Два тижні серед гір: як відбувалась перекладацька резиденція TRANSLATORIUM у Карпатах

З 28 серпня по 11 вересня 2022 року відбулась перекладацька резиденція TRANSLATORIUM у Карпатах. Десятеро перекладачів і перекладачок з різних міст України на два тижні оселились у затишній хатині серед гір. Тут вони працювали над власними проєктами, займались йогою та відновлювали сили.

Проєкт реалізувався за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «EU4USociety».

Дві години їзди з Івано-Франківська — і ви в мальовничому селі Бабин. Це лише початок шляху, далі — пішки. Вулиця стрімко здіймається вверх, минає потічок та перетворюється на стежку. Біля поодиноких хатинок, що трапляються на шляху, зовсім тихо. У голові паморочиться: чи то від чистого повітря, чи від неймовірних краєвидів навколо. Стежина ховається у ліс, петляє поміж височенних дерев і нарешті приводить до Хати-Майстерні. Саме в її затишному просторі учасникам та учасницям TRANSLATORIUM residency випала нагода разом прожити два чудові тижні.

Нелегкий підйом до хати майстерні

Можливість видихнути

Ідея перекладацької резиденції з’явилась у команди фестивалю TRANSLATORIUM з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

«Після 24 лютого для багатьох переклад набув інших обрисів: для когось він став більш утилітарним, волонтерським, для когось — озвученням голосів війни, а для когось — можливістю ескапізму, який важко собі дозволити. Нам видається, що зараз важливо підтримати колег у поверненні до свого фаху та його переосмисленні. Адже досвід війни накладає свій відтиск і на наше професійне життя. Знаємо, що багато перекладачів і перекладачок від лютого волонтерять своєю працею, тож нехай це буде маленькою винагородою для них і можливістю видихнути», — говорить кураторка проєкту Таня Родіонова.

До слова, для команди фестивалю це вже не перший досвід організації резиденцій саме для перекладачів. Перша така відбулась у квітні 2019 року в Хмельницькому.

Читайте також: Сім днів колективного перекладу: враження від Translatorium з перших вуст.

Одним із найважчих етапів для організаторів, розповідає Таня Родіонова, виявився етап відбору. Позаяк, з понад тридцяти заявок довелося обирати лише 10 учасників та учасниць. Ними стали: Анна Вовченко (Київ), Лесик Панасюк (Буча-Хмельницький), Наталія Драпак (Тернопіль-Київ), Вікторія Пушина (Херсон-Київ), Ольга Свиріпа (Київ-Рівне), Максим Кущ (Харків-Умань), Ірина Гоял (Канів), Роксоляна Свято (Київ-Львів), Тетяна Непипенко (Київ) та Роман Гардашук (Київ).

Учасники та організатори TRANSLATORIUM residency

Життя серед гір

Сьома ранку. На подвір’ї Хати-Майстерні лунає ледь чутний дзвін. Це запрошення на ранкову йогу та звістка про те, що на резиденції розпочинається новий день. Опісля спільний сніданок, далі час на роботу й прогулянки горами.

Спільний сніданок на резиденції

«Найбільш цінним на резиденції для мене була можливість провести час з колегами і однодумцями за спільними активностями, як-от: похід у гори, поетичні вечори, відвідування музею із колекцією вишитих сорочок, історії від тих, хто прожили в Китаї та Індії, навіть групові психологічні сесії та заняття йогою. Але також було важливо, що я мала власний час та простір», — розповідає перекладачка Вікторія Пушина.

Вона лише влітку змогла виїхати з окупованого Херсона, а на резиденції впорядковувала щоденник, який почала вести ще в рідному місті: «Тоді я записувала не всі дні, але у мене до сьогодні збереглося багато коротких нотаток і детальних повідомлень своїм близьким, з яких я можу відновити прожиті дні. Займатися подібною роботою в місті психологічно важко: не хочеться знову заглиблюватися у минуле і не мати після цього миттєвої змоги відновитися. Але за два тижні резиденції я змогла дописати більшу частину щоденника».

Учасниця TRANSLATORIUM residency Вікторія Пушина

Коли резиденція для перекладачів була лише в задумах, організатори розуміли: серед учасників напевне будуть ті, кому довелось жити в окупації або ж перебувати в зонах бойових дій. Тож психологічна підтримка стала важливою складовою програми. А впоратись з емоціями та впорядкувати думки учасникам допомагала запрошена психологиня, яка провела для них спільні та індивідуальні сесії.

«Резиденція стала для мене терапевтичною, бо вочевидь такою була задумана, організатор(кам)ам вдалося прекрасно підібрати місце проведення, продумати активності, яких учасники справді потребували (хоча навіть не задумувались про це), ба більше, вдалося створити на диво здорову та дружню атмосферу», — розповідає поет і перекладач Лесик Панасюк, який під час резиденції працював над поетичною збіркою Іллі Камінського «Глуха Республіка» про війну, життя та опір в окупації.

Учасник TRANSLATORIUM residency Лесик Панасюк

Переклад у часи війни

На спільних зустрічах «5 o’clock tea/coffee», які відбувались у форматі, схожому до баркемпу, спікерами виступали самі учасники. Під час них усі разом обговорювали теми від емоційного вигорання до сучасного українського кіно. 

Лесик Панасюк й Таня Родіонова. Роман Гардашук, Тетяна Непипенко та Ліса

Ще одним із важливих завдань, що ставили перед собою організатори, було створення майданчика для дискусії про те, чим є переклад у часи війни.

«Раніше переклад був для мене насамперед про цікавість до Іншого. Але зараз він радше про намагання пояснити себе світові, стати видимішими і врешті налагодити діалог. Але, звісно, тільки там, де цей діалог і порозуміння в принципі можливі», — ділиться думками перекладачка та літературознавиця Роксоляна Свято.

Вікторія Пушина, Ольга Свиріпа, Ірина Гоял, Наталія Драпак та Роксоляна Свято

Як і задумували організатори, резиденція TRANSLATORIUM стала не лише місцем для відпочинку та перезавантаження, а й ще одним поштовхом для гуртування професійної перекладацької спільноти.

«Минулі пів року засвідчили, яким важливим є наше, культурної та словесної спільноти, завдання пояснити себе світові поза межами України й побачити нарешті власне повноцінне віддзеркалення в очах світу. Нині переклад є для мене в першу чергу пошуком нових виражальних засобів (не завжди словесних, але завжди мовних) для намацування свого місця серед інших і відчуття власних обрисів у просторі. Одним зі способів відчути себе рівними серед рівних, засвідчити це самостійно, своєю мовою, власним голосом», —  перекладачка Анна Вовченко.

Анна Вовченко за роботою

Також, за підсумками резиденції, незабаром буде опубліковано серію есеїв на тему переосмислення перекладу. 

Читайте також: Перекладач між Сціллою і Харібдою, або як зберегти зміст, не зламавши форму

Фото: Тарас Теліщак, Надія Куриляк