Дрібносвіт: що таке книжкові румбокси і навіщо таке хобі родині з Дніпра

Вони називають свій бізнес «складним хобі», але працюють над ним уже понад рік і мають відданих клієнтів. Роман і Вікторія Строгові — родина з Дніпра. Вони займаються створенням мініатюрних кімнаток із книжковими полицями й письмовими столами, що  займають місця на книжкових полицях, письмових столах і в серцях їхніх клієнтів. Як виник задум робити перші в Україні румбокси — набори для моделювання інтер’єрних мініатюр, де знайти час на власну справу і до чого тут американський археолог Генрі Мерсер — читайте далі. 

Розкажіть історію створення «Дрібносвіту».

Роман: Усе почалося з того, що два роки тому я подарував дружині  подібний набір від китайського виробника. Нас він дуже вразив.

Вікторія: Ми навіть  не могли уявити, що можемо зробити щось таке. Просто спочатку зацікавилися темою нефункціональних мініатюр, інакше кажучи, румбоксів, а потім сталося так, що минулого року наш знайомий побачив ті зібрані набори, що були в нас удома, і запропонував перепродавати набори китайського виробництва. Це сталося саме в період початку пандемії. Потім почали аналізувати ринок і помітили, що ті набори, якими ми зацікавилися, почали зникати з продажів для України, бо через пандемію у виробників виникли проблеми. Тоді й з’явилася ідея створювати власні мініатюри. Ми почали малювати ескізи, шукати матеріали, хоча на тому етапі ми й самі не вірили, що у щось з того вийде, але інтерес та бажання перемогли. Загалом над румбоксами ми працювали 9 місяців. Це починалося як хобі, а вже потім стало власною справою.

Роман: Перший ескіз ми намалювали, почали складати його з гофрокартону. Це був найперший макет, нехай неохайний, але він давав уявлення про пропорції, масштаб. Потім ми почали замовляти фанеру для виготовлення. Спершу були сумніви, чи все вдасться, але на той час уже так багато було всього зроблено, що ми вирішили, що не час зупинятися.

Як відбувається процес вигадування майбутньої моделі та втілення задуму?

Роман: Спершу Вікторія малює кімнату, потім я моделюю тривимірну модель на комп’ютері, під час цього відбувається уточнення деталей. Потім робимо каркас та меблі з картону, коригуємо пропорції.  Якщо розміри нас влаштовують — робимо каркас і меблі із фанери.

Вікторія: Далі підбираємо кольорову гаму, принти. Створюємо елементи декору — це один із найдовших процесів. Експериментуємо із матеріалами. Завжди ставимо собі запитання: «Чи це найпростіший спосіб зібрати цей елемент?». Взагалі робота над наборами — завжди про рух від складного до простого. Ми шукаємо відповіді на запитання, як можна складний ескіз перетворити на простий для збирання продукт, щоб кожна людина без досвіду могла відтворити мініатюру, як на картинці. Коли тестова модель нас влаштовує, працюємо над інструкцією.

Загалом створення моделі — великий експеримент і виклик для нас, бо вчимося у процесі виготовлення. Розробка однієї мініатюри — це одне, а створення наборів для відтворення мініатюри іншими людьми, які треба постійно тиражувати в однаковому вигляді, — зовсім інше.

Читайте також: Запаковано: книги у консервах, вафлях і банках

Як даєте раду із замовленнями, враховуючи брак часу? І чи плануєте розширювати асортимент?

Вікторія: Наразі ми задовольняємо той попит, що є. І його саме стільки, скільки можемо задовольнити: якби замовлень було більше, нам наразі було б дуже складно. Спершу ми хотіли спробувати на українському ринку, бо він невеликий, а вже потім шукати способи масштабуватися за кордоном, але зараз розуміємо, що цільова авдиторія є тут і її попиту для нашого виробництва досить, однак клієнти хочуть більшого асортименту. 

Підготовка моделей до продажу — постійний рутинний процес, який вимагає багато часу на закупівлі, сортування, фарбування, комплектування тощо. 

А от процес виготовлення нової моделі довгий, бо в нас обмаль часу на те, щоб займатися виключно ним. Зараз ми працюємо над третьою моделлю зовсім іншого формату. Але в ідеалі ми б хотіли створити асортимент із 10-ти основних моделей наборів.

Як  ви ділите обов’язки під час створення наборів?

Роман: За технічну частину відповідаю я, а за створення інтер’єру мініатюри, просування у соцмережах — Вікторія.

Закупівлі, підготовка й обробка елементів — за зонами відповідальності, а от сортуванням порізаних елементів із фанери займаємося спільно із сином: він відповідальний за певні форми (посміхається).

Розкажіть детальніше про моделі. Чи дублюються деталі? Адже мініатюри дещо подібні, але все ж не ідентичні.

Вікторія: Наразі ми маємо 2 набори: велику книгозбірню Д-1 і робоче місце Д-2. Спочатку ми планували відтворити для мініатюри робочого місця елемент першої моделі, зробити менший її варіант для тих, у кого немає книжкових полиць, куди б можна було поставити велику модель Д-1. Але в процесі створення Д-2 вийшла інша за наповненням.

Роман: Ми мали більше досвіду, тому хотіли дещо змінити.

Вікторія: Зараз ми ще постійно вдосконалюємося. Ми змінювали інструкцію, знімали відео про те, як збирати складні елементи, наприклад, стілець. Якщо розуміємо, що можемо щось покращити в моделі чи спростити пояснення в інструкції – робимо це.

Роман: У кожного своє індивідуальне бачення. На тих світлинах, що нам надсилають, моделі дуже рідко складені на 100 відсотків за нашим зразком. У нас навіть була одна клієнтка, бібліотекарка, яка за допомогою набору повністю відтворила інтер’єр своєї книгарні. Вона зробила імітацію ламінату, пофарбувала стіл і стілець у кольори своїх, змінила розташування книжок. Набір — це зразок, але не єдино можливий варіант, можна створювати інтер’єр, близький тому, хто складатиме модель. Є дуже великий простір для творчості, у готову мініатюру можна додавати щось своє.

То ви тісно спілкуєтеся зі своїми покупцями?

Вікторія: У нас є клієнти, які давали нам дуже цінні поради, до яких ми прислухалися, чиї поради впроваджували.

Була історія і з першим накладом інструкції. Вона має 28 сторінок і  створювати її складно, адже треба все максимально спростити, зробити доступним. Інструкцію ми вичитували безліч разів, але пустили в тираж не ту версію, з орфографічними помилками. Потім виправляли, передруковували, комусь із клієнтів замінювали.

А ще перед запуском першого тиражу ми змінили одну деталь, і в перших 10 наборах стару витягнули, а нову не поклали, і тільки потім це зрозуміли. Дуже хвилювалися, писали всім клієнтам, але насправді всі нормально до цього поставилися, навіть дякували, що ми не залишили все як є, а виправили помилку.

У вас є світлина, де набір Д-1 стоїть на книжковій полиці, і книжки на ній, ті ж, що і в мініатюрі. Є й твори сучасних українських авторів, «Букова земля», наприклад. Чи це не когось із вас літературні уподобання зашифровані? І якщо так, то чиї?

Вікторія: Книжки — це моя слабкість. Але в наступних наборах ми хочемо  створювати власні, оригінальні обкладинки. Узагалі в нас у наборах є кілька нагадувань про Україну, «Кобзар», малесенькі сувої з уривком Конституції Пилипа Орлика, які, через їх розмір, ніхто не зможе прочитати, та все ж. Ми додали їх навмисне.

Є й кілька моїх улюблених книжок. Одна з них — «Казки баби Гавришихи» Олега Гавроша. Я написала автору запитати, чи не проти він, що ми використаємо його книжку в нашій мініатюрі. І хоч спершу виникло невелике непорозуміння, потім він з радістю погодився.

Чому ви робите мініатюри, пов’язані саме з книжками? Адже опцій безліч.

Вікторія: Напевне, вибір був більш інтуїтивним. Коли я шукала натхнення для інтер’єрів, переглядала різні картинки, побачила фото з шафою і столом. Воно мені так сподобалася, хоч і не надто підходило до нашого початкового задуму із книжковим магазином, що я його зберегла і відклала. Я зацікавилася, що це за місце. Виявилося, що це замок Фонтгілл Генрі Мерсера в США — археолога, колекціонера артефактів, дуже цікавої особистости. Цікаво, що в його особистій книгозбірні було близько двадцяти тисяч книжок, і шість з них мали його власні позначки. Це вражає. Тому мені це робоче місце настільки припало до душі, тож спочатку на ескізі з’явилася варіація на тему цих столу і стільця, а потім довкола виросли й книжкові полиці.

Роман: Якщо подивитися на цей замок, то по вікнах навіть можна зрозуміти, де знаходиться «наша» кімната.

Вікторія: Поряд з письмовим столом в обох мініатюрах ми повісили фотографію, де зазнімкований Мерсер і його пес, та світлину замку. Це посилання на натхненника.

А все інше, як і загальний дизайн кімнати, вже ніяк не пов’язане із Мерсером. Я уявляла людину, яка б могла жити в цій кімнатці, тож відповідно до цього і створювала інтер’єр.

Скільки часу іде на створення мініатюри?

Роман: На виготовлення однієї моделі від 4 до 6 місяців. А збирають люди по-різному: хтось готовий виділити повні 2 дні й за цей час повністю скласти, а в когось модель лежить пів року. Якщо виділити 2 години на день, то скласти можна приблизно за тиждень. Але тут головне не швидкість, а задоволення від процесу збору мініатюри.

Читайте також: Клатчі-книжки від української дизайнерки

«Дрібносвіт» не єдина ваша справа. Ви працюєте і на інших роботах, маєте маленького сина. Як вдається поєднувати?

Вікторія: Це поки не єдина робота, але мініатюрами ми займаємося постійно. Відправлення намагаємося надсилати якнайшвидше. Взагалі процес створення триває повсякчас, як тільки з’являється час на виготовлення, ми займаємося моделями, постійно комунікуємо з клієнтами (бувають продажі й о другій ночі). Це процес, що триває 7 днів на тиждень. Навіть наш трирічний син, Марк, каже, що буде займатися «наборами», цікавиться процесом виготовлення, запитує, чому колір стін такий, а не інакший, критикує (посміхається). Це те, чим ми живемо і горимо.

Роман: Ми мріємо, щоб «Дрібносвіт» був нашим основним прибутком, але зараз це радше не про гроші, а про цікавість до справи.

Вікторія: Насправді це складно назвати бізнесом. Це, мабуть, складне хобі. Коли тільки починали, ми б, напевно, не взялися за цю справу, якби мали  розвинене бізнес-мислення. Це більше про шалений інтерес і бажання створювати щось своє і цікаве іншим. Складно, адже ми зовсім невеликі. Ми не виготовляємо всі елементи самотужки, для кожного набору в нас десятки постачальників різної фурнітури та інструментів. Дуже багато ручної роботи та різновидів процесів. Крім того, через невеликі обсяги замовлень, виготовляємо не так багато матеріалу, тому великі виробники в нас не надто зацікавлені й ми не найпріоритетніші в них за термінами. Ми працюємо над невеликими партіями замовлень. Якісь елементи треба було вчитися створювати з нуля. Ми дуже обмежені у виборі товщини деревини, яка є на внутрішньому ринку. Багато матеріалів треба замовляти за кордоном. Це все трохи клопітно, але дуже цікаво.

Роман: Моя найперша мотивація була такою: якщо ми створимо навіть 20 наборів, то десь у світі існуватиме 20 мініатюр, які ми зробили, а хтось їх зібрав. І це тішить.

Вікторія: Я мрію про те, що ми станемо «маленьким гігантом»: щоб серед поціновувачів мініатюр нас знали. Навіть зараз частина клієнтів уже чекають на наступну нашу модель. Свого часу було великим здивуванням, що першими покупцями меншого набору стали ті ж люди, які вже придбали перший. Працювати навіть на маленьку, але віддану авдиторію, для нас дуже цінно.

Читайте також: Книжкові коробки: сервіси відбірної літератури