Артем Ельф

Харків без слему — не Харків. Як у місті відроджується культура поетичних батлів

18.11.2024

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Ще у далекому вже 2008 році харківський митець із псевдонімом «Мультфільм Гагарін» розпочав серію поетичних змагань, які отримали назву літературний слем. Згодом проведення батлів перейшло до місцевих слемерів Артема Ельфа, Олександра Кудя та Фрідріха Швальбе.

За час свого існування формат літслему, де різні поети-аматори змагалися з такими ж поетами-аматорами, зазнавав змін, розширював свою географію за межі Харкова (до Дніпра, Львова, Києва, Кривого Рогу тощо), змінювалися слем-майстри і тематика заходів.

Незмінним лишилося одне: літслем є простором для самовираження, що збирає сміливців, яким є що сказати цьому місту та світу. З роками літературний слем у Харкові оформився у повноцінне поетичне ком’юніті, що продовжує поповнюватися новими поетами та поетками. Літслем у Харкові не припинив своєї діяльності навіть з початком повномасштабного вторгнення. Про відродження слему, його розвиток і зміни через російсько-українську війну ми поговорили з Артемом Ельфом.

Персональна історія Артема Ельфа з поетичними батлами

— Як ви стали частиною слем-руху?

— Я прийшов до слему в 2011 році. Встиг буквально вскочити в останній вагон перед завершенням першої хвилі, за пів року до її закриття. У мене є близька подруга, Аліса Волкова, яка була і залишається перформеркою, займається пластикою, playback-театром, і пише вірші. Ми з нею познайомилися в інтернеті, ще у 2010 році. Тоді ми часто обмінювалися віршами, спілкувалися на тему поезії. Я писав у «стіл», і хотів мати знайомих, які теж пишуть. Вона тоді вже ходила на слеми та брала участь у літературних подіях. Одного разу Аліса надіслала мені афішу — це був «Літературний слем» 1 березня. Вона сказала: «Давай, сходи туди, це тобі має сподобатись.» Я пішов, і це було кохання з першого разу. 

Пам’ятаю, ведучий був у величезних кедах, кричав на глядачів, по-своєму висміював учасників. Це було дуже цікаво — я навіть не уявляв, що літературний вечір може проходити в такій трохи балаганній атмосфері. Мені це дуже сподобалося, і з того моменту я почав регулярно відвідувати слеми.

— Cлем-рух у Харкові зародився ще у 2008 році, його заснував Мультфільм «Гагарін». Проте з часом цей рух призупинився, і його відродили ви з Олександром Кудем у 2019 році. Розкажіть, будь ласка, як вдалося це зробити та чому ви вирішили повернути слем-сцену в Харків?

— Коли Слава займався організацією, він створив особливу атмосферу, де всі були як одна родина — дуже близькі друзі. Ми проводили багато часу разом, як на заходах і поїздках, так і поза межами творчих зібрань, у повсякденному житті. Слем додав нам енергії, експресії, динаміки — він дійсно приносив драйв у наше життя.

 

Коли Слава зупинив організацію слемів, ми всі відчули, що чогось не вистачає. У Криму проходив фестиваль «Сусідній мир» до окупації, і Слава був пов’язаний з організаторами, курував літературну сцену цього фестивалю. Це був літній фестиваль, на нього приїздили люди з різних країн, включаючи білорусь і росію. 

 

Слава закрив слем у грудні 2011 року, проте він продовжував творчі проєкти в інших сферах. Улітку 2013 року ми поїхали на фестиваль, і коли я повертався до Харкова, у мене з’явилося чітке відчуття, що місту не вистачає слему. Відтоді фестивалів більше не проводили, в Криму я більше не був.

У потязі я зустрів одного зі своїх товаришів з нашої старої спільноти, і ми вирішили відновити слем разом. Згодом я долучився до проєкту не тільки як організатор, але і як учасник — читав свої вірші, іноді виступав у ролі ведучого.

 

Слава курував проєкт під час цієї другої хвилі відродження, і його енергія та досвід багато в чому сприяли успіху. Я зрозумів, що крім слему, насправді нічим іншим і не хотів би займатися. Тому поговорив з Олександром Кудем. Шукав когось, з ким можна було б працювати разом, і щоб все було канонічно, потрібно було підібрати собі напарника, який також, як і я, був частиною слем-руху. Ми звернулися до Гагаріна, попросили його благословення, і він не був проти. Так все й почалося. Було відчуття, що треба щось робити, відновити події, і крім слему нічого іншого я робити не хотів. Слему не було вже півтора року, і це відчувалося — це просто «нило» всередині.

Для мене Харків і слем — невіддільні речі. Харків без слему — не Харків. Це канонічне місто для українського літературного слему.

2 листопада 2024 року організації LitSLAM виповнилося 5 років. Ми робили подію, Кудь був в місті, вийшов на сцену, давав промову

— Що для вас важливіше: текст чи перформанс?

— Літслем для мене — це все одразу: і поезія, і перформанс, і емоції. Як показала практика останніх років, якщо твій текст не дотягує, то перформанс не принесе тобі таких результатів, яких ти очікував. І навпаки, якщо твій текст сильний, але перформанс слабкий, шансів виграти теж небагато, особливо ближче до фіналу. Тому в слемі важливо поєднувати якість тексту та виступу, і це дає результат.

Слем та травмований війною Харків

— Чи відчували ви зміни в атмосфері слему після повернення до Харкова в умовах війни?

— Після повномасштабного вторгнення я певний час не був у Харкові, але потім вирішив повернутися й відновити слем. Перший відбувся в грудні 2022 року. 

 

Ще до повномасштабного вторгнення ми співпрацювали з Харківським літмузеєм, де організували «Слем у слові». Літмузей володіє квартирами Лісового та Шевельова, і коли ці оселі були придбані, вони запропонували нам провести події там. Це був цікавий проєкт, дуже камерний. Ми підбирали учасників, які, на нашу думку, найкраще підходили для такої інтимної атмосфери. Глядачі сиділи близько, не було ніякої апаратури, і саме в цій атмосфері змогли розкритися ті, кому було складно працювати з мікрофоном у клубі.

 

Наші друзі з творчого об’єднання «Стеля» 2022 року, як і 2023, досить активно займалися організацією подій. Вони постійно збирали кошти на різні потреби і запропонували мені приїхати до Харкова, щоб провести слем. Вони домовилися з Єрмілов-центром на два дні, щоб організувати заходи. Я точно не пам’ятаю, на що був збір, здається, на тепловізори для військових. Отже, хлопці сказали: «Давай приїжджай, досить чекати, нумо робити слем». І я погодився. Приміщення було готове, залишалося лише організувати події.

До цього ми провели ще один слем у Полтаві. Захотілося зробити слем там, бо я провів деякий час у Полтаві, спілкувався з місцевими поетами. Мій знайомий, поет з Полтави Антон Нестеренко, підштовхнув мене до цього. Він постійно казав, що в місті нічого не відбувається, що тут ніби «пусто», і просив зробити слем. Я вирішив, що це гарна ідея, тим більше, що Міша Кабанов, наш старий друг і керівник закладу «Стіна» у Харкові, займався волонтерством у Полтаві. Він створив команду з переселенців з Харкова, яка допомагала закуповувати їжу, медикаменти і відправляти їх до Харкова.

 

Організація слему в Полтаві стала для мене нагодою відволіктися від війни, повернутися до чогось звичного і навіть більшого. Ми зібралися з нашими друзями з різних міст, обіймалися, плакали, організували збір коштів для Міші Кабанова. Полтавці були в захваті, бо не бачили такого раніше. Захід був дуже емоційним і справжньою віддушиною для всіх нас. Було чудово бачити людей з різних куточків України, які з’їхалися на цей слем.

 

Після повномасштабного вторгнення, коли слем повернувся до Харкова, ми також провели ще один захід у Львові. Там є наша харківська діаспора, і одна з наших подруг, Аліса, під псевдонімом «Морті», організовувала там події. Вона жила в Харкові, була учасницею слемів, і коли переїхала до Львова, запропонувала нам приїхати і показати справжній харківський слем, яким він має бути. До цього місцеві проводили слем, але, за відгуками наших людей, це не вдалося так, як би хотілося. Тому ми вирішили показати, що таке справжній слем, і Львів залишився задоволений. Все пройшло чудово, і я вперше зміг нормально роздивитися Львів, бо раніше не було такої можливості.

— Як змінився слем після 24 лютого 2022 року?

Усі слеми, які ми проводимоо, стали благодійними — всі кошти йдуть на підтримку Збройних сил України. Ми ухвалили таке рішення, бо в нинішніх умовах ми повинні допомагати тим, хто бореться за нас. Ми або відкриваємо банківський рахунок перед подією, або збираємо гроші іншим способом. Спочатку збирали кошти на підтримку наших знайомих, які служать у ЗСУ. Наприклад, Міші Кабанову, який, на жаль, помер від проблем із серцем, теж збирали гроші. Якщо не було конкретного збору для когось із наших, запитували у друзів, кому потрібна допомога.

У будь-якому випадку завжди є збір на якусь важливу мету — війна, інакше ніяк.

— Чи вплинула війна на учасників слему безпосередньо?

— Щодо харківських слемів, багато людей переїхало до інших міст — Полтави, Львова. Відповідно, аудиторія трохи зменшилася, як і кількість учасників, але це не критично. Зараз в основному у нас на слемах близько 17 учасників, що для нинішніх умов цілком нормально. Проблема в іншому: слем існує тільки тоді, коли є постійний потік нових авторів, щоб «вода не застоювалася». Зараз знайти нових людей складно, бо потрібні гроші на рекламу, таргетинг тощо. Наразі коштів на таке немає, і нам стає складніше залучати нових авторів. Але ті, хто є в місті, приходять, і ми їх підтримуємо.

Серед учасників харківського літслему багато тих, хто пішов на фронт. Один із них — харківський поет Олексій Івакін, який, на жаль, загинув восени 2023 року. Льоша став цікавим людям лише після своєї загибелі. Він зав’язав з поезією ще у 2015 році, коли в нього народився син Тимофій. Після народження дитини він більше сконцентрувався на роботі, а творчість відійшла на другий план. Він працював монтажником-висотником, займався утепленням стін, встановленням кондиціонерів. Багато наших друзів працювали з ним — він завжди допомагав і давав роботу, якщо потрібно.

 

Ще один із наших учасників, який загинув, — Віктор Щолоков, він же Хаджит. Він був організатором літературного батлу у період, коли не було слему, завжди хотів щось робити, щоб тримати нашу поетичну сцену живою. Він загинув під Бахмутом навесні цього року. Сергій Науменко та Олексій Безпалий також служать, як і Інна Шилова, яка пішла на фронт як медикиня. Саша Кудь теж служить, саме на його посаду був взятий Фрідріх, що прискорило зміну поколінь в команді організаторів слему.

— Імовірно, ваше ставлення як організатора теж змінилося під впливом війни. Чи можна сказати, що слем-сцена Харкова стала своєрідною платформою для деколонізації?

— Щодо слемів після повномасштабного вторгнення — наша русофобія ще недостатня, але зміни відчутні. У нас завжди було правило, що можна читати тексти будь-якою мовою, головне, щоб вони були написані автором і добре виконані. До війни було багато російськомовних текстів, але післяпочатку повномасштабного вторгнення ми це правило фактично скасували. Буває, що хтось виходить із російськомовним текстом, але таких дуже мало, і зазвичай вони не отримують хороших оцінок. Люди не готові сприймати російську мову в умовах війни, і це відображається в оцінках. У 2024 році зовсім заборонили читати тексти російською, бо наша русофобія все ще недостатня.

Основна тема на слемах зараз — війна. Крім неї, звичайно, є і класичні теми: нещасливе кохання, нерозуміння світу. Пишуть про все, бо можна писати про що завгодно, головне, щоб це було чесно і з емоцією. Мені здається, що повернення до того, що було раніше, більше не буде. Всі ми отримали сильну травму від війни, і ця травма залишиться з нами надовго.

Можливо, ще збереглися залишки «малоросійської» реакції, коли люди не розуміють важливості деколонізації та дерусифікації. Але мені здається, що все одно не буде як раніше. Люди бачили руйнування, смерть, чули, як діти розповідають про підвали, в яких вони ховалися від обстрілів. Якщо і будуть збиратися якісь такі трохи проросійські гуртки по інтересах, то це будуть дуже маленькі спільноти, і вони не відіграватимуть важливої ролі в місті, як раніше.

 

Фото надані Артемом Ельфом та зі сторінки Літературний SLAM у фейсбук

 

Читайте також: Полеміки щодо пам’ятників і спроба повернути одеситам самих себе. Яким запам’ятається Meridian Odesa?