Книжкова галузь під вогнем — як перейти від втрат до системи спільного відновлення

28 серпня на другому «Літературному Ярмарку» в Харкові відбулася фокусна розмова «Книжкова галузь під вогнем: як створити систему спільного відновлення». Фестиваль, організований Благодійним фондом Сергія Жадана за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», зібрав у Харкові письменників, видавців, культурних діячів і читачів. Харків залишається одним із ключових центрів українського книговидання і водночас містом, де наслідки російських атак на книжкову інфраструктуру особливо відчутні. Після удару по «Фактор-Друку» у 2024 році влітку 2026-го російська атака знищила логістичний центр видавничої корпорації RNK-Ranok: разом зі складськими потужностями були втрачені мільйони книжок, серед них сотні тисяч підручників.

У розмові взяли участь Тетяна Бережна, віцепрем’єр-міністерка з питань гуманітарної політики України — міністерка культури України; Тетяна Єгорова-Луценко, голова Харківської обласної ради; Тетяна Кагановська, ректорка Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна; Анка Фельдгузен, бізнес-омбудсменка України, німецька дипломатка; Сергій Жадан, письменник, військовослужбовець і засновник «Літературного Ярмарку»; Олександр Красовицький, генеральний директор видавництва «Фоліо»; та Віктор Круглов, генеральний директор видавництва «Ранок». Модерувала дискусію Радослава Кабачій, культурна менеджерка, представниця програми «Соціальний капітал» Міжнародного фонду «Відродження».

Ще навесні дослідження Українського інституту книги фіксувало стагнацію ринку: кількість назв зростала, але сукупні наклади зменшувалися, а реальні доходи видавців майже не зростали. Після серії російських ударів улітку розмова стала значно гострішою: видавці почали говорити не лише про компенсацію втрат, а й про пільгове кредитування, страхування воєнних ризиків, підтримку книгарень і бібліотек, державні закупівлі та міжнародні механізми допомоги. У серпні окреме обговорення викликав і можливий книжковий напрям державної програми «Тисячовесна», яку в Міністерстві культури пропонують будувати так, щоб підтримка працювала не на одну ланку, а на всю книжкову екосистему.

Ця дискусія продовжилася й на інших професійних майданчиках. Уже у вересні у кластері Львівського BookForum окремі розмови були присвячені тому, як рятувати, стабілізувати й розвивати книжкову сферу, державній та міжнародній підтримці видавців і майбутньому книжкової «Тисячовесни». Що може взяти на себе держава, що повинен і здатен робити сам бізнес, якою є роль місцевого самоврядування, бібліотек та університетів, а де без міжнародних партнерів не обійтися? І головне: як побудувати систему, за якої після наступного російського удару книжкова галузь не муситиме щоразу починати відновлення з нуля?

Держава має не лише відшкодовувати втрати, а підтримувати весь ланцюг

Тетяна Бережна

«Росія цілеспрямовано атакує нашу культуру, нашу книгу, намагаючись стерти нашу ідентичність і нас як націю».

Бережна окреслила кілька напрямів, над якими працює держава: допомога у відновленні пошкоджених підприємств, стимулювання попиту на книжку, залучення міжнародних партнерів та підтримка людей, які працюють у галузі. Водночас вона визнала одну з ключових проблем: чинні інструменти підтримки бізнесу значно краще пристосовані до підприємств, які володіють обладнанням і нерухомістю, ніж до видавців, основним активом яких є книжкові наклади. Суттєвою проблемою залишається також брак достатньої застави для кредитування.

Серед рішень, які готувалися на той момент, — відновлення вперше з 2022 року державної програми поповнення фондів публічних бібліотек, закупівлі книжок для шкільних бібліотек, швидкі гранти для малих видавництв, книжковий напрям програми «Тисячовесна» у 2027 році та компенсація частини орендної плати книгарням. Окремий сенс підтримки бібліотек і книгарень Бережна побачила у розосередженні книжкових запасів: чим менше примірників концентрується на кількох великих складах, тим менш вразливою стає вся система.

Водночас міністерка наголосила: наявних інструментів недостатньо, а їхня архітектура потребує постійного коригування разом із самою галуззю.

Бібліотека теж є частиною відновлення

Тетяна Єгорова-Луценко

«Будемо ініціювати, щоб місцеве самоврядування також було дотичне, а не просто стояло осторонь».

За її словами, далеко не всі громади сьогодні передбачають у власних програмах гроші на поповнення бібліотечних фондів. Водночас навіть на прифронтовій Харківщині такі видатки зберігаються: у 2026 році обласна рада передбачила на поповнення фондів комунальних бібліотек 1 млн гривень. Єгорова-Луценко закликала інші органи місцевого самоврядування також розглядати бібліотеки не як другорядний видаток, а як частину культурної та освітньої інфраструктури громад.

Цей акцент доповнив одну з наскрізних тез дискусії: підтримка бібліотек — це водночас підтримка читача, видавця, автора і книгорозповсюдження.

Втрати університету і бібліотеки не вимірюються лише гривнями

Тетяна Кагановська

«Основна місія нашого університету — збереження інтелектуального і культурного потенціалу нашої країни».

Кагановська говорила про університетську бібліотеку як про фундамент самого університету: її початковий фонд налічував трохи більш як три тисячі книжок, сьогодні — близько 3,6 мільйона примірників. Війна зачепила і цю інфраструктуру, а можливості університету закуповувати нову літературу та видавати важливі академічні праці суттєво обмежені.

Університет, за її словами, є одним із містків між видавцем і читачем. Саме через навчання, дослідження, бібліотеки та живе інтелектуальне середовище книжка стає не просто продуктом, а частиною освіти й культурної тяглости.

Культура не може бути тим, що фінансують «потім»

Сергій Жадан

«Культура — це важливо, культура — це стратегічно важливо».

Він наголосив: наслідки відсутности книжок, на відміну від зникнення тепла чи електрики, можуть бути не одразу помітними, але від цього не стають менш значущими. Коли згорають мільйони підручників, проблема вже очевидно виходить за межі збитків конкретного підприємства. Освіта й культура, за його словами, не можуть залишатися тим, що суспільство відкладає «на потім».

Жадан говорив і про бібліотеки як про простір, який може підтримувати кожен. Книжки потрібні не лише цивільним читачам: у підрозділах «Хартії», за його словами, створюють бібліотеки, бо військові читають і потребують книжок. «Це не просто про дозвілля, це про базові ментальні речі», — наголосив він.

Сам «Літературний Ярмарок» у цій логіці є не просто місцем продажу книжок. Жадан говорив про нього як про майданчик, де видавці, читачі, представники держави й громади можуть не лише висловити претензії одне до одного, а домовлятися про спільні рішення.

Міністерство культури — не пожежна команда

Олександр Красовицький

Генеральний директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький запропонував дивитися на кризу книжкової галузі системно. Наслідки російських ударів по складах і друкарнях накладаються на падіння ринку, закриття книгарень, проблеми друкарень із грошовими потоками, піратство та стрімке скорочення бібліотечних фондів. 

«Міністерство культури — це не пожежна команда, яка має рятувати кожну книжку, яка згоріла. Але ми маємо домовитися про ті процеси, які мають відбутися в галузі, щоб галузь збереглася», сказав Красовицький

Окремо Красовицький зупинився на стані публічних бібліотек. За даними Міністерства культури, наданими у відповідь на запит Української видавничої асоціації, у 2013 році їхні фонди налічували 259 млн документів, у 2020-му — 202 млн, а наприкінці 2025 року — вже 141 млн, із них близько 120 млн книжок. 75 млн документів були українською мовою, 61 млн — російською. Якщо перенести цю пропорцію на книжкові фонди, йдеться приблизно про 63–65 млн українськомовних книжок, тобто близько двох примірників на людину. При цьому щороку бібліотеки списують орієнтовно 12–13 млн книжок, і за нинішнього темпу скорочення частина бібліотек до 2030 року може фактично втратити можливість виконувати свою функцію.

Для Красовицького це питання не лише книжкового ринку, а й рівного доступу до культурних та освітніх послуг. Читач сільської бібліотеки має таке саме право отримати нову книжку, видану 2026 року, як покупець книгарні у великому місті; дитина в сільській школі — прочитати потрібне видання в бібліотеці, а не шукати піратський текст в інтернеті; студент — мати доступ до сучасної фахової літератури й перекладів у бібліотеці свого університету.

Саме тому відновлення системних закупівель книжок для бібліотек він називає одним із ключових інструментів підтримки всієї галузі. За його словами, таких закупівель через Український інститут книги фактично немає з 2019 року, а сукупні видатки місцевих бюджетів на комплектування бібліотек становлять лише кілька десятків мільйонів гривень на рік і скорочуються. Водночас стабільні закупівлі означають не лише доступ читачів до книжок, а й гарантований попит для видавців, роботу для друкарень і підтримку книгорозповсюдження.

Красовицький назвав нинішній стан галузі «зоною бідства» і наголосив, що видавнича спільнота очікує від держави переходу від розмов до дій. Українська видавнича асоціація звернулася до президента з вимогою провести засідання РНБО щодо проблем галузі, а від Міністерства культури очікує термінового звернення до держав-партнерів із пропозицією фінансувати закупівлі книжок для українських бібліотек. Анка Фельдгузен: готової моделі у світі може просто не існувати

Про унікальний досвід України треба говорити

Анка Фельдгузен

Питання про міжнародні механізми — страхування, перестрахування, гарантії, пільгове фінансування — було адресоване бізнес-омбудсменці України, німецькій дипломатці Анці Фельдгузен.

Початкова гіпотеза дискусії полягала в тому, що Україна може запозичити готові міжнародні практики. Фельдгузен запропонувала інший погляд: масштаб і характер українського досвіду настільки специфічні, що готового рецепта може не бути.

«Те, що Україна зараз робить, — це унікальне. І про це треба говорити», – наголосила Фельдгузен.

На початку повномасштабної війни увага міжнародних партнерів була зосереджена на зброї, пізніше — на енергетичній інфраструктурі. Проте системні удари по книговидавничій сфері, наголосила Фельдгузен, потребують розуміння того, що креативні індустрії також є частиною стійкости країни.

Одним із інструментів вона назвала безпосередній контакт міжнародних партнерів із постраждалими підприємствами та культурними інституціями. Побачене в Харкові значно важче сприймати як абстрактні цифри у звітах. Так само важливими залишаються професійні контакти з міжнародним книжковим середовищем — зокрема з Франкфуртським книжковим ярмарком та іншими платформами, через які можна шукати партнерства й нові механізми підтримки.

Рада бізнес-омбудсмена, зі свого боку, може бути посередником між бізнесом і державою: допомагати підприємствам розуміти доступні програми, виявляти регуляторні бар’єри та інформувати державу про системні проблеми, з якими стикається приватний сектор.

Відновитися так, щоб не залишитися в тій самій точці

Віктор Круглов

«Я буду говорити не про втрати, а про системні речі: як зробити, щоб у цій кризі не впасти, а через кілька років піднятися так, щоб Україна стала прикладом для всієї Європи».

Для цього, на його думку, потрібні рішення одразу в трьох площинах: фінанси, інфраструктура і стимулювання попиту. Чинні програми кредитування, страхування чи відновлення бізнесу потрібно адаптувати до специфіки видавничої сфери, де активом є не лише обладнання, а й самі книжки. Галузь уже готує пропозиції щодо змін до таких механізмів.

Не менш важливою Круглов назвав підтримку бібліотек і книгарень як культурних центрів та точок доступу до книжки. З цього погляду державні закупівлі — це не просто допомога видавцям, а інвестиція у читацький попит і водночас спосіб зробити книжкову інфраструктуру менш централізованою та вразливою.

Окремою темою стала сировина. Українське книговидання критично залежить від імпортного паперу, ціна якого безпосередньо впливає на вартість книжки. У відповідь на питання про можливі міжнародні програми здешевлення паперу Круглов навів приклад експериментального виробництва на Харківщині, де папір виготовляють із целюлози, отриманої з використаного паковання. Потенціал такого виробництва, за його словами, обмежує, серед іншого, відсутність достатньо ефективної системи збирання й сортування відходів.

Тобто частиною довгострокової стійкости може бути не лише міжнародна допомога, а й розвиток власної сировинної та виробничої бази.

Від «кого рятувати?» до «як має працювати система?»

Розмова на «Літературному Ярмарку» не дала — і не могла дати — одного готового механізму захисту галузі, але вона чітко змістила рамку.

Українське книговидання вже неможливо підтримувати лише через екстрену допомогу підприємствам після чергового удару. Потрібна система, у якій держава стимулює попит і адаптує фінансові інструменти до реальности книжкового бізнесу; місцеве самоврядування бере участь у поповненні бібліотечних фондів; університети залишаються центрами виробництва й поширення знань; міжнародні партнери допомагають розподілити воєнні ризики і залучити фінансування; а сам бізнес змінює моделі зберігання, виробництва та дистрибуції.

Саме таке питання було закладене у концепцію дискусії від початку: які ризики може взяти на себе бізнес, які — держава, а де необхідна участь донорів, міжнародних фінансових інституцій і професійної спільноти?

В умовах, коли за один день можуть згоріти мільйони книжок, стійкість галузі залежить не від одного гранту чи програми, а від того, чи вдасться побудувати цілісну систему — від паперу й друкарні до книгарні, бібліотеки та читача.

І, як неодноразово звучало під час розмови, найпростіша дія в цій системі залишається доступною кожному: купувати й читати українські книжки.