Instagram

Книжковий Instagram в Україні: ще 10 блогерів, на яких варто підписатися

06.11.2020

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Якщо ви звинувачуєте себе за надмірне «залипання» в Instagram, то можливо варто не намагатися змінити цю звичку, а перетворити свою стрічку на більш красиву і корисну. Один зі способів — підписатися на круті Instagram-акаунти про книжки. 

Ми проаналізували різні україномовні букстаграми і спробували зібрати для вас усе найкраще. Перша частина добірки тут.

До речі, у Читомо теж є Instagram.

#читатимодно

Не було рішення стати блогером. Перші 3 роки сторінка #читатимодно була анонімною. І вона й далі, мабуть, була б анонімною, якби одна персона в мережі не почала привласнювати собі хештег та використовувати його з комерційною метою. В мене просто було бажання зробити профіль для популяризації читання, саме в Instagram. Тут народжуються й живуть тренди. А читанню в Україні тоді саме не вистачало ось цієї «трендовості».

 

4 роки веду сторінку, й раніше, як журналіст, робила огляди для різних видань. Поза блогом працюю журналістом та редактором.

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от #читатимодно (@chytaty.modno)

 

Немає того, про що «найбільше подобається писати», адже у своєму профілі й так пишу лише про те, що мені цікаво. Звичайно, огляди вимагають більшої зосередженості, аналітики та обережності в оцінках. Особисті ж історії якось самі собою народжуються в моїх нотатках на телефоні.

 

Насправді аудиторія в мене прекрасна, і однаково завжди активно відповідає і на літературні публікації, огляди, і на певні особисті історії, й справді щодня підтримує та надихає в листах.

Обираю книжки за різними критеріями. В першу чергу — автор та сюжет/тематика (якщо, мова про нон-фікшн), жанр, знаковіcть твору (відзнаки, премії, його роль в історії) та поради авторитетних для мене критиків та літературознавців. Я не зважаю на книжкові топи від різних джерел, попри ярлики а-ля «new york times bestseller» та подібні, й дуже рідко, як виключення, беру книжки від невідомих мені авторів.

 

В мене немає окремої спеціалізації. Я читаю художню, я читаю нон-фікшн, прозу і поезію, сучасне й класику. Можу сказати, що не читаю: фантастику й фентезі, нон-фікшн про саморозвиток, бізнес-успіх та подібне, казки та супергероїку, «рожеві» романи.

 

Три книжки, з останні прочитаних, які рекомендую:

 

  • Шарль Бодлер «Паризькй сплін»;
  • Ерік-Емманюель Шмітт «Загадкові варіації»;
  • Френсіс Фукуяма «Ідентичність. Потреба в гідності й політика скривдженості».

Молочко Катерина

Близько 13-ти років тому я почала створювати й розвивати спільноти в соціальний мережі VK. У 2010 році з’явився паблік Best Books, який я успішно розвивала до 100+ тис. Через три роки я вже працювала smm-менеджером у pr-агенції й шалений робочий ритм віддалив мене від книжкової теми, а у 2014 році (зі зрозумілих причин) я взагалі продала паблік.

 

За кілька років я засумувала за книжкової сферою і влаштувалася на роботу Yakaboo. Це був новий етап у житті компанії — створення власного контенту та розвиток каналів комунікації. Саме в цей період я зіткнулася з проблемою малої кількості українських книжкових блогів і з головою пірнула в її вирішення. Це був чудовий період!

 

У той час я й сама почала активно вести свій профіль в Instagram.

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Kate (@katemolochko)

 

У моєму блозі немає реклами, отже в профілі є лише ті теми, які мені цікаві. Щоправда, блог особистий, тож я не обмежуюся лише книжками й літературою. Я ділюся думками про найрізноманітніші теми: від неприємних моментів до мотиваційних історій, пишу про екранізації, квіти та рослини, маркетинг та smm тощо.

 

Для мене блогерська діяльність — хобі, а не робота, тож на одному рівні з блогом ідуть інші інтереси. Якщо ж говорити про професійну діяльність, то я маркетологиня і digital specialist: працюю маркетологинею у видавництві «Рідна мова» і як фрілансерка (стратегічні сесії, аудит, лекції) працюю з компаніями із різних сфер.

 

Читаю, щоби розширити свої знання — більша частина прочитаного це нон-фікшн література. А також читаю художку, щоби відпочити — детективи, трилери й фантастику. Та я б не вживала слова спеціалізація. Я не читаю любовні романи, але якщо раптом буде настрій чи бажання, я не буду себе стримувати, не буду соромитися. Більше ймовірно, що поділюся цікавим досвідом книжкового виклику.

Як здається мені та статистиці в Instagram, то найбільше моїм підписникам подобаються:

 

  • відгуки на популярні книжки;
  • пости про фільми та екранізації;
  • мотивація та натхнення.

 

Але я також запитала про це у читачів, і якщо вірити їм, то це:

 

  • інтерактиви, мотивація та натхнення;
  • цікавинки (пости в стилі: «У якому порядку читати книжки циклу Дискосвіт?»,  «20 екранізацій 2020 року: що читати до виходу фільму»);
  • ЗлаЖінка (у цій рубриці пишу емоційно й чесно, відкрито висловлюю думки, які не в трендах);
  • корисні поради щодо квітів та рослин;
  • smm.

 

Книжки, з останні прочитаних, які рекомендую. 

 

Художня література:

 

  • Медлін Міллер «Цирцея»;
  • Енджі Кім «Міракл-Крік»;
  • Террі Пратчетт «Поштова лихоманка».

 

Нон-фікшн:

  • Роберт Чалдині «Психологія впливу»;
  • Джеймс Борґ «Мистецтво говорити»;
  • Громовиця Бердник «Знаки карпатської магії».

LitLabel

Взагалі, про книжки почала писати ще близько 10 років тому, але тоді це був блог книжкового магазину на сайті. Я писала щотижня огляди, як правило, за власним вибором книжки і тем, проте мріяла про день, коли сама вестиму блог про книжки. З часом так і сталось — LitLabel з’явився 22 січня 2018 року як природне бажання ділитись цікавим, корисним та захопливим. Я навчилась читати у віці 4 років і з того часу книжки супроводжують мене всюди — на роботі/навчанні, у вільний час, у подорожах, та у режимі очікування. Окрім бажання ділитись, був ще один тригер — просувати тренд читання, який дещо втратив свої позиції, але тепер я щаслива спостерігати його тріумфальне повернення. 

 

Я вже понад 9 років працюю з текстом у найрізноманітніших його проявах — від академічних проєктів англійською мовою до оглядів на книжки та написання власних творів (проза, поезія, non-fiction). Професійна діяльність наразі пов’язана саме з проєктами англійською мовою. Влітку 2020 видала свою першу книжку «ABC on Freelance» на Amazon, а тепер працюю над виданням її перекладу українською мовою у паперовому форматі.

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от A Lady Who Reads (@litlabel_bookblog)

 

Я — амбасадорка корисного non-fiction. Втім, це не означає, що художню літературу не читаю. Зазвичай читаю паралельно кілька книжок. У книжковому блозі ділюсь усім, що читаю, а також маю тег #цитатник_litlabel, де зібрано найцікавіші для мене та найприцільніші цитати. Якось відчула, що цього замало, і вирішила створити свій telegram канал під назвою «Mon Art de Vivre», де поєднала одразу кілька своїх пристрастей: літературу, власну творчість, шарм французького мистецтва життя, естетику для візуального натхнення, любов до ретро, кіно, та музики. Тож приєднуйтесь: https://t.me/joinchat/AAAAAFDHLRGt-7F_1s5Idw

 

Наразі розповідаю більше про сучасну літературу, але завжди поєдную її з класикою, приблизно 5 до 1. Веду блог 3 мовами: пишу відгук завжди тією мовою, якою читала книжку (українською, англійською чи російською). 

Книжки, з останні прочитаних, які рекомендую:

 

  • Говард Шульц «Історія Starbucks»; 
  • Джон Кехо «Квантовий воїн»; 
  • Колм Тойбін «Майстер».

Наташа Дмітрієва

Насправді коли я побачила блогерів в Instagram, то подумала: «І я так хочу!». Але ніяк не могла знайти свою тему. А тоді моя знайома створила клуб буккросерів і я почала про це писати. Перший допис про книжку був зроблений літом 2017 року. А потім я знайшла когось із букблогерів і зрозуміла — ось вона, моя ідеальна тема!

 

Найбільше люблю писати про враження від прочитання книжки.

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Книги 🌟 Затишок 🌟 Діти (@natasha.dmitrieva)

 

У першу чергу книжки обираю за красивою обкладинкою. Згодом читаю анотацію і вже тоді думаю чи купувати. А в улюблених авторів часом анотацію навіть не читаю — купую і все.

 

Спеціалізації у мене немає. Але нон-фікшн читається не так легко, як художні книжки. І наразі починаю знаходити своїх улюблених сучасних українських авторів. Дуже охоче ділюся своїми знахідками з читачами блогу.

Три книжки, з останні прочитаних, які рекомендую:

 

  • «Керамічні серця» Наталія Матолінець;
  • «Моцарт 2.0» Дорж Бату;
  • «Саме час знову запалити зірки» Вірджині Ґрімальді.

staciaantares

Ніколи не збиралась бути блогером. В Instagram зареєструвалась у 2014 році. Деякий час не проявляла ніякої активності, потім почала фотографувати, сподобалось.

 

Я працюю в КНУ імені Тараса Шевченка, займаюсь науковою роботою Instagram ніколи не був основною сферою моєї діяльності. Хоча й фотографія займає важливе місце. 

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Анастасія 🌺 (@staciaantares)

 

Блогером я себе почала називати зовсім нещодавно, коли відчула, що людям важлива моя думка. Ситуація із відгуками на книжки склалась така ж. Читала я завжди багато, але чомусь вважала, що людям не цікаво про це читати. Зараз моя думка кардинально змінилась і я намагаюсь популяризувати літературу в Instagram, особливо українських авторів, бо це важливо.

 

Найбільше люблю ділитись знаннями, писати про цікаве, відкривати нове, ділитись лайфхаками. Чи це будуть книжки, чи історія, чи фотографія. Мені важливо бути корисною. За фахом я історик, тому найчастіше обираю історичні романи або класику. Насправді український букстаграм дуже впливає на вибір книжок, а особливо новинок. Бо ти переглядаєш сторіс, читаєш відгуки й одразу хочеться сформувати свою думку про ту чи іншу книжку.

Мій блог — це перш за все фото. Мої читачі обожнюють квіткові флетлеї, інколи мені навіть здається, що не потрібно писати тексти, достатньо створити красиве фото. Але із задоволенням вони читають затишні сімейні історії, традиції святкувань та різні лайфхаки для створення красивих фото.

 

Три книжки, з останні прочитаних, які рекомендую:

 

  • «Моцарт 2.0» Доржа Бату;
  • «Я змішаю твою кров із вугіллям» Олександра Михеда;
  • «Східно-західна вулиця: Повернення до Львова» Філіпа Сендса.

Юлія Росоха

Пишу про книжки вже близько трьох років, а блог почала вести випадково. Вийшла з дитиною на прогулянку і вирішила завантажити собі на телефон Instagram, щоб зрозуміти що це взагалі таке і чому навколо так багато шуму щодо нього. Впевнена була, що там люди просто діляться власними фото і нічого більше. Але в рекомендаціях мені трапився допис із книжками і це було справжнє відкриття. Почала вести сторінку як свій читацький щоденник. Дико, але поняття блог мені було невідоме. Лише коли підписувалося все більше людей, познайомилася з іншими книголюбами, зрозуміла що мені це цікаво і почала розвиватися. Інколи бувають періоди, коли хочеш все закинути й більше не витрачати безліч часу на блог. Але маю величезну підтримку від інших блогерок і своїх читачів і це надихає рухатися далі.

 

Поза блогом проводжу екскурсії в дендропарку «Олександрія», виховую доньку, розвиваю свою невеличку справу. Інколи шукаю дім бездомним тваринам, бо переймаюся їхньою долею. Намагаюся зараз у своєму блозі більше писати про себе, хоча мушу зізнатися, що я досі в пошуках свого шляху.

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Юлія Росоха (@roxolania.books)

 

Найбільше люблю і водночас не люблю писати відгуки на книжки. Оскільки частіше обираю книжки не розважального характеру, хвилююся чи зможу зацікавити своїх читачів такою літературою. Ту, де потрібно докласти зусиль, яка не розважить тебе, але принесе певний ріст — духовний чи інтелектуальний. Відчуваю власну відповідальність і завжди радію, коли мої слова відгукуються читачам і книжки знаходять нових прихильників.

 

Процес відбору книжок у мене багатогранний. Перш за все, довіряю власному чуттю. Не люблю занадто «солодких» історій, звертаю увагу на теми, які підіймає автор книжки. Мені подобається постійно дізнаватися нове для себе, розширювати свої горизонти. Не оминаю книжки про збройні конфлікти, якісь гострі соціальні теми. Обожнюю сімейні саги, літературу постмодернізму, а також нонфікшн, дотичний до психології. Як такої спеціалізації не маю, читаю і фікшн, і нонфікшн, і укрліт, і світову літературу, останнім часом більше новинок, ніж старих книжок. Якось я писала у блозі, що люблю «нудні» книжки. Малося на увазі, що сюжет як такий у мене не стоїть на першому місці. Мені важлива глибина, в яку занурює читача автор. Нехай це буде повільно і розмірено, але так щоб серце і розум не залишалися байдужими.

Найбільше читачі люблять добірки книжок. Це завжди безпрограшний варіант. Також більшість цікавлять відгуки на новинки й найбільш «розрекламовані» книжки. Інколи люди жаліються, що всі блогери пишуть лише про нові книжки, які у всіх на слуху. Проте варто опублікувати допис про книжку менш помітну або ж щось із класики, і більшість проходить повз. Я все ж намагаюся міксувати різноманітні книжки. Так цікавіше і мені, і моїм читачам.

 

Книжки, з останні прочитаних, які рекомендую:

 

  • «Загублений острів» Наталія Гуменюк;
  • «Як нагодувати диктатора» Вітольд Шабловський;
  • «Ведмеже місто» Фредрік Бакман;
  • «Жарт» Мілан Кундера;
  • «Занадто гучна самотність» Богуміл Грабал.

belle_library

Стати блогером не було спонтанним рішенням. Навпаки, воно визрівало у мені більше ніж пів року. Ще у 2015 я почала задивлятись на сторінки іноземних книжкових блогерів. Потім почала знаходити дівчат з Києва та Одеси, які теж розповідали про книжки. Я зрозуміла, що теж хочу це робити. Проте, досить довго не наважувалась, і завела свій блог тільки у 2016 році. 

 

У 2017, коли я виросла до 1000, я відчувала, що це не зі мною. Це дійсно був приємний шок, такий момент розуміння, що твій блог дійсно комусь цікавий. З того часу я стала більше уваги приділяти саме тому, як я наповнюю свою сторінку — вчилась робити кращі фото, звертала більше уваги на тексти, вивчала методи просування. Я дійсно хочу, щоби книжкові сторінки ставали популярними, бо суспільство, яке читає, набагато більш ефективне.

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Поліна, Вангогнута книгиня (@belle_library)

 

Більше ніж 5 років тому я перейшла на фріланс. Зараз я працюю райтеркою та створюю текстовий контент для брендів, а також є креативною директоркою декількох проєктів.

 

Я люблю писати про життя. Насправді навіть цей блог задумувався як «життя у літературі». Книжки — це моє джерело енергії та натхнення, а це і є життя. Саме тому, я залюбки пишу про книжки, які відповідають тій чи іншій події — як у світі, так і в особистому житті.

Я вірю, що книжки самі обирають мене і з‘являються саме в той час, коли потрібні. Іноді просто відчуваю потребу прочитати якусь книжку, навіть, коли досить поверхнево знаю, про що вона. Проте, є і книжки, які автоматично потрапляють у мій список на читання — це молоді українські автори, книжки з психології та про Другу Світову Війну. І трішки класики, звісно.

 

Я помічаю, що більше аудиторії подобаються підбірки книжок та огляд новинок. Розпаковки — то взагалі любов, але, можливо, саме через те, що я теж дуже люблю їх дивитись сама. Проте, раз на раз не приходиться. Іноді всім хочеться поговорити на болючу тему, а іноді подібні історії залишаться без уваги. 

 

Три книжки, з останні прочитаних, які рекомендую:

 

  • з фантастики — «Паперовий звіринець» Кена Лю;
  • нон-фікшн — однозначно «Це не пропаганда» Пітера Померанцева;
  • з перекладної літератури — «Нормальні люди» Саллі Руні.

Лілія Гордієнко

Моя історія блогерки банальна. Покинувши професійну діяльність копірайтерки та журналістки, вже майже фізична потреба «виписуватись», звісно, не зникла. В той перехідний період життя ще й в рази інтенсивніше почала читати. Тож поява @big_book_blog у березні 2018 була неминучою.

 

Набрати першу тисячу було як челендж собі, як азартна гра і, мабуть, певний показник успішності в рамках блогерської діяльності, та ще й такої вузькоспеціалізованої. Пізніше, у міру зростання блогу, постійного пошуку «своїх» тем, «своїх» читачів, ці відчуття притуплюються. Перестаєш ставитись до цієї діяльності поверхово і занурюєшся глибше у питання книжкового ринку, українського книговидання, літературного процесу. Таким чином блог про книжки поступово стає чимось більшим за хобі і бажання поділитись враженнями від прочитаного.

 

Мабуть, тому в моєму житті з’явився ще й Літклуб 1991, який разом із дизайнеркою, ілюстраторкою Юлією Лазаренко та столичною кав’ярнею «Місце вільних людей» ми проводимо щомісяця вже впродовж півтора року. Тут, у відкритій спільноті читачів ми проводимо зустрічі з письменниками, книжковими проєктами та літекспертами, разом читаємо та обговорюємо прочитане, створюємо онлайнові книжкові посиденьки.

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Лілія Гордієнко (@big_book_blog)

 

Мене страшенно тішить, що вдалось вийти за рамки віртуальності блогу і водночас в рамках його тематики.

 

Отак я комбіную свій декретний час із щомісячною організацією подій в Літклубі 1991. Ми розширили команду організаторів клубу, тому з’явились ще й функції регулювання та управління її роботою з-поміж усього. Загалом діяльність у сфері івент-менеджменту та піару мені дуже до душі, планую займатись нею і після декрету.

 

Склалось так, що з часом я перестала читати, а тим паче купувати російські переклади. Мої читацькі запити майже повною мірою стали задовольнятись українськими перекладами. Тож логічним етапом становлення блогу стала популяризація української книжки. Цьогоріч карта ще й так прекрасно лягає, що до рук часто попадає сучасна українська література, хвацька, різножанрова, змістовна. Насмілюсь сказати, що і цей сегмент літератури певною мірою є спеціалізацією мого блогу. І я цьому, щиро сказати, рада — у 2018 мій перехід на українське мовлення став доленосним і для блогу, і для мене особисто, і для всієї моєї сім’ї.

Люди люблять читати про людей. Тому популярними завжди лишаються дописи про щось особисте (а в мене завжди час від часу виникає внутрішня потреба такі пости писати). Читачі також активні під публікаціями на довколалітературне та довколакнижкове. До прикладу, в блозі часто виникають гарячі дискусії про українську та російську книги, про можливості популяризації читання в онлайні та виходи за його межі, про мейнстрімні суспільні настрої у книжках і подібне.

 

Жахливо складно давати рекомендації наосліп, не розуміючи, кому, якому читачеві радиш. Тож візьму три книжки трьох жанрів:

 

  • «Амадока» Софії Андрухович — тут можна догодити одразу кільком типам читачів, адже роман настільки масштабний і всеохопний, що коло його фанатів можна розширювати;
  • «Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка — майстерно скомпонований трилер, багаторівневий, символічний, багатий на алюзії, тож читати його можна не лише поціновувачам розважального, а й інтелектуального жанру;
  • «Боротьба за правду» Оксани Мороз — настільна книжка в кожну хату про інформаційну гігієну та свідомість, сфокусована саме в рамках українських реалій.

Оля Леонова

Мій профіль починався як щоденник прочитаного, на той час не було думок про блог, як такий. Просто побачила, що інші так роблять і собі захотілось. В січні 2021 року буде вже 5 років, як я пишу про книжки. 

 

З початку 2020 я працюю в книгарні-кав’ярні Старого Лева в Одесі — поєднала приємне з корисним.

 

Найлегше пишеться на емоціях — якщо тема хвилює, то слова «летять» з-під пальців. Це може бути різна тема, в залежності від настрою і періоду життя. Свого часу писала про фемінізм, еко-свідомість, мінімалізм, навкололітературні новини та «скандали» книжкового ринку.

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Оля Леонова 📚 Книгозалежна (@helga_reads)

 

Обираю для читання книжки по відгуках знайомих, з ким маю подібні смаки. Також інколи по анотаціях, або навіть за загальною темою твору. Особливої спеціалізації в блозі не маю, бо читаю багато різнопланової літератури: це і нонфікшн, і художка, як наших авторів, так і перекладна. Єдине, що зараз зосередилась саме на книжках українською мовою, бо ще роки три тому читала переважно російською.

 

Люблю читати новинки, слідкую за всіма новинами книжкового ринку, мені подобається бути в курсі подій. Не маю нічого проти старих книжок, але так сталось, що саме в моїй бібліотеці переважно нові.

Мені приємно, що людям цікаво читати мої враження про прочитане. Вже є давні підписники, які знають мій смак і цікавляться прицільно — а чи сподобалась мені та чи інша книжка і тоді вирішують, чи брати її їм. Найбільше реакцій збирають пости на особисті теми, а також добірки книжок. Наприклад, топ за зберіганням у мене на сторінці — це пост «які нон-фікшн книжки я прочитала за рік» з коротким описом і оцінками. Люди люблять структуровану інформацію, коли в одному дописі багато корисного.

 

Три книжки, з останні прочитаних, які рекомендую:

 

  • «Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка — це щось неймовірне! Містичний детектив про розслідування зникнення маленької дівчинки,який виллється в те, що ви навіть уявити не можете. Окрім цікавезного, захопливого сюжету, автор ще й заховав у тексті безліч відсилок на популярні фільми, книжки й навіть картини Босха;
  • «Квартира на двох» Бет О’Лірі — романтична історія про хлопця і дівчину, які живуть в одній квартирі, але за договором не мають бачитись. Як так? Все просто, він працює вночі, а вона вдень — тому таким чином вирішили поділити орендну плату. Ця книжка дуже мила, залишає по собі надзвичайно приємний післясмак. Саме те, що треба, коли настрій не дуже і треба зігрітись хорошою, доброю літературою;
  • «Більше нікому» Анастасії Нікуліної та Олега Бакуліна — напружений трилер про чоловіка, який колись був художником, але втратив пам’ять і тепер продає пігулки для схуднення. Та що станеться, коли він згадає, що саме забув? Це було читання, від якого неможливо відірватись, поки нарешті не дізнаєшся що до чого.

Вишневий Цвіт

Профіль в Instagramі у мене з’явився у 2014 році, практично одразу я й почала там писати про книжки, хоча основна тематика на той час була моє життя і захоплення скрапбукінгом. А у 2016 я долучилася до #bookchallenge_ua, створила книжковий канал на Youtubeі, і з того часу книжки заполонили всі мої соцмережі. Читання — настільки невіддільна частина мого життя, що по-іншому просто й не могло бути.

 

Перша тисяча підписок з’явилася ще тоді, коли я писала про рукоділля, але до майже п’яти тисяч мій блог виріс саме завдяки книжковій тематиці, і це дуже приємно. Саме в Instagram я познайомилася з безліччю крутих людей і ціную те, що вони досі зі мною.

 

Якщо Instagram це швидше хобі, то основною своєю книжковою діяльністю я вважаю блог «Вишневий Цвіт» на Youtube: там я говорю про книги більше і регулярніше. Окрім того, я є співзасновницею Етнографічної колекції «Кровець», цікавлюся етнографією і музеями, і розробляю декілька пов’язаних з цим проєктів.

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Книги ▪️Культура▪️Київ (@vyshnevyjcvit)

 

Зазвичай написання відгуків для мене важка робота, я довго збираюся з думками й ніколи не задоволена тим, як вони розкриваються в тексті. Але люблю ті особливі моменти, коли якась книжка чи подія настільки мене зачіпають, що не писати я просто не можу: тоді допис виходить емоційним, особистим і знаходить відгук у читачів. Окрім книжок, із задоволенням розповідаю про подорожі Україною, музеї, театральні вистави чи цікаві події Києва. Не оминаю і гострих суспільних чи політичних тем, бо мій Instagram — це не продуманий тематичний блог, це спосіб ділитися тим, що болить і хвилює.

 

Найбільше збережень і вподобань є в дописів з підбірками книжок, списками цікавих місць чи ресурсів про певну тематику. А от коментують найбільше особисті роздуми про життєві проблеми, політику чи резонансні події. Добре заходять звіти про прочитане і плани на наступний місяць, а також відгуки на книжки, в яких багато моїх емоцій. 

Ще років три тому в мене було безліч книжкових табу: я не читала фентезі, зневажала жахастики та Кінга, вважала всю масову літературу недалекою, а комікси сприймала як якесь непорозуміння. Радію, що мені вдалося позбутися таких снобських упереджень і тепер Гейман і Пратчетт серед улюблених моїх письменників, у мене є своя колекція коміксів, а коли мені треба відпочити, то я з радістю візьмуся за якийсь сентиментальний любовний роман. Бо немає поганих жанрів, є лише погано написані окремі книжки.

 

Та все ж якщо говорити про моїх фаворитів, то це буде сучасна і класична українська література, біографічні книжки, драматургія, складні інтелектуальні романи (які я можу й на половину не розуміти, але все ж обожнюю їх розгадувати), магічний реалізм, латиноамериканська, японська, балканська, білоруська й польська літератури, літературознавчі праці й поезія. 

 

Три книжки, з останні прочитаних, які рекомендую:

 

  • Кейт Елізабет Расселл «Моя темна Ванесса»;
  • Ольга Токарчук «Книги Якова»;
  • Оксана Луцишина «Іван і Феба».

 

Читайте також: Книжковий Instagram в Україні: на кого підписатися