Книжковий Арсенал-2021: можливість бути знову разом, можливість концентрації

Ювілейного десятого Книжкового Арсеналу чекали понад два роки, до останніх тижнів і у відвідувачів, і в учасників були сумніви, чи його не скасують. Але подія сталася, і це була перша грандіозна літературна й мистецька подія після локдаунів, зумів й тотальної ізоляції в Україні. Це знову був експериментальний фестиваль у гібридному форматі, хоч не всі експерименти вдалися організаторам. 

Що з відвідувачами? 

Частина заходів проходила у залах Старого арсеналу. Перший поверх із розрідженим простором дав підстави навіть порівнювати десятий фестиваль із першим, коли було ще мало стендів, мало подій, зате багато простору, зокрема й ментального. Водночас в онлайнформаті транслювалися події із залученням учасників та відвідувачів з різних куточків світу. Для цього навіть створили новий сайт Книжкового Арсеналу з оновленою навігацією та можливістю переглядати стріми.

Дотримуючись карантинних норм, простір Мистецького арсеналу прийняв на 30% менше людей, ніж 2019 року, а квитки на фестиваль, очевидно для дозування аудиторії (відсіяли тих, кому лінь замовляти в інтернеті), продавали лише онлайн і за слотами. Разом із тим фестиваль обмежив і кількість безкоштовних запрошень для учасників та професійних аудиторій, а задля безпеки дітей та їхніх батьків дитячу частину ярмарку та програми вперше організували у дворі комплексу.

Загалом Книжковий Арсенал відвідали 36 тисяч осіб (для порівняння − останній допандемійний Арсенал 2019-го року звітував про 57 тисяч відвідувачів). Таке просідання дещо компенсували онлайнперегляди, до яких долучилися ще 39 тисяч людей. Це були глядачі не лише з України, але й зі Сполучених Штатів Америки, Великобританії, Канади, Німеччини, Ірландії, Франції, Хорватії, Польщі, Чехії, Литви та інших країн світу. Тим часом як онлайнподії Book Forum-2020 набрали майже 200 тисяч переглядів.

За кількістю переглядів серед подій фестивалю лідером стала церемонія відкриття і нагородження переможців конкурсу «Найкращий книжковий дизайн–2021». Дещо менше переглядів − у презентації роману-апокрифу Ірен Роздобудько «Фаріде» та читання поезій авторів та авторок «Витісненого покоління».

Серед літературних дискусій найактивніше дивилися «Місця пам’яті — пам’ять місця» від Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору» та «Сталість і мінливість ідентичності» від «Видавництва Старого Лева» і «Віхоли».

Менше означає більше?

Цьогорічний Книжковий Арсенал мав досить жорсткий відбір подій (лише 5 ідей від одного учасника), що пішло загалом фестивалю на користь. Програма 2021 року була добряче розріджена. Якщо раніше відбувалося безліч одночасних презентацій, на яких неабияк пустували глядацькі стільці, адже події не відрізнялися жвавістю й добре відомими спікерами, то цьогоріч ситуація змінилась.

Події були краще продуманими, включали більше спікерів (в чому було помітне рішення організаторів об’єднувати окремі презентації разом, що пішло таким подіям на користь), подекуди містили елемент лекції чи перформансу. Наприклад, видавництво «Creative Women Publishing» зробили перформанс навколо своєї першої книжки «Про що вона мовчить». 

Задля безпеки й провітрювання між подіями ввели перерви тривалістю 40 хв, за цей час відвідувач міг не лише встигнути взяти автограф у письменника, випити кави, але й не запізнитися на наступну подію.

У межах програми відбулося понад 300 подій — презентацій, дискусій, концертів, перформансів, лекцій (2019 року відбулося понад 500 подій). На відміну від минулих років, не було однієї ключової виставки на кілька залів, що прояснювала б фокус-тему. Натомість було 16 виставкових проєктів різної мистецької ваги й строкатості, що рівномірно розподілялися по залах. Це дозволяло перевести подих між стендами з книжками.

Нові дебюти, нові романи

Попри складнощі пандемії, на фестивалі презентували чимало українських художніх новинок. А мінімальна кількість закордонних письменників дала змогу не залишитися жодній із них без належної уваги. Так відбулося чимало презентацій і обговорень нових українських книжок від відомих авторів, серед яких були «Фаріде» Ірен Роздобудько, «Вивітрювання» Артема Чапая, «Орден мовчальниць» Катерини Калитко, «Радіо ніч» Юрія Андруховича, «Залізна вода» Мирослава Лаюка, «Вілла Деккера» Юрія Винничука, «20+1, або Земля мертвих» Павла Вольвача, «Перше слідство імператриці» Наталки Сняданко. Зі своїми дебютним художніми книжками були Олена Стяжкіна, яка презентувала двомовний роман «Смерть лева Сесіла мала сенс», Таня Калитенко з романом «Антеро».

Читайте також: Яку українську прозу шукати на Арсеналі 2021: нові книжки від Вольвача, Сняданко і Чапая

Значна частина презентованих книжок подавалася у вигляді тематичних дискусій. Наприклад, презентація книжки есеїстики «Розчахнута квітка» Вано Крюґера стала гарною нагодою для Володимира Єрмоленко, Інни Корнелюк, Ростислава Семківа та Олега Коцарева поговорити про те, що таке літературний канон у сучасному розумінні цього слова.

А книжка перекладної білоруської поезії «Ми прокинемось іншими» спровокувала дискусію про антилукашенківські виступи та авторитаризм на пострадянському просторі.

Цікавою частиною фестивалю стали кроссекторальні події (спецпрограма BookWatchers), які показували взаємодію кіно і літератури. Зокрема відбувся показ фільму «Ульяненко. Без цензури» Мирослава Слабошпицького та дискусія за участі Наталки Ворожбит, Стаса Жиркова, Тамари Трунової про шлях літератури на великий екран. Саме питання про екранізацію української прози та коміксів все частіше виринало під час різноманітних подій.

Чи приїхали іноземці?

На відміну від попередніх років, Книжковий Арсенал минув із мінімальною кількістю книжкових презентацій за участі іноземців. З одного боку, це прикро, адже через карантинні обмеження і тимчасову відмову від подорожей багатьох іноземців на фестивалі майже не було закордонних гостей, які регулярно відвідують фестиваль. Проте були онлайнвключення (як у письменниці Софі Оксанен), декому пощастило відвідати фестиваль наживо.

Можливо, не всім відвідувачам вдалося відчитати сповна, але цього року організатори не ділили програми на Українську й Міжнародну, як у попередні роки, об’єднавши всі дискурси й теми під однією парасолькою і назвою Літературна програма (кураторка – Оксана Щур). За словами організаторів, це нововведення збережеться і надалі, адже українська література нічим не гірша за іноземні і розвивається у світовому контексті.

Серед нечисленних живих подій за участі закордонних гостей найпомітнішою стала презентація українського перекладу книжки «Велика президентка маленької країни. Історія Далі Грибаускайте», яку відвідала сама героїня книжки. Експрезидентка Литви поділилась враженнями про Україну, а також думками про поточні геополітичні й суспільні явища.

«У будь-який час, коли я приїжджаю в Україну, люди завжди дякують мені. Я всім відповідаю однаково: «Це вам дякую». Тому що це ви, українці, боретесь за свою державу, сидите в окопах, боретесь із тими, хто розкрадає вашу країну. Коли я бачу, що ви так хочете захистити свою державу, хочете створити нову, квітучу Україну, мій обов’язок, обов’язок будь-якого керівника – допомогти Україні. Не важливо, хто буде президентом – якщо українці будуть знати, куди вони йдуть, будуть боротися за себе – ми завжди будемо вам допомагати», – запевнила Даля Грибаускайте.

Канадсько-українська композиторка та виконавиця Софія Мороз виступила на концерті «Синтез Аеро Струни», а німецький письменник і діджей Владімір Камінер разом з Сергієм Жаданом взяв участь у концерті українсько-німецької дружби «Співочі кажани», а також презентував книжку «Втрачене літо: Дойчланд курить на балконі». До речі, події книжки розпочинаються тоді, коли у далекому Китаї застуджений панцерник буцімто чхає на хворого кажана — і так народжується вірус, що паралізує світ. Власне, ця подія у тому числі й пояснює назву дружнього концерту на Вуличній сцені.

Також у ювілейному Книжковому Арсеналі взяли участь німецька письменниця й культурна менеджерка Верена Нольте, польський письменник Томаш Ґживачевський, білоруська поетка Юлія Цімафєєва та музикант з Німеччини Юрій Гуржи.

Можливо, сильнішими були гості, яких умовно можна було зарахувати до візуальної складової фестивалю. Так швейцарський дизайнер і член журі конкурсу «Найкращий книжковий дизайн» Йонас Фьогелі розповів про традицію дизайну у своїй країні та любов до книжок: «Для мене дуже важко говорити про книжки, адже це – щось інтимне, передбачене на взаємодію одне одного. Факт, що ці сторінки прискорюють серцебиття, змушує мене хвилюватися щодо моїх пріоритетів у житті».

Дуже очікуваним був приїзд Яна Венцеля, редактора, письменника, художника, засновника видавництва Spector Books у Лейпцигу, яке, до того ж, вибороло гранпрі у міжнародному конкурсі Stiftung Buchkunst-2020 за книжку «Das Jahr 1990 freilegen». Його воршопи збирали повні зали, як і врешті, дизайнерів Петра Банкова, Отара Каралашвілі.

Магічними стали майстеркласи у стилі сторітелінгу дитячої ілюстраторки Аушри Кюдулайте з Литви за мотивами її книжки-картинки «Щастя — це лисичка» (українською вийшла у видавництві «Чорні вівці»), але й сповненими практичних порад, як ілюстратору без імені знайти видавця, домогтися перекладів книжки закордоном і об’їздити з неї десятки літературних фестивалів по всьому світі.

Кураторські та спеціальні програми

Фокус-тема цьогорічного фестивалю – «Оптимісти Скептики», а її куратором став літературознавець Ростислав Семків. Події переважно торкалися постпандемійної реальності та переоцінки того, що відбувалося з суспільством до карантину. Так, учасники заходів обговорювали сучасні перспективи дистанційної освіти, критичне мислення й відкритість суспільства, міський простір як місце соціальної взаємодії та співіснування, а також поняття скепсису та оптимізму у різних розрізах українського буття – історичному, психологічному, культурному та побутовому.

Загалом на Книжковому Арсеналі провели 8 кураторських програм. Програму з книжкового дизайну «Інтерфейси оптимізму» організувала Оля Жук, перша кураторка фестиваю, музичними подіями вже другий рік поспіль опікувалася Люба Морозова («Сім струн для дядька Михайла»), Ірина Славінська вирішила поговорити про «Сімейні цінності», зосередившися на родині Косачів і пошуку справжніх чоловіків.

Спецпрограм та проєктів цього року на Арсеналі було 18. Серед них як професійні, так і ті, що більше спрямовані на мистецьку складову, а саме програми про переклад, фантастику, філософію, а також низка інсталяцій у просторі Мистецького арсеналу. 

«Для мене як для кураторки найбільш захопливим став досвід створення імерсивної поетичної інсталяції «Наодинці з поезією», а також німецько-українського онлайн-перформансу TRANSFORMANCE – THE ART OF TRANSLATION. Обидва проєкти поєднали в собі різні види мистецтва, формати і навіть країни й тому стали унікальними та цікавими для відвідувача й глядача. У межах такого великого фестивалю, як Книжковий Арсенал, саме спецпроєкти є острівцями для творчих експериментів, і, як на мене, тут нам усе вдалося», − коментує Тетяна Родіонова, кураторка спеціальних програм.

У межах «Україна-Шотландія: літературний проєкт співпраці» Мирослав Лаюк та Ірина Шувалова говорили про шотландську поезію, географію, про буквальну закоріненість у текстах і місцях, а потім долучилися до поетичних читань українських поетів та віртуально присутніх із ними шотландських.

Спецпрограма з фантастики, яку організувало Літературне об’єднання «Зоряна фортеця», рясніло подіями, пов’язаними з темами глобалізації, масових комунікацій та тоталітаризму, який у деяких країнах, на жаль, існує у цілком реальних, не вигаданих формах.

А учасники спеціальної програми з нонфікшну «Наукові скептики» пропонували знайти точку опори у здоровому скептицизмі. 

Ще однією літературною подією, яка виділялася серед інших, стали поетичні читання, присвячені поетам «Витісненого покоління» – генерації авторів, найбільша активність яких припадає на сімдесяті роки XX століття. Вірші Григорія Чубая, Станіслава Вишенського, Олега Лишеги, Михайла Григоріва, Василя Голобородька та інших звучали у стінах Арсеналу у виконанні молодих українських поетів: Богуслава Поляка, Ігоря Астапенка, Богдана-Олега Горобчука, Павла Коробчука, Ярослава Гадзінського, Елли Євтушенко, Богдани Матіяш та ще багатьох сучасних авторів.

«Їхня творчість – це надзвичайна цінність, це національний скарб як пектораль чи поезія Бориса Мозолевського, який цю пектораль знайшов. Але, на жаль, у державних діячів, як і в Спілки письменників України, немає розуміння, що творчість сучасників може бути цінною. Невже щоб бути визнаним державними інституціями, потрібно померти. З цією байдужістю потрібно щось робити», – наголошує один з організаторів події, поет Богдан-Олег Горобчук.

І хоча у події «Витісненого покоління» були зазначені учасники-представники цього самого покоління, на жаль, ніхто з них, переважно через вже похилий вік, не зміг взяти участі у читаннях. Натомість організатори показали усім присутнім відеозаписи, на яких живі класики читають свої тексти.

Якість подій почала переважати над кількістю. Будемо сподіватися, що жорсткий відбір стане не лише даниною пандемії, а новою нормою для Книжкового Арсеналу. Звісно, це може ображати декого з учасників. Проте це нормально – не отримати схвалення події, якщо існують цікавіші й оригінальніші пропозиції. Це приклад здорової конкуренції, якої подекуди бракує в українській книжковій сфері.

Цікаво також відзначити, як українські події літературної програми презентували різні голоси. Українська культура припиняє бути затисненою в межі націоналістичної гомогенності й показує співіснування своїх різних ідентичностей. Кримські татари, роми, міфологізм Гуцульщини (презентація книжки «Дідо Иванчік»), досвід переходу з російської на українську (презентація Стяжкіної «Смерть лева Сесіла мала сенс) – на Арсеналі було чутно, наскільки різними є діалектні особливості мови, наскільки різними є історії й досвіди. І водночас всі ці голоси не змагаються за те, хто з них цінніший і репрезентативніший, а переплітаються й доповнюють одне одного.

Багато коміксів

Є ще одна деталь, яка вирізняє цьогорічний X Книжковий Арсенал серед попередніх – окрема спецпрограма, присвячена коміксам «З якого ти Всесвіту?», що вперше представила комікси й мальописи окремо від літературної програми. Це по праву можна вважати перемогою і видавців, і шанувальників коміксів, адже таким чином цей вид мистецтва справді легітимізується. 

Попри скорочену кількість подій (а їх було 5), організатори спробували показати різноманіття українського коміксового ринку, який зростає й міцніє з кожним роком.

І якщо вам здається, що серед чуми не має місця для жодних яскравих історій, то ви помиляєтеся, адже за час пандемії відкрилося нове видавництво «Боривітер», що презентувало першу частину графічного роману «Кода» Саймона Спаррієра і Матіаса Берґари, Це постапокаліпсис у світі магії, оповідь про який відбувається від особи бардаі. Також відбулася презентація українських авторських коміксів, де знайшлося місце і виданням для дітей («Орден лицарів», «#Книголюбчики», «Тірольський троль» Романа Крижанівського від Видавництва «ТУТ»), і гостросоціальним темам («Серед овець» Олександра Корешкова, «Орда» Ігора Баранька від Vovkulaka), і мальописам із філософсько-інтелектуальним наповненням («У м’яті» Бориса Філоненка, Данила Штангеєва й Антона Резнікова від IST Publishing). 

Жваво та без втручання членів організації «Традиція і порядок» минула дискусія «Фемінізм і комікси. Як це можливо?», де принагідно відбулася презентація ще одного мальопису «Фемінізм і місто» Емми Антонюк, Жанни Озірної та Сергія Чудакорова (видавництво «Видавництво»). Поговорили також про бельгійський контекст у межах презентації альбому «Тентен. Репортер ХХ ст. у країні Сов’єтів» Ерже, який, до слова, єдиний не перекладений російською мовою. Дипломат і Надзвичайний і Повноважний Посол України в Бельгії (2016-2021) Микола Точицький зауважив, що бельгійці частіше зазирали й зазирають до коміксів, ніж до газет, аби дізнатися, що коїться у світі. 

Динамічною була і дискусія «Проти мейнстриму. Які є альтернативи супергероям?» за участі Іллі Стронґовського («Видавництво»), Ярослава Мішенова («Vovkulaka»), Руслани Коропецької («UA Comix») та Марії Полегенької («Fireclaw»), де поговорили й про те, чим супергероїка є насправді – жанром чи атрибутом – чи може супергероїчний комікс порушувати, наприклад, соціальні проблеми, а також про те, коли насправді з’явився комікс в Україні: 3 чи 100 років тому. 

Читайте також: Капітана України: коли чекати на золоту добу українських коміксів

Тему «Коміксів у медійному середовищі» порушили Катерина Сергацкова, Борис Філоненко, Тетяна Кремень та Євгенія Олійник, зачепивши тему коміксів про буденність, що протистоять супергеройському контексту й контенту, а також про те, що навряд чи в Україні колись Джиммі Корріґан буде більш відомий, ніж Супермен, але немає на це ради, і це, мабуть, нормально.

Сергій Жадан говорить вголос. Про себе

Для шанувальників Сергія Жадана цей Книжковий Арсенал видався чи не найуспішнішим зі всіх, які були до того, адже цього разу одному з найвідоміших українських письменників доручили курувати власну програму під назвою «Вголос. Про себе». Завдяки такому збігу обставин кожен відвідувач фестивалю мав змогу зустрітися з Жаданом чи не щодня на Вуличній сцені.

Часом складалося таке враження, що Жадан займає ту сцену постійно, і дехто з відвідувачів, які підходили до тенту сцени після паломництва книжковими ятками, скептично (як і заповідає фокус-тема фестивалю) констатували: «Ех… Знову Жадан». 

Окрім Сергія Жадана шанувальники популярних поетів також слухали та Оксану Забужко, Юрія Іздрика, Ірину Шувалову, Катерину Калитко, Андрея Хадановіча, Миколу Кулініча, Павла Матюшу та багатьох інших авторів, імена яких не сходять з фесбучних стрічок.

Загалом Вулична сцена, вже традиційно, залишалася однією з найжвавіших локацій фестивалю, а життя у пандемійному ритмі змушувало відвідувачів тяжіти саме до відкритого повітря, що ще більше підсилювало враження. Саме там – під сценою і довкола неї, в чергах за чебуреками і дорогущим сидром – ховався справжній «фестивальний дух».

Сприяла цій атмосфері й музична спрямованість багатьох подій, яка часом супроводжувалася дуже гучними перфоменсами. «ЛСД: Літературна Суботня Дискотека», «Концерт українсько-німецької дружби «Співочі кажани», «Берег волі. Міжнародна літературно-музична акція на підтримку Білорусі» – все це події з програми «Вголос. Про себе» Жадана. Усі вони музичні й опроявлюють вже добре знайомий нам творчий бік Сергія. Тож не дивно, що останній день фестивалю також закривався виступом найвідомішого жаданівського музичного проєкту «Жадан і Собаки».

Спецпрограма для підлітків

Якщо Дитяча програма не пролунала цього року настільки ефектно, як минулих років, то принаймні програма, курована підлітками, претендувала на оригінальність.

Учасники подій програми «Досвід відсутності досвіду» згадували й про наболіле: про травми, про ідентичність і гендер, ментальне здоров’я та кінець дитинства й світу, ділились одне з одним думками про те, як життєвий досвід перетворюється на творчість. 

«Ми задоволені всіма подіями в онлайнформаті. На сьогодні події на ютубі набрали від 80 до 180 переглядів — і це для нас вже досягнення. Найзручнішим для роботи виявився формат, що, власне, завжди проходить онлайн — вебінар, який ми проводили з психологом, з дискусіями було вже трохи складніше. Окрім наших модераторів в 4 онлайн подіях взяли участь експерти й експертки з різних сфер: літературознавиці та перекладачки, експерт з гендерної політики. Найскладніше до онлайнформату виявилося долучити видавців. А от підлітки як глядачі є дуже сприятливою онлайнаудиторією. Якщо ще буде можливість робити фестивальну онлайн програму, ми б хотіли більше дослідити технологічний бік», — прокоментувала Соня Коптюх, учасниця підліткової кураторської команди Teenside.

Пандемійні обставини й невелика кількість гостей з інших країн помітно вплинули на сприйняття фестивалю.

З одного боку, здається, що ювілейний фестиваль трохи втратив від цього у масштабності й відлучився від загальносвітового контексту, а ті гості, які все ж приїхали, успішно розчинилися у місцевих сенсах, потонули у взаємодії з українськими авторами, глядачами й слухачами. З іншого боку — відчуття певної «локальності», у поєднанні з великою кількістю живих зустрічей, за якими помітно скучили українські книголюби, створили дуже домашню атмосферу. Книжковий Арсенал став місцем, у яке свої приходять до своїх по своє, і де вони можуть говорити своєю мовою про «своє».

Фото: Женя Перутцьк, Ната Коваль, Книжковий Арсенал