графічна проза

Квантовий стрибок Капітана України: коли чекати на золоту добу українських коміксів

18.03.2019

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Події кількох попередніх тижнів показали низку болючих проблем, які роздирають на шмаття наше суспільство. Аби встояти проти культурної й військової навали, ми звертаємося до глибинних архетипів нашої історії, шукаючи в них наснаги й підтримки. Страх перед зовнішнім ворогом змусив багатьох людей гарячково сакралізувати національні символи, що миттєво розв’язало руки різномастим парубкам з полум’яними очима, які безкарно нівечать виставки, ледь не прямим текстом розводячись про «дегенеративне мистецтво». Низці запальних псевдопатріотів так хочеться бачити лише правильне, дозволене українство в кислотно-штучних шароварах і латаних свитках! Без сумніву, питання національної ідентичності є дуже нагальним, і один зі способів обговорити його — це комікси.

За останні кілька років цей вид мистецтва, як то кажуть, вийшов із підпілля не лише за кордоном (там він уже багато десятиліть процвітає), а й на українських теренах. Комікси стали ще одним майданчиком для обговорення дискусійних питань. Прикметно, що, певно, найпопулярніший у всьому світі жанр коміксів в Україні практично не представлений. Йдеться про супергероїв, особливо тих, що репрезентують цілу країну. Тому, з одного боку, цікаво зрозуміти, чому їх так мало, а з іншого — розглянути тих, що є.

 

Почати варто з першого питання. Візьмімо за точку відліку, що найпопулярнішими супергерої є саме в Америці.

 

Позбавлені тисячолітнього спадку — усе, що лишилося  від індіанців, разом із ними самими, старанно винищили, — американці прагнули легітимізуватися як перед Старим світом, так і перед самими собою. Молода нація шалено потребувала власного пантеону героїв  та міфології.

 

Тому не дивно, що поряд з усілякими Бетменами, Флешами й Привидами Бенджаміна Франкліна (такий теж є) з’явився і Капітан Америка — вбраний в американський прапор чувак, що дає в зуби Адольфу Гітлеру на обкладинці першого ж випуску. Персонаж, можливо, дещо комічний, але американці не мали свого Кухуліна чи Геракла, а починатися з чогось треба було. Мабуть, саме тому концепт українського супергероя далеко не одразу прийшов до своєрідного Капітана України. Ба більше, такий образ з’явився лише внаслідок шаленої популярності кінокоміксів. Супергерої у нас також траплялися, щоправда, називали їх… козаками-характерниками.

 

Українські комікси розповідали про прокачаних козаків. «Максим Оса», «Даогопак» та й «Козаки на орбіті» активно використовують класичний архетип. «Максим Оса» був історичним детективом на кшталт «Імені троянди» Умберто Еко (без бібліотеки в монастирі, але з персонажем, який часто вдається до дедуктивного методу), а «Даогопак» — фентезійним міксом зі світової міфології. Та обидві ці історії звернені у минуле, тоді як «Козаки на орбіті» — зовсім інша річ.

 

Читайте також: «Вартові»: котру годину показує годинник Судного дня

 

Козаки на орбіті: Сер Річард – файний козарлюга

Три випуски від Андрія Данковича та «Команди Космічного Козацтва» присвячені пригодам козаків у недалекому майбутньому. По суті, це брошура, орієнтована на вельми юну аудиторію (5+) і покликана закохати дітей у космос. Автори з неймовірною радістю розповідають про перспективи польотів до далеких планет і про те, що за якихось 200 000 доларів можна вирушити до зірок. Вони цікаво вводять козаків у сучасний актуальний контекст, вставляючи низку візуальних алюзій на «Зоряні війни».

Якщо маленьким читачам недостатньо самого факту польоту в космос, можна полякатися монстрів і зрадіти легкості, з якою козаки їх розстрілюють. Історія своїм запалом і любов’ю до науки викликає асоціації із «Зоряним шляхом» Джина Роденбері, щоправда, сценарій таки підкачав.

Сценарій так і не виходить за рамки рекламного буклета про переваги космотуризму. Дуже дидактичний текст доповнюється мінімалістичним малюнком. Це все суцільна експозиція, а самі пригоди ніби ще й не почалися. Водночас, ідея відрядити козаків у космос — доволі перспективна.

 

Ukrman: кредо маркетолога

Козаки, звісно, — тренд крутий, але весь час прикриватися довгими вусами Максима Оси не вдасться. Потрібно щось нове. І проект від «Рідної мови» «Ukrman» авторства Федора Левченка й Анатолія Тягура на стадії анонсів видавався дуже цікавим. Яскрава ілюстрація, з якою їздили всіма презентаціями хоч і нагадувала трохи асасина із відомої французької гри, інтригувала. Була надія, що цю подібність якось іронічно обіграють. Особливо зважаючи на назву, що доводить до абсолюту ідею національного героя.

У центрі сюжету — головна туристична принада України, Чорнобиль (тільки там триметрова миша на вході справжня). Перша сторінка коміксу повідомляє: «Потужний радіоактивний викид вплинув на ДНК живих організмів, провокуючи різні види мутацій». Кількість мутантів зросла, тож було створено загін, аби їх зупинити. Далі в історії з’являються якась почвара і якийсь тип у спортивному костюмі, що називає себе супергероєм. Вони б’ються, а флешбеки тим часом пояснюють, чому простий український хлопець став Укрменом… Сюжетні виверти закінчуються, навіть не почавшись. Попри значний як для українських коміксів обсяг і гарну поліграфію, пригодам Укрмена суттєво бракує оригінальності.

Комікс мав класну рекламну кампанію, проте автори забули вкласти сили в саму історію. У персонажів дуже умовна мотивація, а гумору немає. Сюжет потребує суттєвого доопрацювання. Той, хто вигадував назву «Укрмен. Початок», явно апелював до фільму Крістофера Нолана «Бетмен. Початок». Проте, здається, сам комікс чомусь надихався «Бетменом і Робіном» Джоеля Шумахера. Є надія, що тиша, яка запала після виходу першого випуску, означає, що автори коміксу зробили роботу над помилками і готують щось бомбічне для продовження.

 

Читайте також: Радикальне особисте висловлювання та комікси Роберта Крамба

 

Патріот: Мінлива реальність супергероїв

Роботу Вадима Назарова «Патріот» багато хто визнає найкращою в українській супергероїці, й на це є низка причин. Пригоди бравого вояки сержанта Відірвенка спершу в космосі, а потім — на окупованому Сході динамічні й місцями навіть жорстокі. Примітка на коміксі «17+» не випадкова.

Насамперед підкреслимо, що три наявні випуски дуже різняться між собою. Якщо точніше, то білою вороною у цій трилогії виступає перший том.

 

По «Патріоту» цікаво спостерігати, як змінювалося наше суспільство під час війни. Початок історії — «Атака клонів» — і стилем малюнку, і манерою оповіді нагадує величезну карикатуру з журналу «Перець». Це миле, доброзичливе й місцями наївне підсміювання над штампами комуністичного спадку й російської пропаганди, веселий чорно-білий бойовик. Значно більшу цінність становить продовження.

 

Другий і третій томи «Патріота», що об’єднуються в окрему історію «Ренегат», виходять на зовсім інший рівень. Український супергерой сержант Відірвенко набуває не лише кольору, а й глибини. Читач потрапляє в пекло війни на Донбасі, на окуповану московитами територію. Замість пригод в не дуже далекому, але все ж космосі на Патріота чекає кровопролитна війна. Зміни простежуються навіть на рівні символів. Якщо на обкладинці «Атаки клонів» костюм Патріота прикрашав доволі абстрактний перевернутий прапор, то у «Ренегаті» Вадим Назаров малює справжній державний стяг.

Зображення монстрів стало серйознішим, а метафори — похмурішими. На сторінках трапляються і катування, і розчавлені голови, і вирвані очі. Усе як у новинах, усе як у житті. Однак в історії  все одно наявні елементи, притаманні першому тому, і вони різко дисонують із сюжетом і настроєм продовження (зокрема, сексуальна об’єктивізація жінок та аж надто дитячі жартики). А ось до однозначних плюсів варто зарахувати якість малюнку й роботу з кольором. «Патріот» Вадима Назарова за три випуски виріс у межах власної історії і зміг перевершити колег. Йому це вдалося, бо він ледь не єдиний наблизився до війни упритул. Та ще ближче підійти до лінії фронту зміг інший проект.

 

Кіборги: українці зі сталі

Здавалося б, проекту ГО «Вірні традиціям» про події в донецькому аеропорті не місце в огляді коміксів про супергероїв, адже автори зовсім не збиралися залучати фантастичні елементи до оспівування подвигів наших вояків. Проте саме ця робота дає ключ до розуміння проблем та перспектив жанру в українських реаліях. Засновані на спогадах справжніх бійців, комікси розповідають про те, чому почалася війна, як вона розгортається та хто боронить нас від загарбників.

Обраний практично документальний стиль оповіді повертає читачів у події зовсім не далекого минулого, які багато хто, одак, все одно примудрився забути. Візуальному стилю притаманні похмурі тони, персонажів окреслено грубими, різкими лініями. Це дає змогу команді ілюстраторів, до якої належать Левко Квіт, Дмитро Ткаченко, Павло Приймич та інші, адекватно передати напругу, що панувала на полі бою. Автори правильно розставляють акценти, не вдаючись ні до надмірного пафосу, ні до сльозливого мелодраматизму.

 

«Кіборги» (не плутати з однойменним фільмом) яскраво демонструють, що саме зараз формується новий архетип українського героя-захисника. Будь-який вигаданий персонаж коміксу має на щось спиратися. І фантастичний барвистий Капітан Америка був, по суті, тим самим розвідником-диверсантом, що знешкоджував гармати острова Наварон, пробирався у гірський замок, куди залітали лиш орли, чи виконував будь-яку іншу таємну операцію в тилу ворога у часи Другої Світової війни.

 

Перш ніж воювати з Кангом Завойовником із ХХХІ століття, той таки Капітан Америка мав перемогти фашиста Червоного Черепа. Саме війна зі справжнім злом (хай навіть трохи прокачанішим, ніж воно є насправді) додає супергероям правдивості.

Жодних сумнівів: сьогодні Україна ще не має свого ідеального супергероя. Проте важливо усвідомлювати, що усі згадані недоліки — не більше ніж хвороби росту, через які просто треба пройти. Рим будувався не за один день, і у МARVEL з DC комікси «золотої доби» не вражали психологічною глибиною та сюжетною продуманістю. Але це нікого не зупиняло — автори продовжували працювати. Того самого хочеться побажати й українським коміксистам.

 

Читайте також: Парад коміксів: новинки на українському ринку

 

Автори: Анатолій Пітик, Катерина Пітик