Денацифікація як ліквідація Майдану: The Guardian про незмінні плани рф щодо України

Британський письменник, новеліст і журналіст Джеймс Мік аналізує перетворення незалежної України «з маріонеткової держави росії на країну, що може стати членом ЄС, країну, де ліберали та націоналісти знайшли спільну мову». Про це він пише у статті «Сила нової України» для The Guardian.

Мік апелює до того, що з часу відновлення незалежності України минулого понад 30 років, це майже половина життя владіміра путіна: «Це вільна країна, в якій встигло вирости покоління українців, народжених за часів незалежності, і вже мають власних дітей шкільного віку. Країна, в якій було 7 президентів, кожен з яких ще живий».

Журналіст визнає, що погляд Заходу на Україну часто клішований: Україну розглядають як націоналістичний, україномовний захід та дружній до росії, російськомовний південь і схід, або навіть як країну з «шахтарями-неокомуністами на сході, неонацистами на заході». Він зазначає, що цей чорно-білий поділ ніколи не був правдивим навіть для пострадянської України. 

За словами Міка, пострадянська епоха закінчилася у 2014 році, її знищила Революція Гідності, а на зміну прийшла перша епоха України європейського спрямування. Революцію Гідності він розглядає як період, коли  в країні, що «зіткнулася з екзистенційною боротьбою проти могутнього, безжального сусіда, росії, де націоналізм тепер служить автократії, новий клас українських лібералів об’єднався з українськими націоналістами». Журналіст порадив іншим країнам, поляризованим між лібералами та націоналістами (Великій Британії, Франції, США), придивитися до цього союзу.

Джеймс Мік наголошує, що говорячи про європейську Україну, йому йдеться не про країну як повноцінну частину Європи в політичному сенсі, а про всенародну надію на це майбутнє: «Надія на членство в Європейському Союзі — більш значуща для України, принаймні до нападу росії, ніж членство в НАТО».

Він зауважує, що надія України на Європу мала матеріальну сторону, надію на гранти, робочі місця та торгівлю, яка частково справдилася після 2014 року. Але «поза матеріальними сподіваннями України європейської епохи є перспектива, менш відчутна й більш потужна, альтернативної форми національності. Замість старого українського націоналізму чи путінського неоімперського бачення України як  маріонеткової держави, це Україна, яка дотримується свого вільного курсу як рівноправний член самообмеженої, самоврядної асоціації країн, ЄС».

Мік вважає, що принада ЄС для України полягає у можливості поєднувати та співіснувати націоналістичному і ліберальному поглядам на країну. Він наголошує, що зміна України як країни, що бореться з пострадянським спадком, до такої, що відчайдушно прагне в ЄС, сталася напередодні та під час Революції Гідності, а потім цей відвойований європейський курс зберігся. Під час революції «до молодих представників ліберальної інтелігенції приєдналися радикальні націоналістичні угруповання, депутати від опозиції приєдналися до протестувальників».

Журналіст стверджує, що попередження про те, що буде в довгостроковій перспективі (повномасштабна війна росії проти України), лунали ще до початку війни на Донбасі. Мік цитує фразу колишнього радника путіна андрія іларіонова, сказану ще 2014 року: «Є мета і план нападу на Україну, який був складений багато років тому. У ньому багато різних елементів… Крим, південний схід і, звісно, ​​зміна влади в Києві. А далі є інші речі: нова [українська] конституція, яка буде написана в Кремлі, роззброєння українського народу, ліквідація Майдану і так далі». 

Він вказує на майже точний збіг цих планів з планами кремля сьогодні, за винятком ліквідації Майдану, але зауважує, що «ліквідація Майдану» звучить інакше, ніж нинішня програма Кремля, поки ви не зрозумієте, що це просто «денацифікація» під іншою назвою».

«Для мене «національне» — це те, що дозволяє мені захищати Україну як незалежну, суверенну націю», — сказав український філософ Євген Бістрицький у 2018 році, у той час, коли розчарування в постмайданних невдачах України щодо подолання корупції та інституційна інерція була глибокими», — пише Мік та додає, що в країні, яка не бореться за своє існування, такі слова характеризували б Бістрицького як поміркованого центриста, навіть недемократичного шукача компромісів. «У нинішньому українському контексті, зіткнувшись з російською машиною вбивств, те, що могли б бути «розбратом» у суспільстві, перетворюється на «непоповнення лав», — додає журналіст.

Це поєднання ліберальності та націоналізму Мік зауважує у книжці документальної прози «Точка нуль» Артема Чеха, колишнього військового, який зараз знову пішов захищати Україну. Журналіст наводить цитату Чеха з есею для London Review of Books: «музичний продюсер, власник магазину побутової хімії, вчитель, художник, банківський службовець, колишній слідчий, лікар. Вміння писати, малювати, грати, грати на музичному інструменті чи танцювати зараз не має значення. Важливим є військовий досвід».

Джеймс Мік — письменник і журналіст, автор п’яти романів і двох книжок оповідань, а також збірки есе про приватизацію «Приватний острів». Його роман «The People’s Act of Love» був номінований на Букерівську премію. У 2004 році Міка відзначили як іноземного кореспондента року за версією Britain’s Press Awards за репортаж про Ірак і Гуантанамо. Він працював у The Guardian з 1994 по 2006 рік. Редактор London Review of Books.

Читайте також: Епплбом: Історично українство було протиставлене пострадянській клептократії і готове чинити опір