Максим Буткевич: Кожним вибором формуєш себе наступного — і в полоні, і на волі

В межах першого фестивалю BestsellerFest, що відбувся у Львові протягом 15-17 серпня 2025 року, провідні українські автори й авторки, а також культурні діячі говорили про феномен українського бестселера та перспективи розвитку української літератури. До фестивалю у ролі спікера долучився правозахисник, журналіст, громадський діяч Максим Буткевич — подія за його участі була присвячена досвіду військовополонених. Читомо ділиться найцікавішими тезами з цієї розмови.

Біль, страх і втрата свободи вибору

Полоненим надзвичайно важливо, щоб про їхнє життя писали та говорили — щоб хтось зафіксував, що з ними відбувається, що з ними роблять, де вони перебувають, в яких умовах. Вони завжди казали: «нам цікаво як ти напишеш про наш полон».

У полоні ти постійно відчуваєш біль — це важко. Але ще важче жити у постійному страху. Росіяни знають про це, вміло на цьому грають і включають в тобі біль та страхи. Якщо вам достатньо болю, достатньо страху — це вже маніпуляція смертю.

Людина дивиться на смерть і розуміє, що цю смерть їй треба відсунути від себе, тому коли людей питають  на камеру, що ви думаєте про книжку Армена Гаспаряна «ДеНАЦИфикация Украины», яку вони щойно побачили та ніколи до того не тримали в руках, вони кажуть: «дуже хороша». І коли питають: «на Украінє нацизм?», відповідають — «на Украінє нацизм».

Окрім того, ти відвикаєш від того, що можеш обирати. Внутрішньо вибір і свобода дуже повʼязані — ти можеш вибрати, що одягнути, говорити чи мовчати, з ким спілкуватися, а з ким ні. Що робити далі зі своїм життям? Чи хочеш ти людині потиснути руку? Чи взагалі ти хочеш чогось, чи ні? В тебе є субʼєктність, яку у полоні максимально відбирають. Люди — це істоти, які постійно перебувають в процесі самотворення. Кожним вибором і в полоні, і на волі, ти формуєш себе наступного. І в цьому є наша свобода, але за кожним вибором є безумовна відповідальність, тому що ти відповідаєш за наслідки свого вибору. Позбутися відповідальності неможливо. Це ілюзія, яка є з великою частиною світогляду руського міра.

Читайте також: Особисті історії на тлі спільної боротьби: 6 книжок воєнної мемуаристики

Заборона книжок як зброя проти ідентичності

Українцям у луганському СІЗО не дають доступу до бібліотек — можна лише попросити щось у бібліотекаря, але зазвичай ці прохання ігнорують. Ми старались просити щось максимально базове, як-от Біблію, але це теж не працювало. Ми сиділи в колонії суворого режиму — ти не можеш вільно пересуватися по території, лише під контролем вояків. Тому візити до бібліотеки вже пізніше, коли їх дозволили, були лише під час походів на обід — приходиш, займаєш чергу, береш те, що тобі треба і відходиш назад.

У нашій тюрмі ще за радянських часів була бібліотека на десятки тисяч книжок, зараз — близько тисячі. Переважно це були книжки радянських часів, але там були прекрасні переклади іноземної літератури українською мовою. Українськомовні книжки забрали з полиць бібліотеки навесні 2024 року, коли росія вже офіційно повністю прийшла.

Було таке, що мене запропонували на посаду бібліотекаря, але як стало зрозуміло потім, українським військовополоненим це заборонено. Повернулись до цього питання тоді, коли виникла потреба у сортуванні книжок, а бібліотекар сам не справлявся із цим — мене допустили до сортування видань. Через якийсь час виявилось, що метою цього дійства було відсортувати та знищити книжки українською мовою — і мені сумно, що я доклав до цього руку. Дійсно вартісні книжки я відкладав і ховав якомога далі, щоб вони постояли довше і ми змогли прочитати їх пізніше.

Пропаганда як щоденний фон

У нас завжди намагались впихнути пропаганду — до книжок нормального доступу не було, зате в приміщенні стояв телевізор. Щовечора там збирались російські в’язні. Наші теж ходили, бо зі всього цього потоку пропагандистського шлаку, можна було вилучити зернятка інформації, що насправді відбувається на фронті. Ще вони постійно показують українські мітинги за звільнення військовополонених, але, звісно, на свій манір — ми все одно бачили, що про нас не забули.

Коли я знайшов у бібліотеці книжку Джорджа Орвелла і прочитав її, я почав задумуватись про світ дводумства і про маніпуляції над історією. Дивишся Скабєєву й одразу ж бачиш практичні ілюстрації того, що ти щойно читав.

З нами сидів місцевий мешканець, який був проросійсько налаштований, — людина могла за хвилину стверджувати три речі, які були взаємно суперечливими. І коли ти на це вказував, він або замовкав, або змінював тему, або дуже злився. Тому що пропаганда — не про щось раціональне, а про психологічно-емоційні речі чи відчуття належності до чогось. Ще вона про безвідповідальність — ми маленькі люди, ні на що не впливаємо. Пропаганда націлена на те, щоб підсилити в нас ці відчуття. Але якщо ти нічого не робиш, то ти відповідаєш за все не меншою мірою, ніж якщо щось вчиняєш. Відповідальність за бездіяльність — це теж відповідальність.

Правда, якої росіяни не хочуть чути

Росіяни просто не хочуть знати правди. Якщо їм відкрити правду, вони зрозуміють, як важко знати та розуміти це все, і сила їхнього невдоволення змінить розуміння системи. Зараз вони є частиною світогляду — у них є доступ до правди, але вони не хочуть її знати. Бо раптом виявиться, що вони громадяни, платники податків, слухняні обʼєкти тоталітарної держави, яка провадить геноцид проти українців. Навіщо їм це? Краще жити у світі, де вони захищають традиційні цінності, якими б вони не були. Я, до речі, ще не бачив жодної людини, яка могла б пояснити, що є традиційними цінностями. Ну, крім того, цитую, щоб «слушаться власть» і «нєнавідєть підарасав». Що ще? Росіяни в це додають «діди воювали», «ми проти нацизму», «ми за мир» і задля цього ми повинні перемогти Україну. Це абсурд, але він дає їм відчуття належності до «великої родіни». 

Коли потрапляєш у полон, ти приходиш у вже сформовану тюремну спільноту і починаєш досліджувати, як будується система зв’язків, комунікації, власності, як відбувається ухвалення рішень. Іноді можеш опинитися у переважно кримінальному середовищі, де система ієрархії неформальна. Щоб досліджувати первісне суспільство, не треба їхати кудись дуже далеко, в якісь там джунглі Амазонії або Африки — треба просто сісти у вʼязницю. Тобі відкриється своєрідна субкультура, дуже архаїчна в багатьох своїх рисах, непроста для виживання, яка існує за неписаними правилами, і які є достатньо складними, але в них треба орієнтуватися. Виживання у цих місцях — це про силу комунікації.

Тому тиск — одна з тих речей, з якими дуже важко змиритися колишньому полоненому. Це те, на що ми здебільшого реагуємо дуже гостро. Іноді людина, з якою спілкуєшся, може навіть не мати це на увазі. Але коли ти тільки-но вийшов з полону, ти відчуваєш все це в рази сильніше. Тому важливо зважати на певні особливості спілкування як з військовими, так і з цивільними, які були беззаконно утримувані.

Максим Буткевич — правозахисник, журналіст, співзасновник та член ГО «Громадське радіо». Близько 10 років присвятив правозахисній діяльності. З початком повномасштабної війни поставив на паузу свою діяльність із допомоги біженцям, журналістську, гуманітарну, просвітницьку і правозахисну активність та став до лав української армії у березні 2022 року. 

У червні 2022 року він потрапив у полон. Відео з ним опублікували російські пропагандисти. Вони написали, що військові, а серед них і Максим Буткевич, опинилися у полоні під Гірським, що на Луганщині. У березні 2023 року так званий «Верховний суд» терористичного угруповування «лнр» засудив Максима Буткевича до 13 років ув’язнення. Місцеперебування Максима Буткевича було невідомим із серпня 2023 року. У лютому 2024 року правозахисника визнали політв’язнем на росії.

У жовтні 2024 року Буткевич повернувся на територію України після обміну військовополоненими.

Фестиваль BestsellerFest заснувала поетка та головна редакторка і співзасновниця «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка. Уперше він відбувся протягом 15-17 серпня 2025 року у Львові. Протягом трьох днів відбулося понад 70 подій за участі близько 150 письменників і півсотні українських видавництв, а фестиваль відвідало близько п’яти тисяч людей.

Читайте також: 25 українських романів сучасних письменників, які українці найбільше читали