«Козаки правлять країною»: як створити сучасний історичний воркбук

Формат воркбуку — новий жанр для українських видавництв, адже далеко не всі читачі готові різати, клеїти й малювати на сторінках книжок. І ще менше готових повірити, що дитину можна захопити історією у шестирічному віці. Щоб зруйнувати всі ці стереотипи, нещодавно Discursus видав українознавчий воркбук «Козаки правлять країною» із серії «Глина». Розповідаємо в нашому матеріалі про те, які виклики й перемоги можуть чекати видавця на різних етапах створення такої книжки.

Для цього ми поспілкувалися з керівницею проєкту — Оксаною Карп’юк, авторками текстів і розробницями завдань — Ліною Максимук, Іриною Голодюк, Мариною Старик і Наталією Соболевською, істориком — Олексієм Сокирком, ілюстраторкою і дизайнеркою — Наталією Кудляк.

Контекст

Серія українознавчих воркбуків «Глина» — це навчальні матеріали, розроблені найперше для шкіл діаспори. Спочатку видавництво опублікувало їх у вільному доступі на сайті для користування дітьми і в діаспорі, і в Україні. Наразі ці видання охоплюють різні теми на різні вікові категорії — від їжі до урбаністики й історії.

Читайте також: Українознавчі воркбуки: історія, культура, подорожі, мистецтво. 

Згодом команда захотіла втілити їх у друкованій версії, але суттєво змінила й розширила наявні воркбуки. «Козаки правлять країною» — перше друковане видання проєкту, що представляє лише третину матеріалів з історії української козацької держави. 

У цій книжці автори доповнили електронні матеріали, долучивши нових фахівців і удосконаливши методику завдань. Видання «Козаки правлять країною» розраховане на вік дітей від 6 до 8 років і розповідає лише про козацьку еліту барокової епохи. Інші аспекти й періоди Гетьманщини будуть розкриті у двох наступних частинах. 

Концепція, загальний процес роботи й виклики видавця

Для першого друкованого воркбуку видавництво вибрало період найбільшого розквіту Гетьманщини. Завданням було показати маловідому аристократичну культуру козацької знаті.

«Козаків як еліту в нашій літературі для дітей майже ніде не показують, тобто  в нас козак — це воїн насамперед. А зараз важливо показати, що козаки — це еліта, яка заклала фундамент для подальших українських державних утворень, результатом якої є Україна», — ексклюзивно для Читомо пояснює Оксана Карп’юк, керівниця проєкту.

Робота над книжкою відбувалася поетапно:

1. Знайомство авторок та ілюстраторки з безпосереднім історичним фактажем. 
2. Відбір історичного матеріалу, із якого можна створити завдання.
3. Безпосередня розробка завдань і формування первісного макету кейсу.
4. Перевірка активностей і поради від психологині.
5. У разі потреби — додаткове консультування з вузькокваліфікованими фахівцями (музейниками, мистецтвознавцями, каліграфами тощо).
6. Тестування завдань і фідбек від контрольних груп дітей і батьків.
7. Ілюстрування і дизайн. 
8. Створення розділу «Коментарі до роботи з книжкою». 
9. Редагування, коректура й верстка.

Під час реалізації проєкту команда зіштовхувалася з різними викликами й успішно їх долала, щоб зрештою знайти відгук у серцях юних читачів і читачок. Окрім видавничих труднощів (насамперед — вартість і тривалість проєкту, організація роботи великої різнопрофільної команди, відсутність схожих прецедентів на українському ринку), перед командою стояло багато засадничих цілей. Зокрема, пояснити, що таке воркбук як формат видання, заохотити з дитинства знайомитись з історією та висвітлити мистецький аспект як рефлексію українців над своєю історією.

Специфіка етапів створення

1. Розробка й написання методичного матеріалу 

Команда розробниць складається з трьох авторок-освітянок і психологині-освітянки. Великий досвід роботи з дітьми і закордонний контекст допоміг їм сформувати відповідні завдання для видання. Авторки постійно стежать за українським видавничим ринком, де, на жаль, воркбуки з’являються лише одинично (наприклад, «Ти і Малевич» О. Садовенко, «Усе через банани» і «Принцеса-кухарка» В. Борігард тощо). 

Саме брак комплексності й потреба в якісних матеріалах для проведення уроків підштовхнули їх до роботи над цим проєктом. Розробниці прагнули створити якісне науково-популярне видання, охопивши якнайбільше українознавчих тем і вікових груп.

«Ми хотіли, щоб це не був підручник чи робочий зошит, а саме книга, де дитина могла би з одного боку отримувати дійсно хардкорну історичну інформацію, а з іншого — щоб це було у грайливому форматі. Тобто щоб дитина могла з цим справлятися», — розповідає Ірина Голодюк, авторка.

Вибраний формат — воркбуку, тобто книжки з активностями — максимально спонукає дітей проявляти свою творчість. Адже тут можна не просто дізнатись якусь інформацію, а й буквально повзаємодіяти з книжкою завдяки різним завданням — пописати, помалювати, вирізати, склеїти 3D-модель, придумати дизайн тощо.

Від хронологічного викладу фактів автори відмовилися, подаючи все переважно через побут, який вже зрозумілий дитині у віці 6–8 років. А тому вона легше може порівнювати власний досвід з історичним. Ба більше, історичні об’єкти часто вибрані так, що дають дітям можливість буквально доторкнутися до історії і побачити там вже знайомі артефакти — відвідати Софію Київську, Батуринську фортецю, Чернігівський обласний історичний музей тощо. Дитина впізнає там уже знайомі експонати, стає впевненішою у своїх знаннях і сама проводить паралель від минулого до теперішнього. 

Головні виклики у створенні воркбуку на етапі написання:

• Вибір історичного матеріалу.

Найпершим і найскладнішим завданням усі розробниці називають відбір інформації серед усієї наявної. Щоб її зібрати, вони комунікували й радились з усіма експертами й потім досліджували та фільтрували матеріал самостійно. Далі слід було вибрати образи, які були б цікавими й актуальними та резонували віку дитині.

Наприклад, гетьмана Івана Мазепу вибрали центральним персонажем, бо він символізував свою епоху й вів відповідний стиль життя: був дипломатом і меценатом, а не воїном. А щоб розкрити його меценатську діяльність, розробили кейс про Софію Київську, яка була відновленою за його сприяння. 

Також це мали бути ті історичні факти, які давали б змогу витримати баланс між спрощенням і доступністю та подачею верифікованої інформації.

• Добір активності, яка сповна розкривала б історичний факт чи українознавчий елемент. 

Для цього авторки досліджували іноземні воркбуки й враховували власний викладацький досвід. Тому у воркбуці давали ті завдання, механізм яких логічно й ідеологічно повторював чи продовжував саму тему кейсу. 

Наприклад, Софія Київська (кейс «Будівництво»): на перший погляд, це лише домальовка. Однак цей собор — приклад староруської архітектури, яку в козацький час добудували й реставрували. Тобто домальовуючи елементи, дитина сама перетворюється в персонажа, який ніби допомагає козакам це все добудувати.  Водночас — дізнається про елементи барокової архітектури.

• Тестування контрольними групами дітей і батьків.

Усі завдання авторки тестували на експериментальних контрольних групах зі знайомих дітей в Україні, Нідерландах і Великобританії. Через соціальні мережі вони надсилали активності, а діти з батьками вибирали ті, що їм до вподоби, виконували й  надсилали фідбек у формі зворотного зв’язку. 

Наприклад, у кейсі «Будівництво» спершу завдання передбачало намалювати Софію Київську самостійно, але дітям це виявилося складно. Тому після доопрацювання активності вирішили зобразити собор контурами, щоб дитині було легко їх навести й домалювати. 

Обов’язковою умовою був фідбек від кількох різних дітей на одну активність, а деякі перевіряли навіть одночасно в роботі з цілим класом — так було краще видно, що треба увиразнити. Так працювали з кейсами, поданими у форматі коміксу («Козацький скарб»). 

• Співтворчість.

Викликом стало й балансування ідей усіх учасників команди. Адже важливо було не просто створити найякісніший кейс, а й співмірно поєднати в ньому експертні, методичні, психологічні та візуальні компетенції розробників. Це вимагало гнучкості й уміння слухати та навчатися одне в одного. 

Таку еволюцію, наприклад, можна було простежити за взаємодією команди з ілюстраторкою, пояснює Читомо Ліна Максимук, авторка: «Спершу технічні завдання ми ставили нечітко й просили намалювати окремі об’єкти, і вже потім розташовували їх де краще. Але поступово ми почали робити спільні зуми з істориком, ілюстраторкою, інколи з 3D-дизайнеркою, коли ми вже всі разом брейнштормили і шукали візуальні рішення для сторінки і завдання. Тобто всі вже включалися на рівних правах у контент».

• Покейсова структура й цілісність книжки. 

У самій книжці було вибрано покейсовий підхід, де на відміну від художньої історії, немає наскрізного наративу. Відсутність остаточного рішення щодо вигляду кінцевого продукту стала однією з найбільших проблем команди. Тому воркбук конструювали крок за кроком у безпосередньому процесі роботи над ним.

Але перевага цього викладу в тому, що він дає змогу дитині вибирати й виконувати саме ті активності, які їй до вподоби (на відміну від дидактичного підходу в школі). І хоча кожна тема кейсу плавно переходить у іншу, вони настільки детально і якісно пророблені, що є цілісними самі по собі і не вимагають прочитання цілої книжки для повного розуміння.

Цілісний наратив і оформлення були досягнуті завдяки об’єднувальному образу Мазепи, навколо якого й розгортали тему Гетьманщини. Ключовою постаттю вибрали лише одну, адже у віці 6—8 років дитина ще не готова до запам’ятовування багатьох історичних імен. Крім того, в книжці є і допоміжні персонажі — дівчинка Орися з тхором. Ця пара спостерігає і коментує зі сторінок майже усі сюжети. Це не лише допомагає краще запам’ятати інформацію, а й оживляє і звеселяє розповідь — маленькі читачі мандрують і виконують завдання не поодинці, а з подружкою і тхором.

2. Психологічне опрацювання.

Усі завдання, розроблені авторками, аналізувала психологиня, Наталія Соболевська. У своїй роботі вона враховувала такі аспекти:

• вікові особливості дітей — знання й активності мають бути актуальними й відповідними віку дитини;
• зона найближчого розвитку дітей — усі завдання мають бути не просто цікавими, а й враховувати розвиток «на перспективу»;
• гедоністичний аспект — робота з воркбуком має приносити задоволення і фан;
• час, проведений зі значущим дорослим — можливість провести час разом, щоб зміцнити стосунки;
• інтуїтивне розуміння завдань — дитина може самостійно працювати з воркбуком.

Також у кожну тему інтегрована хоча б одна майндфулнес-активність. Наприклад, у кейсі «Батурин» проведена паралель між Батуринською фортецею і колом близьких, які тримаються за руки, — як захисними мурами людини. Розробниці зазначають, що в європейських країнах ці активності дуже популярні, тому вони хотіли накласти їх і на українські реалії, заінтегрувавши в українознавчі воркбуки.

Крім того, на кожній сторінці є лапки тхора: дитина замальовує їх, щоб показати, наскільки їй сподобався кейс. Так вона відчуває себе власником чи власницею видання: якась сторінка може їй не сподобатися — це нормально, не обов’язково замальовувати всі лапки. Тобто в дитини має бути відчуття позитивного вибору і його можливості. 

Велику роль у воркбуці відіграє наскрізна тема мистецтва, яка, окрім буквальних референсів в ілюстраціях, ще й розвиває асоціативне мислення і емоційний інтелект. Мистецтво у книжці допомагає авторкам просувати педагогічну філософію, адже воно дає багато відкритих запитань і спонукає до розмов з дитиною. Наприклад, у воркбуці є опитування про емоції гетьмана, яке немає правильних чи неправильних відповідей. Також мистецтво в книжці активізує сенсорику в дитини: дослідження смаку, вигляду, текстури тощо.

Завершує воркбук розділ «Коментарі до роботи з книжкою». Він має допомогти дорослим, які працюватимуть з дітьми над кейсами, зануритися в історичний контекст та краще зрозуміти методичні й психологічні аспекти завдань. 

«У коментарях ми увиразнюємо свою методичну філософію, власне, компетенції, які важливі для людини майбутнього — не тільки знання, а й соціальні навички і критичне мислення. Психологічні коментарі пояснюють, навіщо ця активність дитині, що вона дає і як зробить її сильнішою і стійкішою до будь-яких викликів. Тому ми прописували конкретно: ця активність допоможе вийти зі стресової ситуації конфлікту, інша — допоможе прокачати критичне мислення чи соціальні навички» — Марина Старик, авторка.

3. Історичне консультування.

Історик Олексій Сокирко у проєкті працював за такими основними напрямами: безпосередньо консультував (про епоху, історичні події, персоналій, побут тощо) і перевіряв достовірність поданої інформації, а також був і співавтором тексту, адже прямо впливав на вибір сюжетних ліній. 

У своїй роботі він використовував лише підтверджені історичні факти. Наприклад, на кейс «Козацькі скарби» команду надихнула схожа реальна історія, яка трапилася на околицях містечка Седнева у 1713 році (в архівному документі є запис про те, що батьки звернулися до сотенного суду після того, як їхні діти поскаржилися на крадіжку).

Олексій Сокирко наголошує, що його робота полягала не лише в пошуку історичного матеріалу для розвитку відповідних навичок у дитини, а й у висвітленні козацької історії в європейському контексті: «Козацька знать теж мала свої резиденції. Це не були Фонтенбло або Лувр, як у Франції, чи лицарські замки, як у Німеччині, але тут теж були свої палаци, учти, прийоми. А ще в козацької старшини, як і європейської, були свої герби. Ми розповідаємо, що таке герб, з яких елементів він складається і пропонуємо дитині ускладнити його — придумати й намалювати свій герб. Це дає ефект присутності і залученості».

Труднощі й перемоги історичного консультування:

• Вибір матеріалу.

Велика кількість історичного матеріалу — архівних документів, досліджень, фотографій і артефактів — ускладнювала пошук для історичної основи дитячої активності. Тому лише спільне залучення усіх учасників процесу допомагало вибрати найвлучнішу інформацію для подальшої адаптації.

• Уникнення травматизації через історичні факти.

Важливі засади нинішнього суспільства — справедливість і рівність у правах  — не були такими значущими в давні часи. Притаманні їм конфлікти, жорстокість і насильство, ієрархічність і соціальний поділ можуть викликати несподівані запитання в сучасних дітей. Тому в книжці слід було дати інформацію так, щоб не спрощувати і порушувати історичну правду, але водночас і не травмувати нею. З цим допомагали досвід закордонних воркбуків, поради психологині й безпосереднє тестування дітьми.

•  Новий напрям роботи.

Робота із воркбуком дала привід історичному консультанту подивитись на відомий матеріал іншими очима і побачити, чого бракує для розуміння історії дорослими людьми. Попри те, що це книжка для дітей початкової школи, у ній є багато лайфхаків, які можна застосовувати і на студентській аудиторії, і в популярних лекціях.

• Робота з малодослідженими темами.

Для дослідження безпосередньо дитячих тем історик консультувався з іншими фахівцями — археологами, етнографами тощо. Наприклад, про життя дитини в козацькій Гетьманщині з досліджень відомо переважно лише про стосунки дорослих і дітей, системи виховання або фізичне здоров’я дитини. А от ігри й іграшки, дитячий одяг і харчування досі не вивчені. 

Окрім досвіду дослідницької і викладацької діяльності в університеті, Олексій тривалий час працював у журі Всеукраїнських олімпіад з історії, до яких готував програми й перевіряв завдання. Тому він добре знає, «чим дихає шкільна програма».

У нашій шкільній дидактиці завжди не вистачало того, що б заохочувало нестандартне сприйняття історії і розвиток критичного мислення. Тому теперішні спроби подати історію через гру і творчі активності — абсолютно правильний підхід. Для цього добре надається вивчення історії повсякдення. 

Водночас Олексій вважає, що для українських реалій повна відмова від хронологічного підходу у вивченні історії ще неможлива, адже у нас до кінця ще не сформована ні громадянська, ні національна ідентичність. Тому через зацікавлення темою в ігровому чи художньому форматі слід спонукати дітей до її подальшого вивчення.

Нам треба зберігати класичний хронологічний підхід, але удоступнювати і робити його більш пізнавальним і творчим — і за допомогою ігрових методів, і художнього. Тут колосальна роль сучасного мистецтва і для школяра, і для дорослої людини. Художній фільм, документалка, ютуб-проект чи книжка — усі вони грають просвітницьку роль і усвідомлення себе як громадянина, незалежно від того, скільки йому років. Ідеально, коли всі ці формати співпрацюють. 

4. Ілюстрування і дизайн 

За своєю суттю воркбук — це жанр візуалізованої гри, яку супроводжує текст. У такому форматі книжки текст і ілюстрації тісно переплетені та взаємозалежні. Тому в основній частині книжки (крім розділу «Коментарі до роботи з книжкою» і кейсів із 3D-моделями) Наталія Кудляк виступала одночасно як ілюстраторка та дизайнерка.  Вона малювала ілюстрації, придумувала і втілювала композицію подання матеріалу й верстала текст. 

Від розробниць та консультантів я отримувала в роботу вже сформоване бачення, про що ми маємо розказати та певний набір складових, як правило, текст, одне чи кілька завдань для дитини та якісь додаткові елементи.  Для мене це були наче цеглинки, які я маю правильно розкласти та побудувати комфортний будинок — структуру розвороту, яка буде зрозумілою та цікавою для читача.

Кожен етап — розробка ескізів, малювання ілюстрацій у кольорі — Наталія погоджувала з авторами й експертами. Часто, щоб намалювати якийсь один епізод в ілюстрації, потрібно було відшукати безліч старих малюнків, картин, гравюр чи сучасні фото експонатів у музеях, щоб зображення були достовірними. Тому процес пошуку й відбору матеріалу був одним з найскладніших і в дизайні.

Для вибору найкращих візуальних образів дизайнерка тісно взаємодіяла з усією командою: з істориком і іншими фахівцями — для підтвердження достовірності, з освітянками — для методичного підсилення кейсу, з психологинею — для уникнення гострих кутів і комфортного сприйняття образів дитиною.

Особливо цікавою була робота над розворотами “Палац” і “Бенкет”, ілюстрації на яких є найбільш деталізованими. Ми обговорювали з істориком “модні” тоді страви, сервірування столів, правила етикету, одяг на “вечірках”. Після таких обговорень у моєму блокноті було списано кілька сторінок, а пізніше ці тексти відтворювалися в ілюстраціях. А щоб намалювати правильну позицію рук різних музикантів і рухів персонажів під час танців для сторінки “Танці”, я окремо консультувалась із музикантом і музикознавцем Тарасом Компаніченком.

Отже, вибрані фокус і підхід у викладі та злагоджена робота багатопрофільної команди допомогли видавництву досягти усіх поставлених завдань. Воркбук «Козаки правлять країною» втілює сучасні підходи до педагогіки і вибудовує компетенції соціальних навичок, подані через українознавчий контент. Видавець не побоявся інноваційного створення науково-популярної історичної книжки для дітей та став першопрохідцем на українському ринку. Сподіваємось, це стане поштовхом для розвитку таких видань у видавничій і освітній галузі.

Матеріал створений у співпраці

Купити книжку