерсена дуже багато смерті та болю. Іноді, як, наприклад, в історії про «Дівчатко із сірниками», смерть і є наріжною темою оповіді: прикметно, що майже кожна третя його історія не має позитивного фіналу. Не завжди читання андересенівських казок — легка справа навіть у дорослому віці. Вони лишають по собі шрами, але водночас вчать, як із цими шрамами жити далі.

Купити казки Ганса Крістіана Андерсена

Володимир Галайчук, «Відьма в народних уявленнях українців»

Володимир Галайчук. Відьма в народних уявленнях українців. — Віхола, 2025. — 312 с. 

Поміж вигаданих історій про жахи й темні сили є в нашій добірці одна книжка, що стоїть трохи осібно, адже чари в ній — не рушій сюжету, а предмет дослідження. Йдеться про нон-фікшн українського етнолога й доктора історичних наук Володимира Галайчука «Відьма в народних уявленнях українців». Праця, що вийшла друком у видавництві «Віхола»,  повертає нас у світ, де магія була звичною частиною побуту, а відьми — не менш реальними істотами з плоті й крові, ніж сільські священники.

Чарівниця, ворожиля, борсуканя й знахурка — як тільки не називали жінок, які начебто володіли чарами, в різних етнографічних районах України!  Навіть опириця, хоча нині це слово зарезервували за собою вампірки. Відьом боялися й шанували, їх звинувачували у всіх гріхах і саме до них бігли за порадою в лиху годину.

Зібрані з усієї України етнографічні свідчення відкривають цілу панораму уявлень: хто така «родима» відьма, а хто — «вчена», чому сьома дочка вважалася особливою й чому жаби, вужі та молоко опинялися в центрі магічних історій.

Володимир Галайчук показує, які ознаки зовнішності приписували відьмам і в яких тварин чарівниці нібито перекидалися, щоб завдати людям шкоди — найчастіше не метафізичної, а цілком матеріальної, як-от відбирання молока, нав’язування «зав’язок» на збіжжя чи дання. Окремий розділ автор присвячує способам виявлення відьми. Тут у пригоді ставали і собаки-ярчуки, і первістки в родині, і різноманітні наїдки: наприклад, шматок сиру, який спершу клали на зуби, а потім носили в торбочці на шиї протягом усього Великого посту.

Галайчук не романтизує відьомство — він досліджує його, розкриваючи, як забобони, віра й міф спліталися в єдину тканину народної культури. Він розглядає відьму не як казкову героїню, а як культурний феномен — утілення страхів, суспільних уявлень і гендерних стереотипів. Праця Володимира Галайчука органічно доповнює «Відьомство» Рональда Гаттона, яку минулоріч видали  «Стилет і стилос». Гаттон пропонує загальний погляд на світове сприйняття відьомства, а Володимир Галайчук фокусується на локальному контексті. 

Купити «Відьма в народних уявленнях українців» Володимира Галайчука