Як навчити дітей розпізнавати емоції і позбутися прикрих

Бикова Анна. Як подружити дітей з емоціями. Поради «Лінивої мами» / Анна Бикова. – Київ : BOOKCHEF, 2018. – 128 с.

На різні життєві ситуації й дорослі, і діти реагують по-різному, і немає правильної чи неправильної реакції. У книжці «Як подружити дітей з емоціями. Поради «Лінивої мами» авторка Анна Бикова замірилася потішити не лише молодих мам порадами щодо виховання й розвитку дитини, а й залучити дітей до читання її нової книжки-тренінгу. У ній є практичні поради, як розпізнавати емоції  у рідних і друзів, а заразом намалювати свої відчуття різними барвами й навіть позбутися тих емоцій, які завдають прикрощів.

До суботнього читання ми пропонуємо уривок із книжки, який стане у пригоді не лише дорослим.

Емоції

Хочемо ми цього чи ні, але в нашому житті вони важать багато.

Щодня, щохвилини ми відчуваємо певну емоцію.

Емоції впливають на нашу поведінку, навіть якщо ми цього не усвідомлюємо. Вони допомагають орієнтуватися в навколишньому світі й оцінювати ситуацію, показують, добре чи погано для нас те, що наразі відбувається.

Як больова функція шкіри попереджає нас про небезпеку для здоров’я, так негативні емоції сигналізують про небезпеку для психіки.

Емоції допомагають нам ліпше зрозуміти один одного. Без слів, дивлячись лише на вираз обличчя і жести, ми можемо визначити, ображена людина, розгнівана чи засмучена. Будь-які прояви активності дітей теж супроводжують емоційні переживання.

Звісно, дитину також потрібно познайомити зі світом емоцій.

Навіщо?

• Щоб дитина навчилася ліпше розуміти його;
• Щоб пояснити їй, як вона сама може розуміти інших людей;
• Щоб, зрештою, дати їй змогу зрозуміти саму себе.

Через цю книжку я хочу допомогти батькам у розвитку емоційного інтелекту дітей.

Що таке «емоційний інтелект»?

Це саме те, про що ми говорили на початку: здібність людини усвідомлювати свої та чужі емоції, вловлювати те, чого хочуть і потребують інші люди, вміння з ними порозумітися, пережити стрес.

За сивої давнини, ще до формування розуму, емоційний інтелект був ключовим чинником, що сприяв виживанню, допомагав адаптуватися в навколишньому середовищі й знаходити спільну мову з родичами. Про це писав ще Чарльз Дарвін у книжці «Про вираження емоцій у людини і тварин».

Люди — не рóботи. Те, що ми відчуваємо, впливає на те, про що думаємо й що робимо.

Усвідомлюючи свої й чужі емоції, людина в змозі бачити ситуацію з різних боків і значно ліпше вирішувати життєві проблеми.

Ми легко досягаємо успіху, якщо спираємося не лише на традиційний інтелект, а й на емоційний. Високий IQ свідчить про можливості людини оперувати логічними правилами й схемами. Однак люди є люди, їхня поведінка не завжди логічна, тому треба також зважати на емоції. Як свої, так і емоції інших людей. А для цього потрібен розвинений емоційний інтелект.

У книжці є ігри й завдання, які можна виконувати саме тут, на її сторінках. Є пояснення для батьків і текст, що цілком зрозумілий для дитини.

Щоб діти легше зрозуміли, що таке емоції, у книжці є двоє маленьких героїв: хлопчик Андрій і його старша сестра Настя. Вони ставлять запитання й самі намагаються на них відповісти, а дещо їм пояснює мама. Ви можете прочитати ці уривки чи використовувати їх як підказку для розмови з дитиною, пояснити все своїми словами.

Деякі завдання можуть виконувати дві-три людини, щоб наочно продемонструвати схожість і відмінності в емоційному сприйнятті різних людей. Важливо мати змогу порівняти, переконатися, що інші люди інакше думають і відчувають.

Головне для батьків — зрозуміти, що не може бути правильних і неправильних відповідей. Так само, як не може бути правильної чи неправильної емоційної реакції на будь-яку подію. Кожна емоція має право на існування. Визнавайте будь-яку відповідь дитини, досліджуючи її особливості сприйняття й емоційного реагування. Прагніть більше дізнатися про емоційний світ дитини, щоб ліпше розуміти її. Поясніть їй, що будь-яка відповідь правильна, тут не може бути помилок.

Якщо якесь завдання дитині нецікаве, пропустіть його й виконайте згодом. Не наполягайте, не тисніть. Повернетеся до цього завдання, коли буде відповідний настрій. Ліпше рухатися від завдання до завдання повільно, але із задоволенням.

Гра перша: пізнай себе і свої почуття

— А ось і я! — вигукнув Андрій ще на порозі.

— «А ось і я», — передражнила його Настя. — Що означає твоє «я»?

— Ну, я — це я. Що незрозумілого? — знизав плечима Андрій.

— А я — це я, — Настя єхидно подивилася на молодшого брата, але в кімнату зайшла мама:

— Кожна людина говорить про себе «я». Якщо зробити спільну світлину, то кожна дитина, вказуючи на своє зображення, зможе сказати: «Це я!». Проте наше «я» — надто складне, воно ніби складається з декількох частин. Є частина «я», яку ми називаємо фізичним тілом. Вона відповідає за те, який ми маємо вигляд і що робимо. Назвемо цю частину «рухова». Їй відповідає питання «Що я роблю?».

Є частина «я» «думаюча». Це наші думки. Їй відповідає питання «Що я думаю?».

І є частина «я» «чуттєва», яка відповідає на питання «Що я відчуваю?». З цією частиною пов’язані різні емоції, які ми переживаємо. Щомиті ми щось робимо, щось думаємо і водночас щось відчуваємо. Приміром, Андрію, що ти наразі робиш?

Читайте також: Дитячий та батьківський мозок: як заспокоїтись і налагодити взаємодію