Як пишуть письменники: досвіди Макса Кідрука, Анни Малігон та Богдана-Олега Горобчука

В історіях улюблених письменників нас ваблять не лише біографічні перипетії, а й умови, у яких вони творили. На рулоні паперу, як Керуак, вживаючи всі можливі психотропні речовини як Барроуз, у мандрах, як Яблонська чи надиктовуючи рядки своїм близьким, як робила з останніми текстами Леся Українка.

Ми поспілкувалися з трьома письменниками — прозаїком Максом Кідруком, авторкою поезії та прози Анною Малігон і поетом Богданом-Олегом Горобчуком про їхні інструменти та режими письма. 

Разом з Acer дібрали кілька ноутбуків — для читачів, кому близькі такі способи творення. Обирайте найближчий вам спосіб писання і відтворюйте з відповідним гаджетом. 

Найважливіша фішка — намагаюся писати регулярно. Чіткої денної норми перед собою не ставлю, адже бувають різні види тексту, як-от діалоги, які пишуться дуже швидко чи блоки основного тексту, який часто потрібно переписувати і редагувати. 

Пишу у ворді. Мені вже не раз дорікали, що існують більш просунуті програми і застосунки, саме для письменників, але мене ворд цілком влаштовує і не маю бажання щось  змінювати. Так само у ворді редагую і редагую під час написання. Тобто я не пишу, як Кінг, який валить 6 сторінок тексту, а потім з тим розбирається — ні, я намагаюся якомога більше одразу виправляти, уже в першій чернетці. 

Друге редагування допомагає відчути письмо так, як відчують його читачі, які витрачають у тисячі разів менше часу на текст, ніж автор чи авторка. Тому під час другого редагування я мчу сторінками і на ходу підправляю що не подобається (на цьому етапі я видаляю до 10% тексту). Бетарідери* читають другу чернетку, якщо я вважаю їхні зауваження резонними, то враховую їх, і тоді це вже йде у рукопис. 

Бетарідери — ті, хто на прохання автора\-ки вичитують текст перед представленням видавництву (тобто до рецензента і редактора).

Найбільше інформації для нових книжок знаходжу через науково-популярну літературу. Яким чином? Коли я читаю книжку, виділяю стікерами місця, які особливо вразили. Згодом перечитую їх, і якщо ідеї «не скисли», то виписую в товстезний зошит. На полях його я позначаю, до якої саме історії (теперішньої чи наступної) це може мати стосунок. Наприклад, зараз я дописую перший роман з циклу «Нові темні віки» і в себе в записнику я позначаю його Марс1. Ідеї, які будуть використані в другому томі, будуть позначені як Марс2. І от для другого тому є нотатки датовані ще 2017-им роком — це речі, які я прочитав давним-давно і яких немає в активній пам’яті. Повернення до них дуже тримає в тонусі під час написання — ти все ще віриш, знаходиш речі, які колись драйвили тебе. 

Читати також: Чи потрібна письменнику філологічна освіта – розповідають Дереш, Прохасько, Денисенко та інші

Окрім цього великого нотатника у мене є маленький зошит, де я окремо прописую персонажів. Спочатку це навіть не персонажі, а типажі, яких я позначаю, наприклад як М11, М42 чи Е21. Що це означає? «М» – це локація (Mars), «1» — це роль (головний персонаж), відповідно М11 це може бути його дружина, М12 — це їхній син, М1.1 — це онук цього персонажа. «Е21» – це супутник другого персонажа із Землі (E – Earth). Згодом ці герої «обростають м’ясом», набувають індивідуальних рис, які я якнайдетальніше виписую. Я пишу цей роман уже третій рік, і не думаю, що міг би втримати усі ці деталі в голові. До того ж це допомагає мені збалансувати роман – і національно, і гендерно, і расово, орієнтуючись у якнайширшій палітрі героїв і героїнь. 

Для роману «Там, де немає бога» я малював на ватмані дерево персонажів*, оскільки там 6 окремих історій, і мені хотілося їх пов’язати на рівні метаідеї, яка пронизує увесь текст. І дерево персонажів, це щось таке, що мало бути, інакше неможливо було б не заплутатися в цих зв’язках. 

Дерево персонажів — це система персонажів і їхніх взаємозв’язків у художніх текстах.

Спеціально розроблені для цього програми, той же mindmapping не пасують мені. Дуже часто ідеї виникають на ходу, буває, що я біжу записувати щось, вистрибуючи з ванни і в мене немає часу вмикати ноут. З зошитом мені працюється швидше. Не завжди є можливість включити ноут, запустити прогу і малювати правильні схеми. 

Я знав, що писатиму «Нові темні віки» довго, тому перші пів року я не писав власне текст, а попередньо пропрацьовував ідею, розписував сюжет, арки*, до чого все йде, як перейде в інший цикл, вигадував героїв і героїнь, і все фіксував у зошит, а часом просто прокручував у голові, годинами гуляючи містом. Дав собі можливість видихнути, і значно більш ретельно продумати все, і мені здається, що це йде на користь тексту. 

Арка — самостійна розширена частина сюжету.

Писати в подорожах для мене неможливо. До пандемії упродовж 3-х років ми з командою мали величезні тури, і під час одного з них я намагався написати оповідання, яке комусь пообіцяв, але це було нереально – надто багато подразників, надто все відволікає, і в мене немає тих двох годин, щоб сісти, зібратися з думками та почати, так, щоб не витискати з себе речення за реченням, а щоб воно пливло. 

Робота вдома без зайвої метушні

Ґаджет: Aspire 5 від Acer

Критерії вибору: 

• надійність збереження інформації над якою працюєш роками (допоможуть у цьому твердотільний диск M.2 PCIe на 1 ТБ та жорсткий диск місткістю до 2 ТБ)
• ефективність у багатозадачному режимі, навіть якщо ви пишете і проєктуєте кілька романів одночасно (процесор Intel® Core i7 та графічна карта NVIDIA® Geforce MX350)
• швидкість підключення (двосмуговий модуль Wi-Fi 6 (802.11ax) збільшує середню пропускну здатність мережі майже у 3 рази)
• швидкість завантаження, завдяки якій ви точно встигнете записати важливі ідеї, навіть вистрибуючи з ванної чи прокидаючись серед ночі. 
• товщина дисплею ноутбуку, знайдеться місце, навіть якщо ваш робочий простір це комірчина під сходами.

Письмо для мене – це не рутина. Це втеча, занурення у приємну працю, неплановане, тим і цінне. Спосіб письма окреслюється вже у процесі роботи, намацально. Ніколи не задумуюсь над тим. Намагаюсь уникати самоповторів, хоча не знаю, наскільки мені це вдається. Від однієї моєї книжки до іншої довгі паузи, як до місяця і вперед. Бо щоразу думаєш: наступний текст буде несхожий на попередні. 

Не маю усталеного графіка. Найкраще пишеться не тоді, коли вдосталь вільного часу, а якраз під час найлютіших «завалів». Коли горить кілька дедлайнів, треба терміново кудись бігти, їхати, – я вимикаю звук сповіщення в чатах, заходжу в нотатки, і… Це, звісно, злочин) Але маю завжди в запасі парочку історій, як я застрягла в ліфті, побила айфон, загубила ключі. Але це більше про написання віршів. Та й то нечасто. Графіки – для графоманів* (жартую).

Графоман — людина зі сильним потягом до письменництва і без відповідних здібностей і навичок.

Проза потребує часу та усамітнення. Поетичний текст для мене природніший, там я, як риба у воді. Варто зачепити потрібні резонатори, ось і все – далі текст сам поведе. А проза вимагає більше осмислення, звіряння, більше пам’яті й наполегливості. Більше дисципліни. Довго виношується, виважується. Якщо раніше мені було цікавіше «про що», то тепер – «як». Для мене важливо – завершений текст, неважливо, наскільки розтягнуте в часі його створення. Бо недописаний твір – помститься. Буде висіти над душею і виснажувати, і визирати краєчком із довгої шухляди… 

Прозу пишу зазвичай вдома на самоті, не більше трьох сторінок за день. Запасаюсь улюбленими смаколиками, ароматами, мелодіями. Люблю порядок, щоб усе на своїх місцях, чистота й гармонія. Інша справа – вірші. Я занотовую якісь спонтанні метафори, вдалі рими, ідеї, коли маю вільну годину перед сном, стою в корку чи їду в потязі. Потім вплітаю те все у живе полотно тексту, так само, у вільний, але непланований час. Не знаю, як в інших, але у мене під час писання втрачається відчуття часу.

Прозу пишу на ноуті у ворді, на робочому столі, часто не зберігаючи на диск. І це погана звичка, бо через таке недбальство втратила багато матеріалів. На першу зарплату я купила собі нетбук Acer приємного синього кольору і не розлучалася з ним багато років, – у ньому й досі, напевно, зберігаються рукописи кількох збірок і не лише, – цілий відрізок життя. 

Поезію зазвичай пишу в нотатках телефону, на чеках, на бланках, на зворотах документів… А тим часом надаровані колекційні записнички із різних країн стоять незаймані) Шкода витрачати таку красу на поетичні замальовки, кокони думок, кістяки речень. Ось настане той день і старанно перепишу нові вірші у найгарніший, найпам’ятніший подарунковий записник. Минають дні, а в кишенях куртки і сумки не убувають списані папірці…

Належу до авторів, які потребують погляду «збоку».  Перед тим як надіслати рукопис у видавництво, даю його як мінімум трьом людям, це зазвичай: 1) колега-письменник, 2) читач, далекий від літературної кухні, 3) літературний критик. Коли укладала поетичну збірку «Розарій», пронумерувала вірші і попросила п’ятьох друзів відмітити номери текстів, які сподобалися найбільше і ті, які найменше. І враховувала середній результат.

Часом пишу у потягах, є в цьому якась романтика. Ці всі кінематографічні пейзажі за вікном, що змінюються швидше за думки, купейна атмосфера із тремтінням чаю і дорожньою самозаглибленістю, коли на це нарешті є час. Хоча, як казав Лесь Подерв’янський: «сначяла паєздітє в общєм вагонє, а патом пішитє. Якщо тобі 20 років, ти можеш писати геніальні вірші про кохання. Щоб писати прозу, треба мати життєвий досвід і їздити в общєм вагонє». А я, до слова, у свій час і в загальних вагонах наїздилась. «Провідниця питає: – Все добре? Чи вам щось болить?..» – так починається один із віршів, написаних у дорозі із Харкова на Київ. Але часом підсідають сусіди – надто гучні чи нетверезі, або все одночасно, – тоді вже не до писання) А мандрувати з метою щось написати ще не наважувалась, хоча це був би однозначно цікавий досвід.

Для спонтанного письма

Ґаджет: Swift 5  від Acer

Критерії вибору: 

• легкість та товщина корпусу (14,95 мм, корпус зі сплаву магнію з літієм і магнію з алюмінієм) для фіксації ідей у найнесподіваніших місцях – від ліфта і корок – до паба;
• антимікробний захист для любителів подорожувати у плацкартах (забезпечують іони срібла на поверхні корпуса, клавіатури, шарніра, пристрою зчитування відбитків пальців). Захист сумісний зі стандартами BPR та EPA і показує зменшення кількості широкого ряду бактерій на 99,9% згідно з протоколами тестування JIS Z 2801 та ISO 22196. Також антимікробне покриття Antimicrobial Corning® Gorilla Glass присутнє на сенсорному IPS дисплеї Full HD.
• стійкість до подряпин 
• швидке заряджання та потужна батарея – споживання 56 Вт-год дозволить працювати над новими текстами протягом 17 годин. А якщо і цього буде недостатньо, то після 30 хвилин швидкого заряджання ви зможете працювати ще 4 години – дуже зручно, якщо не плануєте затримуватись надовго в одному місці. Заряджати його можна будь-якою зарядкою з підтримкою power delivery.
• захист даних від небажаних читачів (наявний вбудований засіб для зчитування відбитків пальців). Також є можливість налаштувати та активізувати функцію Wake On Voice (WoV), аби переводити ноутбук з режиму очікування (Modern Standby) в активний режим голосовими запитами.

Мій підхід до творення поезій передбачає спонтанність у тому, яким буде кожен новий вірш, як я його зафіксую і доопрацюю. Цілісні, завершені вірші з’являються внаслідок зосередженої роботи, однак для накопичення первинного матеріалу – образів, концепцій, якогось символічного шару, окремих структурних елементів – спонтанність важлива.  

Моя професійна діяльність як комунікаційника та маркетолога тісно пов’язана з творенням текстів, і я принципово уникаю того, щоб її стратегії бодай якось перетиналися зі стратегіями творення поетичних текстів. Мабуть, тому, що така поезія була б надміру раціональною, навіть утилітарною, вона б не розкривала того інтимного, внутрішнього, глибоко особистого досвіду, який виходить назовні через образність. Тому роботу та поезію (принайнмі — період «первісного накопичення» матеріалу) я намагаюся розводити в часі та просторі. Наприклад, під час прогулянок самотою в лісі мені твориться значно природніше, ніж за ноутбуком. 

Тому в мене немає «норми» творення віршів, а є більш і менш продуктивні періоди творчості. Це природно, адже я не женуся за кількістю. Однак коли з’являється та нитка, за якою є потреба йти, коли з туману повсякденного виникають обриси вірша – це особливе відчуття, яке означає початок подорожі. 

Фіксую тексти по різному — є записники для графічного занотовування, є нотатники у смартфоні, зрідка буває, що вдаюся до аудіо-рекордерів (коли записую вірш у русі).  Років 20 тому, коли лише починав писати, записував вірші від руки, це навіть напряму вплинуло на концепцію моєї найпершої збірки. Але зараз найпростіше працювати з нотатником телефона, там я зберігаю у закріплених недописані тексти або той первісний матеріал, про який я вже згадував. 

Вірші, як і графічні роботи, останнім часом я часто пишу циклами – найчастіше буває так, що я вловлюю загальний настрій, якусь генеральну концепцію, які видно з накопиченого матеріалу – і з цього витесується цикл з його наскрізними темами та образними перегуками. Однак це не єдина стратегія. Був досвід, коли я досліджував тему снів та пробудження, того особливого, символічно насиченого стану, коли слова ще не застигли у своїх побутово-утилітарних значеннях, готові до повсякденного вживання.  Мене цікавило, яким чином цей стан взаємодіє з поетичною уявою, тому якийсь час я щойно зі сну, ще в темряві, записував уривки, асоціації, які виникали, і так народжувались вірші, зовсім не звичні для мене. Чимось це провокування матеріалу нагадувало автоматичне письмо.*

Автоматичне письмо – це швидка, майже позбавлена редагування, фіксація слів, асоціацій, спогадів, інсайтів. Один із засадничих принципів сюрреалізму. 

Це були максимально інтимні тексти, адже у процесі засинання і пробудження люди беззахисні. Можна сказати, що це було відчитування власної беззахисності як спосіб самопізнання. Ці вірші я записував у блокнот і дуже помітно, що символи, які з того вийшли, потребують додаткового розшифровування. Наразі вони існують у двох іпостасях – графічній (рукописні фрагменти матеріалу) і текстовій – скомпонованій і доопрацьованій.

Бувають місця, що ніби сприяють виникненню образів, навіть коли ти повз них просто проходиш, або наближаєшся до них. Наприклад, чимало віршів і образів, з яких я пізніше складав вірші, я написав, наближаючись до будинку, де жив. Цікаво, що в різний час це були різні будинки. Можливо, сприйняття близькості дому вмикало в мені якісь творчі процеси. 

Читати також: «Витіснене покоління», фіксація станів та візуальна мова: чим живе українська відеопоезія сьогодні

За ноутбуком я не творю матеріал, а скоріше компоную, витесую, вдосконалюю. Я користуюсь онлайн-документами, у яких зрештою збираю окремі фрагменти, коли готовий до цього етапу роботи над віршами, тому у мене з багатьох гаджетів є доступи до одного й того ж тексту-в-процесі. До того ж в онлайн-документах можна простежити історію правок, що теж зручно. 

Редагую — на ноутбуці, так ти бачиш картинку чіткіше, так простіше вірші «збирати» й доводити до стану, коли їх уже можна оприлюднювати. З телефона редагувати далеко не так зручно. Тим паче процес редагування потребує особливого зосередження, «вайбу». Стимулом до цього є кристалізація концепції вірша або цикла, від чого зрештою відштовхуюся, або ж домовленості з якимось виданням щодо публікації нових віршів.

Бетарідери в поезії — це зовсім не те ж саме, що й у прозі. Тому, мабуть, я більше тут довіряю або фаховим редакторам (наприклад, перед публікацією на порталі Літцентр вірші вичитують поети, які там є редакторами), або ж друзям-поетам з філологічною освітою. Справа в тому, що за освітою я — соціолог, тож часом можу допускати якісь мовні огріхи, які «виловлюють» на цьому етапі. Також Елла (поетка і перекладачка Елла Євтушенко, дружина Богдана-Олега — ред.) постійно читає мої вірші, так уже їй судилося. 

Ми з Еллою возимо у подорожі ноутбуки для різних цілей — як для творчого письма, так і для роботи. Хоча особисто мені для подальшої творчості в подорожах більше допомагає фотоапарат – він дозволяє фіксувати нову дійсність, миттєві враження — і по поверненню, переглядаючи фото, працювати з цими враженнями, які можуть наштовхнути на потрібні слова. 

Для малювання та письма в дорозі

Ґаджет: Spin 3 від Acer

Критерії вибору: 

• якість зображення (про це подбає багатофункціональний мультисенсорний 13,3-дюймовий IPS-дисплей (із форматом 16: 10 WQXGA (2560 x 1600) та охопленням 100% кольорів sRGB). До того ж із функцією регулювання яскравості можна забезпечити роботу за слабкого освітлення.
• стилус (Acer Active з Wacom AES 1.0 (4096 рівні чутливості натиску). Відчуття написання чи малювання на папері зберігається, проте можливості роботи з візуальними чернетками суттєво ширші. До того ж зарядити стилус можна усього за 15 секунд чого вистачить для роботи упродовж 90 хвилин завдяки вбудованому зарядному пристрою.
• витривала батарея та комфортна підзарядка, щоб творити в дорозі не підзаряджаючи ноутбук упродовж 15 годин (завдяки процесору Intel® Core™ 11-го покоління із графічною картою Intel® Iris® Xe і подвійному твердотільному диску PCIe). Після цього ноутбук достатньо підзарядити упродовж 30 хвилин – і батареї вистачить ще на 4 години натхнення
• зручність у представленні робіт з ноутбука (завдяки шарніру із можливістю оберту на 360 градусів).

Матеріал створений у співпраці