Як діджиталізувати бібліотечну систему й не наробити помилок

Впровадження усіх потрібних для сучасної бібліотечної системи структурних елементів та сервісів – справа складна. Знати, що треба робити, і мати послідовний план дій – це лише пів справи, адже найважливіше – пройти шлях від ідеї й до реалізації, який оголює цілу низку нових викликів.

Кандидатка наук з соціальних комунікацій, директорка Науково-технічної бібліотеки КПІ ім. Ігоря Сікорського та президентка Української бібліотечної асоціації Оксана Бруй розповідає, з якими саме проблемами та викликами можуть зіштовхнутися спеціалісти з бібліотечної справи, коли в Україні розпочнеться дійсна цифрова трансформація бібліотек.

Це п’ятий матеріал із серії лонгрідів, присвячених стану бібліотечної сфери в Україні сьогодні та шляхам її покращення. Читайте також попередню статтю про створення Зведеного каталоу бібліотечних інформаційних ресурсів.

Якщо говорити про ІТ і бібліотеки, то це широке питання можна розділити на дві частини. Перша – інформатизація бібліотек: комп’ютеризація, інтернетизація та ІТ-системи (ПЗ). Коротко про стан ми згадували у першій публікації.

Друга – національні бібліотечні ІТ-проєкти (про кожен із них ми говорили раніше): Система централізованої каталогізації, Національна електронна бібліотека, Зведений каталог.

Якщо ми хочемо (а ми хочемо, дуже хочемо!), щоб бібліотеки були сучасними, відвідуваними фізично і віртуально, то без відповідного рівня ІТ у бібліотеках і без національних проєктів – ніяк. Тож які виклики стоять перед нами? І чи спроможні ми їх подолати?

Інформатизація бібліотек

Як ми вже говорили, є велика кількість бібліотек, які потребують комп’ютерної техніки. Ще більше бібліотек потребують підключення до швидкісного інтернету та впровадження ІТ-систем, принаймні для вебсайту та автоматизації бібліотечних процесів – АБІС. Нагадаю, що в Стратегії розвитку читання на 2021-2025 роки «Читання як життєва стратегія» одним із завдань є – «Інформатизація публічних, шкільних бібліотек, бібліотек ЗВО».

Щоб виконати це завдання та інформатизувати й інші бібліотеки, маємо подолати не один виклик (про це Українська бібліотечна асоціація зробила Заяву).

І перший виклик – відсутність правдивої й повної інформації про стан інформатизації в бібліотеках. Подолати його, як на мене, досить легко: провести всеукраїнське дослідження. Про це ми вже коротко згадували в публікації про Систему централізованої каталогізації. 

Важливо, щоб дослідження охоплювало всі типи бібліотек (і публічні, і спеціальні), всіх систем, відомств, підпорядкувань. 

Основні питання, які варто досліджувати: наявність, кількість та стан комп’ютерної техніки; які операційні системи використовуються (Windows, Linux); якщо Windows, то чи ліцензійний; підключення до інтернету та вид підключення (швидкісний, мобільний тощо); чи надається користувачам доступ до інтернету; наявність WiFi та послуга для користувачів; чи є вебсайт і на якій CMS (Content Management System); чи підтримуються бібліотекою сторінки на соціальних мережах і яких саме; чи має бібліотека впроваджену АБІС і яку саме; які бібліотечні процеси автоматизовано (комплектування, каталогізація, книговидача, переоблік, списання тощо); чи представляють електронний каталог в інтернеті; чи створює бібліотека власну е-бібліотеку і на якому ПЗ; які ще бази даних створює бібліотека тощо.

Після того, як ми отримаємо повну загальну картину інформатизації всіх бібліотек, ми зможемо оцінити ресурси, необхідні для її проведення, визначити джерела та скласти поетапний план реалізації.

Пам’ятаємо дослідження, яке у 2020 році проводило Міністерство цифрової трансформації України щодо підключення публічних бібліотек до якісного та швидкісного інтернету (результати є тут). Але ситуація з кількістю публічних бібліотек постійно змінюється (децентралізація в дії), тож на сьогодні ця інформація потребує уточнення. Та й дані про інші типи бібліотек треба зібрати, тому комплексне дослідження все ж необхідне.

Хоча ми ще не маємо повної картини інформатизації бібліотек, але вже зараз можна сказати, що цей проєкт потребуватиме значних коштів, тож ще один виклик – залучення ресурсів на інформатизацію бібліотек, а також механізми їх надання.

Цей виклик також можна подолати. Певні механізми вже працюють. Наприклад, Міністерство цифрової трансформації України запустило проєкт «Інтернет-субвенції», за яким в 3 000 селах підключать до швидкісного інтернету заклади соціальної інфраструктури — школи, органи влади, бібліотеки, лікарні. Але це лише в селах, де жоден інтернет-провайтер не надає послуги з використанням волоконно-оптичних технологій. Тож якщо в цих селах є бібліотеки, їх підключать до інтернету, коли голова громади заповнить заявку і відзначить бібліотеку для підключення до інтернету. Але є ще й інші бібліотеки, наприклад, шкільні (і не тільки), які також потребують і доступу до інтернету, і комп’ютерів, і АБІС.

Тож з інтернетом все більш-менш зрозуміло. А чи можливо провести повну комп’ютеризацію та впровадити хоча б АБІС через субвенцію – сказати складно. Це також може бути окрема державна програма, де частина коштів виділять з державного бюджету, а частину з місцевого. Можливо через грантові програми, як це було у 2009-2014 роках, через Бібліоміст (від Фундації Білла та Мелінди Гейтс), де Українська бібліотечна асоціація була партнером. Напевно, є й інші механізми, які варто розглядати.

В контексті комп’ютеризації, варто згадати ще один проєкт Міністерства цифрової трансформації України, до якого активно залучена Українська бібліотечна асоціація, – це комп’ютеризація міських та сільських бібліотек. Він реалізується завдяки партнерам БФ Favorit Foundation, які передадуть до бібліотек 5 000 комп’ютерів. І хоча ці комп’ютери вживані, але для бібліотек, які не мають ніяких, це також велика справа. Їх уже отримали бібліотеки Миколаївської, Львівської, Закарпатської та Вінницької областей. Наступні в планах – бібліотеки Одеської, Полтавської, Луганської, Херсонської, Хмельницької, Запорізької та Київської областей. Список областей розширюється залежно від можливостей спонсорів. На початку проєкту йшлося лише про чотири області. Також по 150 комп’ютерів передано в Національну бібліотеку України імені Вернадського та Національну бібліотеку України імені Ярослава Мудрого.

Додаткові виклики

Окремо варто говорити про додаткові виклики, які стосуються впровадження в бібліотеках автоматизованих бібліотечних інформаційних систем (АБІС).

Повторюся, що ми не знаємо достеменно скільки і які бібліотек працюють з АБІС, а також які процеси в них уже автоматизовані. Це ми дізнаємось лише тоді, коли проведемо всеукраїїнське дослідження. Але відомо, які саме АБІС впроваджені в бібліотеках. Це: ALEPH 500, Koha, Ирбис, УФД (Український фондовий дім), UniLib, МАРК-SQL, Absotheque UNICODE.

Основна вимога до АБІС – підтримка сучасних міжнародних стандартів, про що детально можна прочитати в публікації про Систему централізованої каталогізації. Саме завдяки стандартам можна повноцінно поєднати свої бази даних з іншими бібліотечними базами даних, обмінюватись бібліографічними та авторитетними записами, брати участь у майбутніх національних (система централізованої каталогізації та зведений каталог) та наявних міжнародних (WorldCat, VIAF) проєктах. Серед названих ПЗ повністю такі стандарти підтримують лише ALEPH 500 та Koha. Я вже мовчу, що деякі із цих систем розроблені та належать російським компаніям (МАРК-SQL, Ирбис, Absotheque UNICODE). Звичайно, у світі є й інші АБІС, які відповідають необхідним стандартам. Для дослідження ринку АБІС та інших бібліотечних ІТ-систем раджу скористатися блогом відомого міжнародного експерта Маршала Брідінга (Marshall Breeding) – Library Technology Guides. Також на своєму ресурсі він веде довідник бібліотек світу, в якому представлено і 113 бібліотек з України.

Тож виклик, який стоїть перед бібліотеками, що працюють з системами, які не підтримують повною мірою міжнародні стандарти, – перехід на АБІС, яка їх підтримує. Чи здатні бібліотеки це зробити? Досвід останнього року показує, що так. Наприклад, з Ирбис на Koha перейшли Львівська обласна бібліотека для дітей Львівської обласної бібліотеки для юнацтва. І процес триває в інших бібліотеках. Але це все заклади з не дуже великими обсягами книжкових фондів і баз даних. Що робити національним та державним бібліотекам? В усьому світі установи такого рівня працюють з потужними комерційними системами, які здатні задовольнити їхні потреби на високому рівні. Але, зрозуміло, що таке програмне забезпечення коштує не дешево. Тож чи подолають цей виклик національні та державні бібліотеки? Як на мене, то шляхи є, і вище я їх називала. Але питання лишається відкритим.

Виклик «псевдо-АБІС» – недавній виклик, який з’явився в останні кілька років. ІТ-компанії, які до того займалися чим завгодно, але не бібліотечними системами (наприклад, створювали сайти інтернет-магазинів або CRM-системи в компаніях), вирішили, що вони легко можуть автоматизувати бібліотеки і за рік з нуля розробити та впровадити АБІС. На жаль, це зробили в кількох бібліотеках. Чому на жаль? Бо, по-перше, розробники навіть ніколи не чули про міжнародні бібліотечні стандарти, а по-друге, вони мало що розуміють в бібліотечних процесах, тож не мали нормального технічного завдання. Хоча у мене немає жодних сумнівів у геніальності українських ІТ-шників, але результат «такий собі…».

З декими з розробників ми спілкувалися, проводили лікнепи щодо бібліотечних стандартів. Реакція була різна. В одному випадку розробник сказав, що буде допрацьовувати систему, щоб вона відповідала стандартам, а в іншому мене назвали «фанатиком стандартів», і що я за стандартами не бачу людей. Чому відповідність стандартам і зручність для користувачів мають бути взаємозаперечними – не розумію до цього часу.

Наводжу тут приклади нових бібліотечних систем, а ви самі оцінюйте їх відповідність стандартам, рівень автоматизації процесів, зручність для всіх та інші параметри: Е-книга – реалізація для бібліотек Маріуполя (саме вони сказали, що допрацьовуватимуть систему відповідно стандартам, але скільки на те піде часу, не знаю), ELib.

Обирати вам, але пам’ятайте, що обираючи ПЗ, яке не підтримує стандарти, бібліотеки стають перед викликом, який я описала вище – рано чи пізно треба буде переходити на іншу АБІС або лишитися в ізоляції.    

Національні бібліотечні проєкти

У реалізації наших амбітних планів щодо національних проєктів Системи централізованої каталогізації, Національної електронної бібліотеки та Зведеного каталогу, які увійшли і в Стратегію розвитку читання на 2021-2025 роки «Читання як життєва стратегія», і в проєкти цифрової трансформації  Цифрова трансформація бібліотек та книговидавничої справи (е-Книга), також достатньо викликів.

У попередніх публікаціях ми досить детально розглядали, що необхідно вирішити і як рухатися у реалізації цих проєктів. Однак є певні виклики, які стосуються всіх проєктів і на яких, на мою думку, необхідно наголосити.

Перш за все, це виклики програмного забезпечення. В усіх трьох проєктах може бути три варіанти із застосуванням програмного забезпечення: придбання комерційного програмного забезпечення, використання програмного забезпечення з відкритим кодом та розробка власного програмного забезпечення з нуля.

Розробка власного програмного забезпечення

Як свідчить світовий досвід, на розробку, тестування та впровадження бібліотечних систем витрачається не один рік, при тому, що над цим працюють великі групи програмістів у тісній співпраці з бібліотекарями. Вітчизняний досвід розробки ПЗ для автоматизації бібліотек невдалий, бібліотеки вимушені використовувати його лише через брак фінансування для придбання більш потужного та ефективного АБІС. Розробка власного програмного забезпечення, яке б дозволило налагодити ефективно чинні технологічні процеси в побудові Системи централізованої каталогізації, Національної електронної бібліотеки та Зведеного каталогу так, щоб вони відповідали найкращим подібним світовим проєктам, потребуватиме: вивчення і впровадження в ПЗ значної кількості спеціальних міжнародних стандартів; складання технічного завдання (що є одним із найскладніших завдань, з огляду насамперед на відсутність бібліотечних фахівців, які є достатньо обізнаними для цього); значних витрат часу, людських та фінансових ресурсів.  На мою думку, розробка власного програмного забезпечення для завдань цих проєктів з великою ймовірністю буде занадто витратною, довготривалою та мало ефективною. Розробляти сьогодні власне українське програмне забезпечення для бібліотечних проєктів – це винаходити свій український велосипед з червоними колесами, коли вже весь світ пересів на ракети.

Програмне забезпечення з відкритим кодом

Останні 20 років у світі активно розвивається програмне забезпечення з відкритим кодом для забезпечення потреб бібліотек та інших інформаційних установ. Зазвичай розробка та підтримка такого ПЗ фінансується міжнародними грантовими організаціями чи венчурними компаніями. Слід зазначити, що такий підхід містить значні  ризики в середній та довготерміновій перспективі. На перший погляд, використання ПЗ з відкритим кодом безкоштовне, оскільки його можна вільно завантажити та встановити. Однак, як свідчить досвід, для його впровадженням та підтримки необхідна постійна робота команди програмістів, спочатку над доопрацюванням програмного забезпечення, а потім для впровадження (встановленням, налаштуванням та освоєнням такого ПЗ) та супроводу. Тож це, мало чим відрізняється від комерційного варіанту. Як наслідок – на початку заощаджені гроші витрачають на оплату праці ІТ-фахівців. Також треба пам’ятати, що необхідно проводити навчання бібліотекарів.

Повністю відкидати можливість використання ПЗ з відкритим кодом не слід, але таке рішення необхідно ухвалювати зважено і відповідально, прорахувавши та зрозумівши всі ризики, пов’язані не тільки й не стільки з успішним впровадженням, скільки з подальшою стабільністю роботи та розвитку проєктів.

Використання комерційного програмного забезпечення

На мій погляд, це оптимальний варіант для національних проєктів, і таке рішення має свої переваги. По-перше, можливість обрати програмне забезпечення, яке повністю чи найбільше відповідатиме завданням проєктів одразу. Серед основних критеріїв відбору має бути підтримка відповідних міжнародних стандартів та наявність дієвих успішних впроваджень. По-друге, досить невеликий час впровадження (від 3 місяців до 1 року) і навчання, а також супровід від постачальника дозволять швидко та ефективно досягнути мети проєктів. Фінансові затрати лише на перший погляд значно більші, ніж при розробці власного ПЗ чи допрацюванні ПЗ з відкритим кодом. Звичайно, потрібно пам’ятати, що комерційне ПЗ також потребуватиме щорічної підтримки, і на це також потрібно передбачити кошти.

Обираючи, який із варіантів оптимальний, необхідно пам’ятати про трикутник «ціна – час – якість». Тобто у тріаді «дешево – швидко – якісно» виконані можуть бути лише дві умови. Якщо ПЗ  впроваджується швидко і в результаті матимемо якісний продукт, то це, мабуть, не буде дешево. Якщо ПЗ дешеве і якісне, то точно це не буде швидко. А якщо ПЗ дешеве, швидко розробляється та впроваджується, то якісного продукту не варто очікувати. Треба відзначити, що це стосується ПЗ не лише для бібліотек та бібліотечних проєктів. Дуже сподіваюся, що третій варіант для наших проєктів не оберуть в жодному випадку.

Який би з трьох описаних вище варіантів ми не обрали, у кожному випадку є виклик залучення ресурсів на реалізацію проєктів, про який ми вже говорили в інформатизації бібліотек, і виклик щорічної підтримки ПЗ. На мою думку, виклик залучення ресурсів нам буде простіше подолати. Бо знайти один раз навіть величезні кошти легше (міжнародні гранти, державна програма тощо), але щороку знаходити на підтримку великі суми – набагато складніше. Та в цьому випадку важливо не ставити собі обмеження у вигляді абсолютних цифр. Важливо обрахувати економічний ефект, який ми отримаємо в результаті «витрачених» грошей. Якщо придивитися до ситуації, а не заплющувати очі, вертіти головою і говорити «ні, це дорого», то ми побачимо, що кожна вкладена гривня окупиться за кілька років та даватиме 2, 5, 10 гривень. Приблизні розрахунки в деяких проєктах (Система централізованої каталогізації) я наводила в попередніх публікаціях. Тож розплющуємо очі, відкриваємо розум, рахуємо, ухвалюємо правильні рішення і долаємо виклики.

Виклик ефективної взаємодії та виклик «гетьмана» – два пов’язані між собою виклики. Потенційні основні учасники національних проєктів СЦК, Національної електронної бібліотеки, Зведеного каталогу – національні бібліотеки (9), державні бібліотеки (5), можливо бібліотеки регіонального значення (23), можливо бібліотеки великих університетів (+10) і Книжкова палата України, можливо ще й архіви та музеї. Викликом є те, що ці установи мають різне відомче підпорядкування, і взаємодія між ними на офіційному рівні ускладнена.

Як ми вже говорили не один раз, досвід інших країн показує, що адмініструють національні проєкти або національна бібліотека, або спеціально створений міжвідомчий консорціум. В Україні маємо 9 національних бібліотек і Книжкову палату. Кожна з цих структур може претендувати на функції адміністратора («гетьмана») одного чи всіх проєктів.

Як обирати?

На мою думку, створення міжвідомчого консорціуму для нас найкраще рішення, яке дозволить подолати обидва виклики. Адміністрування усіх проєктів в такому консорціумі  здійснюватиметься професійними проєктними менеджерами, а учасниками можуть бути установи різних відомчих підпорядкувань. На базі різних учасників (різних бібліотек) можуть реалізовуватися різні частини проєктів. Наприклад, Центр підтримки стандартів каталогізації в одній із національних бібліотек.

Не залежно від того, чи створюватиметься для реалізації цих національних проєктів консорціум різних установ, чи адміністрування буде покладено на одну або різні національні бібліотеки чи Книжкову палату, очевидним є те, що не можна обмежувати проєкти лише установами, підпорядкованих Міністерству культури та інформаційної політики. Наприклад, НБУВ за своїми фондами належить до 10 найбільших бібліотек світу, галузеві державні бібліотеки та університетські бібліотеки мають у своїх фондах унікальні документи, декілька бібліотек різного підпорядкування мають хороший досвід створення власних е-каталогів та е-бібліотек, які вже відповідають сучасним міжнародним стандартам. Тож у визначенні правил участі та взаємодії у національних проєктах бібліотек (та інших установ), їхня роль має базуватися не на відомчому підпорядкуванні. Необхідно враховувати весь комплекс факторів.

Виклик компетентностей

Це загальний виклик, який стосується й інформатизації бібліотек, і реалізації національних бібліотечних проєктів. Бо можна поставити найсучаснішу техніку, підключити найшвидкісніший інтернет, встановити відповідне ПЗ, але якщо не буде бібліотекарів, які матимуть відповідні знання, вміння та навички, а також зможуть з цим всім працювати ефективно та створювати якісні продукти , то все це – лише купа заліза, проводів і оболонок.

Наразі маємо великі виклики у формальній бібліотечній освіті: освітні програми не встигають за сучасними потребами та вимогами до бібліотекарів, зокрема й у цифрових фахових навичках; після закінчення ЗВО випускники не йдуть працювати у бібліотеки.

Подолати ці виклики не просто, але можливо. І через удосконалення формальної освіти, і через неформальну освіту. Ми вже згадували про необхідність головного та регіональних тренінгових центрів, де бібліотекарів вчитимуть і новим бібліотечним стандартам, і роботі зі спеціальним ПЗ, і просто загальним цифровим компетентностям. Розбудувати таку систему можливо, і ми в Україні маємо такий досвід. Під час реалізації проєкту Бібліоміст був створений Головний тренінговий центр Української бібліотечної асоціації (на базі НаККІМ) та регіональні тренінгові центри (на базі обласних універсальних наукових бібліотек). Ці центри працюють як центри неформальної освіти бібліотекарів. Тож система апробована, її можна удосконалити, адаптувати та посилити відповідними ресурсами: технічними, освітніми, кадровими тощо.

Звичайно, потрібно врахувати всі фактори, визначити потреби, прорахувати ресурси, скласти план поетапного впровадження. Необхідно вирішити, чи буде окрема система навчання та підвищення кваліфікації в межах реалізації національних бібліотечних проєктів. Можливий варіант – окрема програма початкового навчання (в кожному з проєктів своя), а підвищення кваліфікації – спеціальні освітні програми в межах вже наявної системи регіональних тренінгових центрів.

У будь-якому випадку – «кадри вирішують все». А якщо й не все, то 90% успіху, напевно, залежить від людей.

Виклики часу та розуму

Ми вже казали, що маємо відставання в бібліотечних ІТ мінімум на 20 років, і це ще оптимістично. Задля справедливості варто визнати, що бібліотеки в цьому не одинокі. Така ж ситуація й у наших музеїв, і в архівів, і в освітніх установ. І це стосується не лише ІТ, а й матеріально-технічного стану, і актуальності книжкових колекцій.

Чому? Якщо хтось вважає питання риторичним, то для мене воно не таке. Звичайно, найочевидніша відповідь – немає грошей. Так, гроші не лежать на рахунках казначейства і не чекають там, коли ж бібліотеки їх використають. Та найперша причина, як на мене, – це нерозуміння людьми у владі (різного рівня) потенціалу бібліотеки як соціального інституту, а також пасивність бібліотекарів. Що виконує функції «третього місця» у невеликому містечку чи селі – бібліотека чи наливайка?  Як сьогодні працює національна бібліотека? Це залежить від того, про що сказано вище.

Я не стомлююся повторювати, що бібліотека – це не лише про культуру і освіту. Бібліотека – це про все на світі. Бібліотека як соціальний інститут залучена (реально або потенційно) у кожну зі сфер життя окремої людини, громади, суспільства, і здатна розвивати їх, нарощувати спроможності.

Це чітко відстежується в моделі бібліотеки «чотири простори», яка представлена у практичному посібнику. Посібник розроблений експертами Української бібліотечної асоціації у межах проєкту «Чотири простори бібліотеки: інноваційна модель діяльності» за підтримки Українського культурного фонду та за сприяння Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого. Ці простори: простір навчання, простір натхнення, простір подій, простір зустрічей. І це не теоретична модель, і не щось, що є «у них», але неможливе «для нас». Це працює і підтверджується багатьма прикладами сучасних українських бібліотек (у посібнику також ці приклади представлені), де і бібліотекарі, і влада розуміють та реалізують потенціал у розвитку спроможностей людей, громад та суспільства, який закладений у бібліотеках.

Тож і у нас є круті сучасні бібліотеки? І комп’ютери там є, інша техніка є, інтернет є і різних активностей море. Там вчать дітей програмуванню, а старших людей навчають користуванню смартфонами, і ще безліч всього-всього-всього… Що ж не так?

Та все «так» чи «майже так»… Бо, по-перше, таких бібліотек, де є і комп’ютери, й інтернет, не так і багато. А по-друге, навіть якщо у бібліотеці є комп’ютери та інтернет, то лише одиниці можуть похизуватися нормальним програмним забезпеченням, таким, яке відповідає міжнародним стандартам та задовольняє потреби й користувачів, і бібліотекарів. А в чому причина? А причина в усвідомленні й пріоритетах.

Уявіть ситуацію: прогресивний голова територіальної громади, міністр чи президент поїздили по світу, побачили, які там бібліотеки, зрозуміли вигоду для розвитку своєї громади чи суспільства в цілому, повернулися й кажуть: «у нас також буде сучасна бібліотека». За рік-два уже в бібліотеці ремонт за всіма правилами універсального дизайну, нові книжки купуються регулярно, меблі, техніка, комп’ютери, інтернет. І це коштує не дешево. Але ж видно, куди вкладаються гроші. Все можна руками помацати. Ну, хіба, інтернет ні, але й то – кабелі видно, wifi–роутер висить під стелею. Все чудово. Але чому так не часто (одиничні випадки) до всієї цієї краси додаються сучасні ІТ-системи, хоча б вебсайт та АБІС? Бо це також коштує грошей. А коли треба платити гроші за програмне забезпечення чи за його впровадження, то завше виникають питання – чого так дорого та за що ж там платити? Ну, звичайно, це ж руками не помацаєш.

Хоча всі ми знаємо, скільки коштує година роботи ІТ-фахівця, але подолати обмеження свого розуму та вкласти гроші в ПЗ – ще той виклик… Я впевнена, що «людина розумна» здатна його подолати і побачити, якою є насправді сучасна бібліотека, з сучасним hard і soft, і нарешті подолати виклики часу – відставання українських бібліотек в ІТ на 20 років. Як там кажуть: «равлики не стрибають» (часто чую від Валерія Пекаря)? Ну, давайте хоча б спробуємо!

Тож резюме: основний виклик, що є перед нами – це виклик нашого розуму, подолавши який, ми подолаємо і решту викликів.

Читайте також: Національна електронна бібліотека: як це працює і навіщо Україні