Як зробити сучукрліт видимим у світі: найважливіше з дискусії

Коли ми говоримо про репрезентацію України у світі, то не останню роль в цьому процесі відіграє література, перекладена різними мовами світу. Але як зробити українську книжку більш привабливою для іноземних видавців і що для цього вже зараз робиться й Україні? Саме цим питанням була присвячена дискусія «Як зробити сучасну українську літературу видимою у світі», яку організувала у межах Книжкового Арсеналу Літературна агенція OVO. Ми законспектували найцікавіше зі сказаного.

Модерувала розмову виконавча директорка агенції Вікторія Ма.

«Український інститут – це організація, яка була створена Урядом України у 2017 році й впорядкована Міністерством закордонних справ України. Це інституція культурної дипломатії, що створювалася за зразком добре знаних нами інститутів: Польського, Британського, Французького. 

Український інститут проводив і продовжує проводити дослідження зі сприйняття України та української культури в різних країнах світу. Зокрема дослідження показало, що в Німеччині відомі ті автори, які перекладаються німецькою мовою – Андрій Курков, Юрій Андрухович, Оксана Забужко. В Польщі література є головною сферою культури та мистецтва, за якими ідентифікують Україну. І коли у польських фахових середовищах ідеться про культуру України, то в першу чергу зазвичай говорять саме про українську літературу. І ми розуміємо, чому так відбувається: велика кількість перекладів, дуже тісна співпраця, багато кооперації, багато спільних проєктів.

Але в усіх інших країнах мало хто серед фахівців може назвати імена авторів сучасної української літератури. І основна причина цього – відсутність перекладів. Тому програма «Translate Ukraine», створена Українським Інститутом книги, це важлива віха для нашої держави.

У 2013 році було видано всього 40-ка перекладів з української художньої літератури, а у 2020 році, із запуском грантової підтримки програми «Translate Ukraine», вийшло вже 157 назв книжок, перекладених з української мови. І з них – 53 книжки вийшли за підтримки Інституту книги».

«Грантова програма на підтримку перекладів проводиться вже другий рік поспіль. Минулого року на неї подали 84 заявки, а цього року – вже 122. Також збільшилась кількість заявок на створення перекладів дитячої книги.

Програма «Translate Ukraine» компенсує витрати іноземних видавців на купівлю ліцензій, оплату створення перекладу та використання перекладу. Цього року сума для кожного видавця сягає до 4 тисяч євро. Якщо це помножити на кількість видавців, то вийде досить великий бюджет.

Цього року ми працювали над розширенням критеріїв. І стикнулися з багатьма нюансами. Наприклад, проблема компетентності перекладачів. Цього року ми з’ясували, що на мовних ринках нема перекладачів, які працюють в парі «українська мова і мова конкретного ринку». Нам надсилають резюме, а там переклади тільки російських творів. І тут уже виникає питання: наскільки людина компетентна як перекладач з української мови, тому що це не одне і те ж. Тому наступного року будемо допрацьовувати програму в тому числі з урахуванням наявності оцієї мовної пари». 

Читайте також: Писати чи не писати: програми підтримки перекладів в Україні

«Зеня Томпкінс, яка намагається просувати українську літературу, жалілася, що донедавна ми не могли бути конкурентами навіть таким країнам, як Північна Македонія. Адже там були програми підтримки своєї літератури, а в нас не було. Але в останні роки як тільки з’являється нова книжка, то зразу ідуть запити від різних іноземних видавців. І одне з перших, що вони питають: «чи має ця книжка підтримку від Українського інституту книги?». Оскільки кожен рік там є список з кількох десятків книжок, які визначаються як такі, що можуть бути підтримані. Тому поява державного фінансування перекладів була дуже важливою, бо як правило видавець не знає, про що книжка.

Треба розуміти, що для будь-якого видавця це великий ризик – одразу вкладати в переклад кілька тисяч доларів чи євро. І як правило для видавця, який не знає мови оригіналу, книжка – це наче кіт у мішку. 

Помітно, як в останні роки виріс інтерес до української літератури. Наприклад, в мене тільки нещодавно вийшла книжка, яка вперше була презентована на Арсеналі, і вже були запити з приводу того, що це за книжка, про що вона». 

Я ще пам’ятаю перші національні стенди у Франкфурті. Вже тоді дуже багато іноземних видавців до нас підходили, віталися і запитували: а де ваша програма з видання перекладів? Вони були зацікавлені в цьому, але не хотіли ризикувати своїми коштами, тому чекали на програми підтримки. І от коли ми їх запустили, то побачили, наскільки все змінилося. За три роки ми досягнули тих показників, яких не досягли за 30 років незалежності. Думаю, що це і далі буде працювати, оскільки крім Українського інституту в нас ще є «House of Europe» і «Креативна Європа».

«Книжковий Арсенал» – це майданчик, який може зацікавити іноземців приїхати сюди, подивитися на наш ярмарок і провести перемовини про права.

До пандемії бізнес-зона у нас мала відбутися 2020 року. Ми мали привезти сюди літературних агентів і видавців. Але сталося по-іншому, ми перейшли в онлайн. В рамках програми «Література на експорт» ми, по-перше, навчали українських видавців та літературних агентів, як продавати права. А по-друге, залучили іноземних видавців, потенційно зацікавлених у перекладі та купівлі прав, і зробили з ними видові переговори. Ми залучили 37 іноземних літературних агентів і видавців із 24 країн. І це були екзотичні для України ринки: Македонія, Румунія, Фінляндія, Мексика. Розповідали, як ми працюємо, які в нас є грантові можливості. 

Що може дати Книжковий Арсенал? Він може дати багато, адже коли іноземці приїжджають до нас, бачать поєднання літератури й мистецтва (адже книжкові виставки – це зазвичай про бізнес та продажі), то закохуються в наш фестиваль та його унікальну атмосферу. 

Цього року вперше була започаткована відзнака перекладачів з української мови «Drahoman prize», який проводив спільно Український інститут, Pen Ukraine та Український інститут книги. Власне були відзначені люди, які доклали дуже багато зусиль для того, аби Україна стала видимою у світі».

Ірина Прокоф’єва:

«Чому «Drahoman prize»? Драгоман – це людина, що була перекладачем і дипломатом, амбасадором. І мала не тільки перекладацьку функцію, а саме функцію культурно-дипломатичну. Ця премія відзначає перекладачів з української мови на мови світу. Минулого року ми провели конкурс, а у квітні цього року відбулася перша церемонія нагородження. Першу премію отримала Клаудія Дата, перекладачка з української на німецьку мову.

На першу премію номінували 27 перекладачів з 15 країн світу, і це фантастичний результат для першого року.

І найбільше номінацій було саме від українських посольств закордоном. Дійсно: ефективність українського просування культури дуже залежить від активності на рівні посольств. Однак в жодному українському посольстві закордоном не існує відділу культури. Натомість в кращому випадку в деяких з них є культурні аташе. Це люди, які на власному ентузіазмі працюють над промоцією української культури». 

Наталя Мірошник, менеджерка з прав видавництва «Vivat»

«Просувати малі мови досить складно, але важливо. 

Коли є продукт, яким хочеться поділитися, то постає перше питання: хто цільова аудиторія? Для видання українського твору іноземною мовою слід знайти видавництво, яке зможе якнайкраще представити книжку в перекладі. І тому необхідно працювати над формуванням та розширенням клієнтської бази. 

Другий момент – іноземним видавцям слід довести унікальність, актуальність, цінність української книжки. Тут кроком до успіху є якісна реклама. Потенційним іноземним видавцям необхідно довести та переконати їх, що книжка буде продаватися. Що їхні читачі теж її полюблять. 

Також іноземці хочуть детальніше вивчити зміст книжки. Іноді анотації недостатньо для ухвалення кінцевого рішення. Доцільно складати синопсис та перекладати уривок англійською мовою. В ідеалі – мати повний переклад книжки англійською мовою. 

І наостанок хочу зауважити, що необхідно встигати за швидкістю розвитку. Я тішуся спостерігати, що тенденція популяризації української книжки присутня, вона зростає. І з кожним роком все більше українських книжок виходять закордоном в перекладі. Тож для успіху необхідно вивчати іноземні ринки, аналізувати менталітет кожного видавництва, яке може стати потенційним. Важливо брати участь у ярмарках, відвідувати професійні програми, які сприяють підвищенню кваліфікації, обмінюватися досвідом, брати приклад із прогресивних компаній та визначити, які саме інструменти допомагають у досягненні успіху та результатів».

Читайте також: Вийти з тіні Росії: які виклики стоять перед українською культурною дипломатією