Книжка рідною мовою – це відчуття безпеки: як українці читають у Польщі

Для українців, які виїхали від війни за кордон, сьогодні вже немає жодних проблем знайти літературу рідною мовою. Бібліотеки європейських країн відкривають полички чи навіть цілі шафи з книжками українською мовою. Таку літературу можна знайти і в книгарнях, а також замовити доставку з України. Наприклад, у Польщі практично кожна бібліотека має книжки українською. Хто формує ці українські полички? Як і чим поповнюють фонди? Хто основні читачі цих поличок і запит на які книжки вони мають? І як бібліотеки з українськими книжками у Польщі допомагають українсько-польській інтеграції та культурному обміну у місцевих громадах?

Розповідаємо про українців, які отримали велику підтримку від поляків і створюють у Польщі не просто бібліотеки, а культурні центри, що сприяють добросусідським відносинам.

 «Нам надіслали ящик книжок – це був скарб!»

Українські книжки у Сувалках

35-річна Наталя Омельчук сидить навпроти мене у маленькому кафе в одному зі спальних районів Варшави. На столі поряд із кавою лежить масивне видання Наталії Старченко «Українські світи Речі Посполитої».

«Ну, куди ж без улюблених книжок!», – сміється Наталя і проводить рукою по темно-синій обкладинці. Вона – вчителька історії та авторка освітнього проекту «Уроки-екскурсії у місті Києві». З середини березня 2022 разом із мамою та двома синами-дошкільнятами мешкає у невеликому польському місті Сувалки. У Варшаву їздить у справах: зовсім скоро має запустити свої історичні уроки-екскурсії й у польській столиці. Її жарт про те, що улюблені книжки завжди з нею – не зовсім жарт: на початку березня, виїжджаючи з окупованого Ворзеля, Наталя змогла вивезти з собою і кілька важливих для неї видань: «Подолати минуле: глобальна історія України» Ярослава Грицака, «Лабораторію сучасного мистецтва» від ІЗОЛЯЦІЇ, збірки «Історія українського війська» та «Лицарі дикого поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря».

«І забрала ще картину, яку собі подарувала на день народження. Я розуміла, що, в принципі, більше мені нічого і не треба», – розповідає Наталя. У 2014-му, коли росіяни окупували її рідне місто Молодогвардійськ на Луганщині, вона вже виїжджала «лише на кілька тижнів» з однією сумкою з літнім одягом. Вдруге вона вже знала, які речі є справді цінними.

У Сувалках, польському місті на 70 тисяч мешканців, місцева бібліотека одразу організувала безкоштовні курси польської мови для українців, згодом відкрила науковий центр для дітей, куди Наталя влаштувалась на роботу на три місяці. А коли бібліотека взялася облаштовувати поличку з українськими книжками, Наталя активно до цього долучилася.

«У серпні мені вдалося з’їздити додому. Я спакувала з собою дві коробки книжок. Одну – з книжками, які мені треба для роботи, а другу – з книжками, які везла у нашу бібліотеку в Сувалках.  Прикордонники відкрили мій багажник – а там коробки з книжками», – сміється Наталя.

Разом з іншими українками у Сувалках Наталя Омельчук оголосила збір книжок у соцмережах. Знайома з Шепетівки надіслала їй коробку з книжками.

«Це був справжній скарб! – говорить Наталя – Ціла коробка класних книжок, які можуть бути цікавими не лише українцям. Там були, скажімо, книжки про українську культуру та традиції, українські різдвяні пісні з нотами тощо. Можливо, на Різдво можна щось спільне з поляками зробити у місті».

Зараз українська поличка у бібліотеці в Сувалках налічує 166 книжок. Постійних читачів цієї полички – вже 70.

«В основному це молоді жінки та діти, – розповідає Едита Кжижановська, біблотекарка, що опікується українською поличкою. – Читачі з України – це люди, які радіють дрібницям, книжки роблять їх щасливими, тому ми дуже стараємось, щоб полиця була для них привабливою та наповненою новинками».

Едита згадує: «Ми з жахом спостерігали за початком війни в Україні, тим більше, що майже два роки співпрацювали з бібліотекою в Тернополі за проектом, який співфінансував ЄС. Тож одразу організували збір найнеобхіднішого, щоб допомогти жінкам, які приїжджають до нашого міста з дітьми».

Ідея створити полицю з українськими книжками виникла в бібліотеці ще в 2019-му році в межах проекту «Знайомимось – українці в Сувалках, поляки в Тернополі», який співфінансувався в рамках Європейського інструменту сусідства і партнерства. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, бібліотека вирішила розширити й оновити цю поличку. Незабаром кількість книжок відчутно зросте – бібліотека отримала пакунки з українськими книжками від Фундації Metropolia Dzieci, Інституту книги та Підляської бібліотеки і зараз вносить їх до каталогу.

Також тут є невеличка вулична бібліотека з книгами польською та українською мовами. «Кожен може взяти книгу з полиці, прочитати та повернути на місце. Або ж можна принести сюди інші книжки», – підсумовує бібліотекарка.

«Ми з дітьми звикли читати книжки перед сном, їм подобається, коли я їм читаю або коли їм читав їхній тато, або зараз їм читає бабуся. Для них це те, що нагадує про дім, це наша традиція, від якої я не відмовлюся. І в цьому нас тут дуже рятує бібліотека, – говорить Наталя Омельчук. –  Моя мама теж регулярно ходить до бібліотеки, вчить там польську мову, спілкується, бере книжки. Це все трохи виводить зі стану такого занепаду, ти ніби повертається в більш-менш звичне життя…».

«Наша книгозбірня – це як районна бібліотека біля дому»

Українські книжки у Варшаві

«Сьогодні в нас Михайло Бриних, він же доктор Падлюччо, –  розпочинає зустріч читацького клубу «По-сусідськи» бібліотекар Українського Дому у Варшаві Олександр Пестриков. У руках від тримає книжки Бриниха «Шидеври вкраїнської літератури» і «Шидеври світової літератури». – Як думаєте, чому шидеври тут написані через и? Як ваші враження від книжок? Такий стиль збагачує українську літературу чи навпаки ми її втрачаємо через подібні книжки? Що саме висміює Бриних у своїх книжках?».

За столом, де цього вечора зібралися вісім любителів літератури, починається жвава дискусія. Олександр Пестриков задоволено усміхається: він розпалив активне спілкування з перших хвилин зустрічі.

«Головна мета читацького клубу – це інтеграція. Люди приїхали в іншу країну, в них немає тут знайомих, вони відчувають брак спілкування. І літературний клуб насправді – це більше привід поспілкуватися, ніж обговорити книжку, – розповідає Олександр Пестриков. – Спочатку наш наші зустрічі проходили тільки польською мовою, ми обговорювали книжки, перекладені польською. Це були зустрічі для українців і поляків, щоби так відкривати одне одному багатство наших культур. Зараз же в клуб здебільшого ходять люди, які польської мови ще не знають, хоча поляки теж часом приходять. Скажімо, коли обговорювали «Браму Європи» Сергія Плохія, то прийшли і українці, і поляки, і білоруси».

Читацький клуб проходить двічі на місяць і збирає в середньому до 10 людей. В інший час любителі книжок можуть приходити в Українській Дім у Варшаві в бібліотеку. Вона працює у вівторок і четвер з 12 до 18 і пропонує читачам 2600 книжок.

Ідея бібліотеки виникла ще до початку повномасштабного вторгнення, але запрацювала лише в середині квітня 2022-го. Зараз тут зареєстровано 327 читачів і на руках одночасно перебуває десь 200 книжок. Брати можна дві книжки на два тижні. В середньому до бібліотеки приходить не менше 10 людей на день.

«Ми думали, що основними читачами будуть жінки з дітьми. А виявилося, що  найбільше потребують книжок підлітки і молодь, – каже Олександр. – Друга велика категорія читачів – це люди пенсійного віку, які читають просто в промислових масштабах. Досить багато питають літератури зі шкільної програми, тому що більшість дітей, які зараз живуть у Варшаві, продовжують вчитися і за українською шкільною програмою. Нам ці книжки завжди потрібні. Великий запит на детективи і такі легкі книжки з геппі-ендами. У нас є Андрухович, Забужко, українська класика, але люди кажуть, що у них у житті вистачає страждань, щоб ще читати про це в книжках, і просять щось легке і радісне».

Пестриков додає: «Більшість наших читачів трактує нас як таку районну бібліотеку біля дому. Людина, яка цікавиться сучасною літературою, досить рідкісний гість тут, тому що вона знаходить шляхи замовити собі книжки, купити, читати електронні тощо. Середній портрет нашого читача відповідає портрету читача районної бібліотеки в Україні, який шукає книжки зі шкільної програми чи щось для розваги».

Більшість книжок бібліотеці дарують люди, але також дещо заклад купує і сам. «Коли у Варшаві був книжковий ярмарок і там був український стенд, то ми практично весь його викупили. Зараз ми хочемо закупити велику партію книжок у Києві, ЮНЕСКО виділило нам гроші на це», – пояснює Олександр.

Бібліотекар розповідає, що більшість читачів – це українці, що приїхали до Польщі після 24 лютого. Зараз бібліотека хоче активно залучати й тих українців, які вже давно живуть у Польщі. «Часто люди переконані, що це якась одноразова акція для людей, які приїхали у Варшаву у зв’язку з війною. Ні, бібліотека планувалася давно і має працювати для всієї української громади у Варшаві, незалежно від того, як довго люди тут живуть», – підсумовує Олександр.

«Є приміщення, є перші сто книжок – і є великі плани»

Українські книжки у Катовіцах

«Ви би бачили це приміщення! У центрі Катовіц, в будівлі колишнього музею, просторе і з великим вікнами, яке пустувало, бо в ньому нічого не відбувалося! Я подумала: там просто мусить бути український культурний осередок – і заснувала українську читальню», – захоплено розповідає Тетяна Виговська, головна редакторка видавництва «Час змін Інформ» з Білої Церкви.

Разом із сином-підлітком Тетяна приїхала до Катовіц у березні. Тут вона знайшла роботу на кілька місяців у громадській організації «Stowarzyszenie Pokolenie». Контракт вже закінчився, але організація надала Тетяні безкоштовно одне зі своїх приміщень у центрі міста – для української бібліотеки.  

«Уже місяць, як моя читальня працює. Я принесла туди всі свої книжки, десь сотню. Поки книжок мало, то запрошую приходити до нас читати. Там є шафи, крісла, лампа, килим. Є настільні ігри і wi-fi. Хочу ще поставити там кавомашину. Там справді дуже класно», – розповідає Тетяна Виговська.

Спочатку Тетяна привезла у Польщу книжки свого видавництва, роздавала їм місцевим бібліотекам, потім почала збирати українські книжки для цих бібліотек і зрештою вирішила, що варто відкрити невеликий українській інтеграційний центр, де будуть і книжки, і можливість проводити різні зустрічі, спілкуватися тощо.

«У мене у планах – створити літературний клуб, а ще я шукаю фінансування, щоб відкрити вакансію біблотекаря у читальні, бо на самому волонтерстві довго не проіснуєш. Робота бібліотекара дуже нудна, – сміється Тетяна – тому потрібна людина на зарплату. Також я хочу написати бізнес-план і отримати дотацію на відкриття книгарні-кав’ярні в Катовіцах. Планів маю багато».

Поки ж книжки в бібліотеці видає сама Тетяна, правда, говорить, не виходить бувати там щодня, адже вона ще й працює на своє видавництво. «Намагаюся робити все, щоб моє видавництво вижило», – пояснює вона.

Зараз у читальні зареєстровано сто читачів. Книжку можна брати на два тижні. У бібліотеці більше дитячих та підліткових книжок, аніж дорослих, є і зі шкільної програми. «Читачі хочуть розкручені книжки, такі як «Атлант розправив плечі» Айн Ренд, «Гаррі Поттера» хочуть, він в нас є, але постійно на руках. Кокотюхи багато хочуть, його книжок є багато, але їх завжди не вистачає – він дуже популярний автор», – говорить Тетяна.

На питання, що її мотивувало заснувати таку читальню, Тетяна довго підшукує відповідь. Нарешті каже: «Певне, моральне задоволення: я бачу щасливі очі людей – і мені приємно. Так би всі ці книжки були у мене вдома, а зараз їх читає багато людей. Можливо, це робить чиєсь життя кращим».

«Підтримка зі сторони поляків дуже надихає»

Українські книжки у Гданську

Дар’я Балабай, кінорежисерка, громадська активістка і волонтерка у 2015-му році переїхала з родиною з Харкова до Львова, а цієї весни – вивезла маму і дитину до Польщі, у Гданськ. Тут Дар’я знайшла роботу у благодійній фундації RC: координує проекти, пов’язані з українцями.

«У фундацію я потрапила в кінці квітня, і створення бібліотеки було моїм першим проектом на базі цієї фундації. Я сказала директору, що нашим українцям потрібна українська література – і він активно підтримав цю ініціативу, – розповідає Дар’я Балабай. –  Я маю багато друзів в України, я кинула клич – і ми почали збирати книжки. Гданські волонтери їхали в Україну з вантажами, а назад везли нам книжки. Так почалася наша бібліотека».

Книгозбірня запрацювала у місті 12 травня 2022-го. Сьогодні на її полицях – понад 1000 книжок українською мовою і для дорослих, і для дітей. «Якісь книжки ми купляли за донати наших друзів, зокрема з Америки. Декілька видавництв підключилися, зокрема тут у Польщі, які друкують двомовні книжки зараз. Але більшість книжок – зібрані й подаровані людьми, – розповідає кінорежисерка. – На базі бібліотеки ми робимо літературні презентації, до нас приїжджали письменники з Одеси, Дніпра, Львова. Нещодавно була дуже цікава лекція-бесіда для родин «12 порад від Івана Франка», яку проводив Богдан Тихолоз».

Бібліотека працює в Гданську з понеділка по п’ятницю з 9 до 16. Зараз вона має понад 300 активних читачів. Додому можна взяти до п’яти книжок на два тижні. В середньому до бібліотеки приходить п’ять людей на день.

«Книга для мене – це такий матеріальний багаж, який треба показувати. А наша сучасна українська література дуже якісна. Поляки завжди розглядають бібліотеку, гортають наші книжки, їм цікаво. Багато зі старших поляків вчили ще російську мову і знають кирилицю, і тоді я пояснюю їм різницю між українською і російською мовами. Деякі наші польські працівниці почали вчити українську мову і беруть собі дитячі книжки для першого самостійного читання. А наші українці ходять тут на курси польської мови і беруть трохи польських книжок з полички буккросінгу. Тобто в нас тут постійний культурний обмін, – розповідає Дар’я. – Зараз наш український простір тут називають «Мала Україна в Гданську», і мене така підтримка зі сторони поляків дуже надихає!»

Ініціаторка української бібліотеки у Гданську розповідає, що українська культура за кордоном сильно програвало російській культурі. І це досі відчутно.

«Перш, ніж створити свою бібліотеку, я пройшлася іншими бібліотеками міста. Я побачила там зовсім невеличкі полички українських книжок і цілі шафи російських. Мене це вразило і обурило. Крім того, багато європейських країн, особливо Франція, Німеччина, дуже перенасичені російським продуктом і мало знають про український культурний продукт. Багато людей, які не дуже цікавляться міжкультурними сферами, не можуть диференціювати українців і росіян. Для них ми всі – люди з пострадянського простору. Тому задача таких культурних просторів – українських бібліотек, українських виставок, кінопоказів – якраз донести наше існування європейцям. Ми маємо в сто разів активніше просувати свою культуру, тоді це буде працювати на нас, – говорить Даря Балабай. – Я українцям, які приходять до нас, завжди нагадую – і дорослим, і дітям – що зараз кожен є дипломатом своєї країни. Це важливо».

«Книжка реально може бути тим, що допоможе дитині віднайти себе»

Українські книжки по всій Польщі

У варшавському офісі Фонду «Освіта для демократії» попід однією стіною стоять численні пакунки – це з друкарні приїхав наклад книжки Олени Осмоловської «Мокрий ніс». Попід іншою стіною – нас столах – розкладені примірники книжок, які Фонд надсилає бібліотекам, школам, світлицям та лікарням по всій Польщі. Тут і «Лімерики» Сашка Дерманського, і комікси про круту Адель, і серія терапевтичних книжок від видавництва «Ранок», і багато інших видань, розрахованих на дошкільнят та молодших школярів.

У березні 2022 року Український інститут книги у співпраці з українськими видавцями започаткував проєкт підтримки українських дітей, що опинилися через російську агресію за межами України. УІК координує видавців в Україні, які надають макети дитячих книжок, та друкарень за кордоном, які взялися швидко надрукувати потрібні наклади. Також Інститут сформував за кордоном мережу партнерів, які допомагають українським дітям отримати книжки рідною мовою. Одним з таких партнерів у Польщі є Фонд «Освіта для демократії».

«Велику підтримку надала Європейська федерація видавців, вони зробили крауфандинг, щоб зібрати кошти на друк українських книжок у різних країнах. А ми ще отримали підтримку від Фонду Костюшка з Нью-Йорку і від Спілки українських жінок у Філадельфії. Нам також допомагали місцеві партнери, які більше за нас розуміються на питаннях друку – вони налагоджували контакти з друкарнями, домовлялися про якість паперу, тираж, розцінки. Натомість нашим завданням було прийняти і десь зберігати ці книжки, а також займатися розповсюдженням», – розповідає Наталя Кертичак, членкиня правління Фонду «Освіта для демократії».

Наталя згадує, як всім офісом розвантажували величезні палети з книжками, які приїжджали до них із друкарні, як потім разом із волонтерами-школярами пакували їх і розсилали в усі куточки Польщі. Для цього фонд створив форму замовлення книжок і запустив оголошення з інформацією, як їх можна отримати.

«Станом на зараз кількість заявок вже становить 300, – говорить Наталя Кертичак. – Таким чином вдалося охопити навіть ті невеликі населені пункти, де раніше не було української громади і які не могли розраховувати, що її хтось чимось підтримає, бо про них просто не знали».

Також до фонду зверталися представники місцевого самоврядування Любліна і Кельце, які попросили вислати їм більший тираж, а вони самі розподіляли  ці книжки у своїх містах і воєводствах.  

«Індивідуально кожному ми передати книжки не можемо, тому передаємо туди, де для українських дітей буде безперешкодний доступ до них. Це школи, садочки, громадські організації, що проводили навчання, бібліотеки, різні центри. І також приватні школи, які відкрили українські громадські організації. А ще до нас зверталася організація, яка забезпечує такі книжкові полиці в лікарнях», – пояснює Наталя.

І додає: «Книжка рідною мовою – це відчуття безпеки. Дитину раптово кинули у зовсім незнайомий світ, і книжка реально може бути тим, що допоможе їй віднайти себе і почуватися хоч на деякий час у безпеці».

Читайте також: Книга як найпростіший спосіб повернутися додому – бібліотека для біженців у Любліні

Фото: Марії Семенченко, а також надані героями матеріалу