Гра в розгубленість: як пройшов цьогорічний BookForum

Форум видавців вкотре відбувся, і підсумував не лише здобутки, а й слабкості книговидавничої та фестивальної індустрій. Зменшення авдиторії, її небажання купувати під час офлайн подій ще довго позначатиметься на кошторисах видавців. Чи ні — і низькі продажі індивідуальна риса саме цьогорічного Book Forum? Своїми враженнями про приємності й проблемні місця фестивалю ділиться Остап Українець.

Емоційні домінанти фестивалю

Першим акордом — його ще називають тривожним дзвоником — цьогорічного Форуму стає волонтерка на стенді для учасників. Вона не знаходить моє прізвище у списках, тому просто каже:

— То не страшно, давайте я дам вам бейджик, і ви просто розпишетесь.

Поки я залишаю підпис під чималою вже колонкою таких само «незнайдених» прізвищ, вона, ніби виправдовуючись, додає:

— Я взагалі не знаю, що і як має бути. Мене просто попросили до четвертої постояти тут.

Мені, як і решті підписаних, просто пощастило. Письменниця Дарія Піскозуб зіштовхнулася ще з цікавішим підходом: «На вході на ярмарок волонтерка гаряче переконувала мене, що учасники програми для входу на свій захід повинні заплатити». 

Втім, це явно не проблема Форуму як такого, а лише підготовки волонтерів. Пересічний учасник фестивалю, опираючись на свою пам’ять про те, як Форум працював, не раз безпомічно стикається з тим, як Форум працює тепер.

Вже коли я беру свій бейджик, до стенда підходить інша авторка: її подія через дві години, а вона щойно зараз дізналась про зміну локації. Просить у волонтерки пояснити, як їй бути з людьми, котрі на визначену годину прийдуть в уже неактуальне місце. Авторка розгублена. Волонтерка, котру просто попросили постояти, розгублена. Я, правду кажучи, теж.

Читайте також про цьогорічних переможців BookForum Best Book Award

Розгубленість — емоційна домінанта цьогорічного Форуму. І видавці, і учасники програми, і гості ніби не готові до того, що фестиваль взагалі відбувається. І в певному сенсі вони мають рацію — цьогорічний Форум насправді майже до останнього був під питанням, замість оголошеної програми можна було втішатись хіба нечастими анонсами гостей і фокус-теми «Гра в дорослішання: як ми зростаємо незалежними». Котра зсередини починає сприйматись дещо іронічно: говоримо про дорослішання на фестивалі, який не лише не виріс над собою, ігноруючи системні помилки минулого, а й прийняв кілька вельми неоднозначних рішень. Багато хто саме цими рішеннями та пояснює невтішні для себе результати фестивалю.

Жінка, котра нарікала на перенесену без попереджень подію, така не одна. У смол-токах на ярмарку постійно з’являються згадки про перенесені без попереджень події. Окрім того, що програму Форуму оголосили вельми пізно, її ще й оголосили двічі. 

Окремо існувала програма самого Форуму, а окремо — програма ярмарку. Причини такого рішення малозрозумілі, тому лише додають до загальної розгублености.

Софія Челяк, програмна директорка Форуму, пояснює внутрішні причини такого рішення: «У 2019 році BookForum залучав події видавців до програми тематичних кластерів та спеціальних проєктів. Це було можливим завдяки тому, що ми знали при написанні заявки для УКФ, що ці події відбудуться в принципі. В цьому році BookForum був спланований у січні. Кількість заходів, кошти на роботу кураторів та залучених спеціалістів та і терміни їх роботи були затверджені в той період року. На жаль передбачити чи відбуватиметься ярмарок у січні ми не могли. Відповідно у нас вийшла сепарація двох заходів і двох програм (для Форуму не вперше; скажімо, дві програми були у 2015 році)».

Фестиваль проти ярмарку

З ярмарку в Палаці могло виникнути враження, що посполиту публіку про Форум теж не попередили. Дійсно, через пізній старт реклами було злочинно мало, а промоція книжкових новинок узагалі була практично відсутня. За словами менеджерки видавництва «Наш Формат» Олени Позняк, «Працівники стенду порівнювали суботній день, коли виторгувати вдалось найбільше, з вечором четверга чи п’ятниці на BookForum 2019. […] Щодо програми фестивалю, то вона була хороша, але її видавнича частина недостатньо анонсована. Відвідувачі оминали своєю увагою навіть події за участі відомих спікерів та популярних українських авторів, як мінімум, кількісно це могло бути цікавим набагато більшій кількості людей».

Тобто непоінформованість про фестиваль часто накладалась на нерозуміння того, що може дати конкретно ярмарок. Останні два роки навчили українських читачів орієнтуватись переважно на інтернет як на джерело нової книжки. Єдиний ексклюзив, який пропонує ярмарок (втім, як і на кожному книжковому фестивалі) — нішеві та переважно наукові видавництва, котрі не мають свого вебсайту. Скажімо, лише на Форумі можна побачити стенд Інституту народознавства НАН чи видавництва ЛНУ. Але на те ці видавництва й нішеві, щоб не робити погоди на ярмарку загалом. А він, на контрасті зі спогадами про доковідну штовханину видавався особливо порожнім.

Щодо продажів Софія й Олена практично погоджуються. Так, програмна директорка Форуму припускає, що «Змінилися звички львівських покупців (як і загалом в Україні): вони почали купувати онлайн, тому ярмарок для частини став місцем огляду книжок. Також, дуже важлива унікальність асортименту, яка би привабила покупця. На жаль, не до кінця було пропрацьовано асортимент і заходи з огляду на зацікавлення львів’ян». 

Пані Олена практично повторює цю позицію: «Це [незадовільні продажі] сталось і через недостатнє анонсування, і через вплив пандемії (частина людей боїться великих натовпів), і частково через погодні умови. До того ж через збільшення продажів через інтернет, що ми спостерігаємо за показниками зростання власного інтернет-магазину, а також постійні акційні пропозиції гравців на книжковому ринку відвідувачі не хочуть купляти книжки на фестивалі». Формулювання можуть відрізнятись, але всі вони впираються в тезу, яку повсякчас було чути на цьому Форумі: ярмарок як формат розповсюдження віджив своє.

Цей песимізм, на жаль, поділяють більшість видавців, зокрема і керівниця відділу маркетингу видавництва «Ранок» Олена Носоненко: «Ціни на участь не відповідають ні можливостям форуму, ні фінансовим результатам – після провального для дитячих стендів Арсеналу малолюдний та малозмістовний Форум став для багатьох «останньою краплею».

За рівнем комфорту робочих умов видавці розділились на два табори: тих, хто намок під дощем у наметовому містечку і тих, хто заледве знайшов свого відвідувача у Палаці Потоцьких. Про боротьбу зі стихією, уже традиційною для Львівського форуму, розповідає керівниця відділу продажів видавництва «Terra Incognita» Флора: «У мокрі вихідні книжки з наметів видавці старались продати хоч би за пів ціни. При цьому продавці, які працювали надворі 3 дні холодних дощів, небезпідставно просили підвищити їм зарплату на пару сотень за день. Ми також мали намет, який в перші сухі 2,5 дні не тішив продажами, бо взагалі було мало відвідувачів, а в останні дні зі зливами – ще й вимагав додаткової уваги».

Видавців з Палацу погодні умови не зачепили, але були й свої пригоди, про що розповідає PR менеджерка «Видавництво 21» Інга Кеван: «У п’ятницю на стенді «Видавництва 21» завалилася задня стінка. Працівники звернулися з цією проблемою на стійку до волонтерів – майстри йшли майже добу, щоб виправити проблему (продавці тричі спускалися і нагадували про проблему, стіна вже почала тріскати, орієнтовно з 15:00 год до 11:00 ранку стенд виглядав жахливо). І коли прийшов майстер, то сказав, що це не його сфера робіт. Таки ледве його вмовили встановити ще один кріпіж».

Також між видавцями йде мова про шляхи реорганізації ярмарку, адже попри все видавцям важливо аби цьогорічний форум не став для них останнім. Цими ідеями ділиться менеджерка видавництва НК Богдан Діана Семак: «Знизити вартість стендів для видавця та платний вхід тільки на події Форуму. Ми зі свого боку могли б дати суттєві знижки на книги, можливо це допомогло б саме книжковому ярмарку.  Відвідувачу немає сенсу платити гроші за вхід власне на книжковий ярмарок, щоб там платити видавничу ціну за книги».

Літературні простори

Тим приємнішим подивом стали деякі події. Розмову Іздрика і Семенчука слухав заповнений вщерть театр Курбаса. Також тепло глядачі зустріли поетично-музичний проєкт (й)КЛМН з Дмитром Лазуткіним, Павлом Матюшею, Колею Кулінічем та Марисею Нікітюк. Передпрезентація «Нових темних віків» Кідрука зібрала повний кінозал Палацу, хоч і тут не обійшлось без проблем, знову з логістикою: «[Проблемою було] раннє закриття BookForum — о 19.00. У четвер і п’ятницю люди, що працюють, на наш погляд, просто не встигли дійти до Палацу мистецтв. До того ж до 20.00 у видавців були ще події в конференц-залі нагорі, а людей вже просили розходитись», – зазначили організатор події.

Та й загалом вистачало подій на 1-5 глядачів, але це вічне прокляття буднів. Для молодих авторів це взагалі виглядає такою собі перевіркою на міцність — якщо втримався на власній події об одинадцятій у середу і не розчарувався в літпроцесі відразу — можна ставити й на «серйозніші» години.

Розчарування в літпроцесі, втім, залишається вічним сюжетом форумних і постфорумних обговорень. Це ще не окремий вид спорту, але щонайменше солідна традиція.

Попри успішну загалом (навіть всупереч окремим програмам!) фестивальну частину, приватні обговорення постійно переходять у площину кризи літературного середовища. На щастя, підстав цього року не бракує. 

З одного боку, інтимність літературного простору (для учасників) збережено — зустрічі своїх зі своїми, кава і пиво у різних львівських просторах, літературна всеприсутність для тих, хто знає авторів в обличчя і вміє їх впізнавати. За межами цього — власне розгубленість. Неформальна фокус-тема неформальних обговорень цього року. Письменник і співзасновник видавництва «Вавилонська бібліотека» Роман Малиновський у своєму коментарі для Читомо підсумовує фрустрацію, яка в різних формулюваннях лунає від першого дня Форуму і донині: «Здається Форум більше не може переконати львів’ян, чому потрібно приходити на ярмарку, в чому цінність купувати книжки саме тут, не може нагадати читачам оце щемке відчуття, коли опиняєшся серед огрому книжок. Мені видається, що цього року Форум востаннє відбувається в такому форматі: організація має або відмовитися від ярмарку і залишитися лише літературним фестивалем, або ж змінити підхід до проведення». 

Всі версії в чомусь повторюють одна одну, але насправді ніхто не знає, чому так сталося. Пандемія, брак реклами, брак новинок, зниження інтересу до читання, ретроградний Меркурій і ще десяток нібито самоочевидних причин проговорюють у різних комбінаціях, але цьогорічний провальний ярмарок, здається, вперше додав ще одну тему — власне дорослішання.

Тут і там починаються бесіди про необхідність круглого столу і якогось обговорення, про необхідність визначити правила гри на видавничому ринку (де кожен здебільшого й досі сам за себе). Потреба зрозуміти одне одного і власного читача, на котрого багато хто звик покладатись як на певний відновлюваний ресурс, котрий «прийде і купить». Дисонанс між ажіотажем на деяких подіях і пусткою на видавничих стендах можна пояснювати браком реклами й платним входом на ярмарку, на території котрого подій було не так і багато, але ситуації це не змінить. Всі ніби водномить збагнули, що інтерес до літературних подій не означає автоматичний інтерес до ярмарку, що відбувається окремо.

Зростати або відживати

На відміну від Книжкового Арсеналу і фестивалю BookSpace в Дніпрі, які в багатьох сенсах пройшли «по-старому», цьогорічний Форум оголив дуже багато перезрілих викликів, які постають перед усіма учасниками процесу, від міністерства культури до окремих видавців. Можна сказати, що основне обговорення цьогорічної теми відбувалось у львівських кнайпах і далі в інтернеті, а не на кураторських подіях.

Більшість ніби приречено сходиться на тому, що офлайновий формат продажів, особливо зосереджений в одній локації, або давно себе віджив, або оце відживає на наших очах.

Помножити це на реальне ігнорування організаторами ярмаркової програми (тобто власне видавців — і це на фестивалі, який багато хто донині називає «Форум видавців»!), і картина виходить уже геть песимістичною. 

Хоча не для всіх. Як зазначає поет і культуртриґер Богдан Горобчук, «[для мене] Форум пройшов дуже вдало — він довів, що видавцям треба більше вкладатися в заходи, у промо, у роботу з блогерами, а не тупо чекати, що досі надійні ярмарки й після коронавірусу працюватимуть безвідмовно». 

І це теж не зовсім «особлива думка» — фестивалецентричну модель українського книговидання критикують уже давно. А тут ця проблема, на добре чи зле, ніби вирішується самостійно. Великий фестиваль тепер узагалі не може вважатися запорукою вдалого старту для книжки. Часи змінюються і ми змінюємося в них — залишилося тільки насправді зрозуміти, що провокує ці зміни і як ми всі, від читачів до культурних менеджерів, маємо на них реагувати.

Читайте також: BookForum-2019: старі пісні про головне і нетворкінг, що манить

Збір коментарів і доповнення: Вікторія Фещук

Фото: Book Forum