Літературні премії в Україні: досвід і зони росту

4 вересня у Києві в книгарні «Сенс на Хрещатику» відбулася дискусія «Літературні премії в Україні: досвід і зони росту». У дискусії взяли участь заступниця Міністерки культури України Тетяна Філевська, літературознавиця Віра Агєєва і директор Польського інституту в Києві Ярослав Ґодун. Подію модерувала журналістка Оксана Хмельовська. 

Усі учасники дискусії пов’язані з різними преміями: Віра Агєєва вже понад 20 років бере участь у роботі журі нагороди «Книга року BBC», також вона лауреатка Шевченківської премії; Тетяна Філевська на посаді креативної директорки Українського інституту була співініціаторкою премії для перекладачів української літератури «Drahomán Prize», а також премії для жінок за внесок у культуру «Women in Arts»; Оксана Хмельовська — голова журі Премії Читомо, а Ярослав Ґодун головує у журі премій, заснованих Польським інститутом у Києві: Літературною премією імені Джозефа Конрада Коженьовського і Мистецькою премію імені Казимира Малевича. 

«Премії — це важлива інституційна частина мистецького і літературного ландшафтів. Вони привертають увагу, дають старт, дають можливість авторам здобути більшу видимість, а їхнім книгам отримати більше читачів, — сказала Тетяна Філевська. — Якщо говорити з позицієї держави, то державні премії, зокрема й у сфері літератури, допомагають реалізувати певні культурні політики та підкреслити ті важливі процеси, які ми як держава вибудовуємо чи хочемо вибудувати».

Також заступниця міністерки анонсувала перегляд українських державних премій. Наразі таких є понад сто, але чимало з них втратили актуальність або не мають достатньої експертності, довкола деяких були скандали, як-от коли Премію імені Максима Рильського за досягнення в художньому перекладі вручили Дмитру Дроздовському. Перегляду потребують також назви цих премій. Як зауважила Віра Агєєва, абсолютно незрозуміло, чому патронкою державної нагороди за дитячу літературу є Леся Українка.

«Іменем Лесі Українки могла б бути названа премія за інтелектуальну літературу літературу або за есеїстику, але аж ніяк не за дитячу літературу, якої вона майже не писала. Це був такий радянський спосіб опустити рівень», — сказала літературознавиця.

«Станом на зараз зафіксоване зобов’язання Міністерства культури протягом найближчих півроку переглянути чинні премії, провести своєрідний аудит, щоб зрозуміти, що працює, а що ні, і як ці премії перезапустити або, можливо, об’єднати, для того щоб це функціонувало гідно: з досить хорошої фінансовою нагородою, державним статусом і репутацією, підкріпленою академічною експертною спільнотою», — наголосила Тетяна Філевська.

Прикладом того, що організація літературної державної премії на гідному рівні можлива є новостворена премія «Воля», лавреат/ка якої завдяки залученню до премії бізнесу отримає 400 тис. грн. На дебютну нагороду претендує 95 книжок. Журі оголосить довгий список 10 листопада 2026 року.

«Ця премія — це спроба схопити момент, час, у який ми сьогодні проживаємо, в прозовій літературі, в документальній літературі та іноземній літературі про Україну. Тобто завдання премії співзвучні тим процесам, який відбувається в суспільстві. Література є, можливо, найкращим способом зафіксувати процес нашої трансформації як країни», — вважає Тетяна Філевська.

Польща також налічує понад сто літературних премій. Цікаво, що значну частину серед них складають саме приватні нагороди, а премії, аналогічної до Шевченківської, у польському літературному процесі немає.

«У Польщі після Другої світової війни було чимало державних літературних премій, однак провідні польські письменники того часу не могли їх отримати, адже ці премії контролювалися комуністичною владою. Тож такі автори, як-от Чеслав Мілош або Вітольд Ґомбрович, були відзначені різноманітними нагородами за кордоном. Натомість після 1989 року почав розвиватися вільний книжковий ринок і, звісно, премії відігравали, в ньому особливу роль», — зауважив Ярослав Ґодун.

Зараз найважливішою польською премією в галузі літератури є Премія Nike. Вона постала у 1997 році з ініціативи Адама Міхніка, співзасновника видання Gazeta Wyborcza, який довгий час був секретарем поета Антонія Слонімського. Nike — приватна премія, серед її лауреатів/ок — ноблісти Чеслав Мілош і Ольга Токарчук, а також відомі й перекладені в Україні польські автори Веслав Мисливський, Тадеуш Ружевич, Єжи Пільх, Анджей Стасюк, Йоанна Батор, Маріуш Щигел, Радек Рак та ін. Цьогоріч урочисте нагородження премією Nike відбудеться 4 жовтня, у короткому списку — роман Щепана Твардоха про російсько-українську війну «Нуль» (український переклад вийшов у вид-ві «Фабула»).

Не менш знана польська літературна премія — «Літературна нагорода Центральної Європи “Анґелус”». Її організатором і фундатором є місто Вроцлав. З 2006 року премію присуджують письменникам/цям із країн Центральної Європи за найкращу прозову книгу, опубліковану попереднього року польською мовою. Чимало українських авторів/ок — лауреати/ки Анґелуса: Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Катерина Бабкіна. Цьогоріч у короткому списку премії — сім книжок, серед яких є дві українські збірки оповідань: «Арабески» Сергія Жадана і «Мої жінки» Юлії Ілюхи. Читацьке голосування триває до 16 жовтня 2026 року. 

«Також премії в Польщі мають локальне значення або підтримують розвиток певних жанрів, — підкреслює Ярослав Ґодун. — Приміром, Літературною премією Варшави влада столиці відзначає авторів/ок, чиї книжки формують т.зв. варшавський текст, а також мешканців/ок Варшави, які прославляють місто тим, що асоціюються з ним. Ґданськ, місто звідки розпочався рух “Солідарність”, має премію “Європейський поет свободи”».

Премію «Європейський поет свободи» присуджують раз на два роки польськомовним і перекладеним польською поетам/кам. У 2022 році нагороду отримала українська поетка Маріанна Кіяновська.

Що ж до жанрових премій, то в Польщі на особливу увагу заслуговує Премія імені Ришарда Капущінського, якою відзначають найкращі репортажні книжки (польські і перекладні). Грошову винагороду отримує і автор/ка, і перекладач/ка. Цьогоріч до короткого списку увійшов репортаж Мирослава Лаюка «Бахмут». Репортажистика і феномен художнього репортажу — теми, що чи не найбільше цікавлять у польській літературі українців, особливо зараз, коли війна спонукає до ретельного документування дійсності. Прикладом жанрової премії в Україні є KBU Awards, що відзначає українських авторів/ок за найкращі нонфікшн- і бізнес-книжки.

Поява українських книжок на польському видавничому ринку також частково пов’язана з преміями, що підсвічують українські імена для Польщі. До таких нагород належить Літературна премія імені Джозефа Конрада Коженьовського, заснована Польським інститутом у 2007 році. Її вручають раз на два роки, а цьогоріч присудять вдесяте. 

«Ініціатором премії був мій попередник, Єжи Онух. За допомогою польсько-української літературної премії він прагнув звернути увагу польського суспільства на молодих українських письменників, яких тоді не надто часто перекладали в Польщі. Позаяк премія передбачає не лише грошову винагороду, а й можливість поїхати на півроку до Польщі, то це також означало нагоду зустрітися там з польською публікою, з польськими видавцями і перекладачами», — пригадує початки премії Ярослав Ґодун.

Створюючи можливості для українських митців і мисткинь, Польща ніби передає Україні естафету з входження до Євросоюзу, адже так само, наприклад, Німеччина на початку 2000-х допомагала Польщі увійти в ЄС не лише як в економічне партнерство, але і як в культурний простір. 

У сучасних умовах, коли через російські обстріли українське книговидання переживає глибоку кризу, літературні премії — державні, приватні і закордонні — можуть бути також способом підтримати галузь.