Мандри, історія та шевченківські вуса: українознавчі воркбуки від «Глини»

Яка ваша реакція на словосполучення «робочий зошит з українознавства»? Якщо починає смикатися повіка, то ви, мабуть, — батьки малого школяра, із яким вам доводиться вечорами у тяжких муках робити домашні завдання. Якщо ж починає радісно битися серце, значить, ви — вчитель(ка) таких малих школярів, і робочі зошити бережуть вам купу нервів і трохи часу, коли ви готуєтеся до занять. 

Насправді робочі зошити або воркбуки — явище в педагогіці порівняно нове і, безумовно, позитивне. Воркбуки позбавляють дитину страху порожньої сторінки; спонукають до співтворчості й допомагають закріпити вивчений матеріал. А для вчителів стають великими помічниками в роботі, бо пропонують готові цікаві завдання, а отже звільняють від необхідності придумувати і втілювати їх власноруч (хто вчився і педінститутах іще років п’ятнадцять тому і має відтоді грубі теки намальованих від руки «наочностей», мене зрозуміє). До того ж завдання для воркбуків створюють колективи досвідчених педагогів і художників, тому їхня якість зазвичай вища за власне кустарне виробництво. 

Чи достатньо нам воркбуків

На українському ринку є величезна кількість робочих зошитів із різних предметів: від письма до хімії, від охорони здоров’я до музики (треба зізнатися, що деякі з них тримати в руках трохи сумно, але можна знайти й доволі цікаві варіанти). Є і воркбуки, які можна використовувати поза межами шкільної програми: читацькі щоденники, альбоми з домальовками, воркбуки для усвідомленого саморозвитку, мотиваційні блокноти, щоденники краси; та й деякі українські дитячі журнали теж частково виконують роль робочих зошитів. Але якщо розібратися в усьому цьому розмаїтті, стає очевидно, що воркбуки на нашому ринку охоплюють доволі обмежене коло тем: або шкільну програму (і тоді їхня якість часом викликає сумніви), або умовний саморозвиток. 

«Глина» — воркбуки з українознавства

Тому на цьому нібито строкатому, а насправді доволі монотонному тлі виділяється — чи то виділятиметься, бо вона ще в розробці — серія «Глина. Українознавчі воркбуки», яку видавництво Discursus готує за підтримки Українського культурного фонду. У серію входить п’ять робочих зошитів для різних вікових груп: «Мені це смакує» (2-4 роки), «Мені це личить» (4-6 років), «Козаки» (5-7 років), «Я творю місто» (7-9 років) та «Мандри творчих українців: Венеція, Париж, Нью-Йорк» (10-13 років). Над робочими зошитами працюють розробниці Ірина Голодюк, Марина Старик, Катерина Луцишина, Ліна Максимук, Ольга Шеломова, Валерія Форостянова, Катерина Гапаляк, художниці Анна Сарвіра (їжа), Богадана Давидюк (одяг), Наталя Кудляк (козаки), Мирослава Скіра (місто), Ольга Дегтярьова (мандри), і головна мета проєкту — забезпечити навчальними матеріалами вчителів українських шкіл вихідного дня, що працюють закордоном, тобто початково розробниці робочих зошитів орієнтувалися на діаспору.

Навчальних посібників для таких шкіл і справді катастрофічно бракує, вчителям часто доводиться «винаходити колесо», придумувати програму навчання самостійно і шукати матеріали в інтернеті, використовувати звичайні художні книжки, які не завжди покривають пізнавальні потреби дітей, що ростуть поза межами України. Натомість до проєкту «Глина» було залучено наукових консультантів — фахівців у галузі історії, етнографії та мистецтва: Олену Брайченко (їжа), Олексія Сокирка (козаки), Діану Клочко (українське мистецтво), Соломію Савчук (сучасне українське мистецтво), Михайла Відейка (Трипілля), Ольгу Сухобокову (діаспора), Лесю Ткачук (одяг часів Русі), Олену Чебанюк (традиційна українська культура), тобто навчальну програму допомагали творити люди, які глибоко й широко орієнтуються у відповідних темах. Крім того, формувати завдання відповідно до віку дітей допомагала фахова психологиня Наталя Соболевська.

Робочі зошити побудовано за тематичним принципом: на кожній розгортці (або кількох) дітям пропонують конкретну тему, наприклад, одяг і прикраси давньоруської княгині або орієнтування козаків у відкритому степу. У кожній темі дитина може виконати творче завдання: розмалювати, вирізати, наклеїти, пограти у гру, розплутати лабіринт тощо — це типові активності, знайомі багатьом дітям змалечку, але вписані в українознавчий контекст і спрямовані на його засвоєння.

Деякі завдання виходять за межі сторінок воркбука: наприклад, написати листа за прикладом козаків, вирізати фігурку Софії Яблонської і сфотографувати її на вулиці свого міста.

Кожен воркбук має наскрізних персонажів, які переходять зі сторінки на сторінку і разом із дітьми беруть участь у різних активностях — це теж давно відомий і дієвий прийом, який допомагає об’єднати різні теми і віддзеркалити, а десь і змоделювати поведінку дитини. Наскрізні персонажі є і в усій серії воркбуків: це відомі українці, наприклад, Тарас Шевченко, Леся Українка, Олена Кульчицька, Марія Приймаченко — цікаво, що в усіх воркбуках використано однакові фотографії цих людей, щоб посилити зв’язок між різними темами. 

Сушені карасі в борщі Тараса Шевченка 

Саме ці постаті є носіями історичної складової робочих зошитів, бо не всі посібники побудовано за хронологічним принципом. Наприклад, воркбук про їжу для найменших дітей організовано за принципом сезонності — малюки фіксують і пам’ятають зміни пір року, а от історичну перспективу їм поки що важко осягнути. Тому зі знаковими для української культури постатями маленькі діти знайомляться через знайомі їм реалії (тут через їжу: наприклад, Шевченко любив борщ із сушеними карасями, а Леся Українка — ожинове морозиво), а також через візуальні образи, тобто портрети цих особистостей.

А от у воркбуку про одяг (для дітей 4-6 років) уже подано назви і представлено особливості різних історичних епох — знову ж, через знайомі дітям предметні реалії. У цьому воркбуці є цікава й доволі неоднозначна тема «Фотозона» (її можна вже завантажити на сторінці проєкту «Глина» у Facebook): дітям пропонують звернути увагу і погратися з цікавими елементами образу знаменитих українців, наприклад, із вусами і шапкою Шевченка або окулярами Грушевського. Виглядає як деконструкція образів, які ще не встигли сконструюватися в головах дітей, але упорядниці стверджують, що це, навпаки, плідне перше знайомство — поки що суто візуальне — зі знаковими для українського контексту фігурами. 

Знайди яблуко на картині Марчука

Наскрізним мотивом воркбуків, крім фотографій видатних українців, є ще й використання картин українських художників. Репродукції є і в дуже інформативному робочому зошиті про різні етапи розвитку козацтва (від появи до реєстрового війська і досягнень Гетьманщини), і в зошиті про містобудування (де дітей, поміж іншого, знайомлять із багатьма цікавими професіями), і в збірці-травелозі для найстарших (який очима відомих українців відкриває дітям ширший світовий контекст).

Відповідно до віку, дітям і дорослим пропонують зануритися у мистецтво на різну глибину: від розрізнення кольорів до визначення настрою картини. Для вчителів і батьків у воркбуках є чимало підказок і пояснень, як і що розповідати дітям, яку інформацію вони здатні запам’ятати. Наприклад, до зошита про їжу долучили справжню методичку про те, як допомогти дитині відкрити для себе світ традиційних українських страв, а також подано їхні детальні рецепти. Натомість у воркбуці для молодших підлітків — про мандри — звернень до батьків немає, дитина може спілкуватися з текстом сам на сам і, що найголовніше, самостійно скористатися практичними порадами з нього (наприклад, як описати власну мандрівку в соцмережі). 

Для досвідченого вчителя і методичні поради до воркбуків, і їхня структура, і активності знайомі й зрозумілі. Упорядники не винайшли велосипед, не створили нічого революційно нового — і це чудово, бо насправді всі прийоми випробувані на багатьох дітях і довели свою ефективність.

Новизна і революційність проєкту «Глина» у тому, що українознавчий матеріал, по-перше, ретельно і мудро відібрані, по-друге, зі смаком подані та яскраво оформлені. Пишу це з сумом, бо говорити про революційну новизну такого типу воркбуків аж на двадцять дев’ятому році незалежності якось навіть ніяково. 

Серія «Глина» стане справжньою знахідкою, від якої радісно заб’ється серце і у викладачів, і в батьків українських дітей, які живуть закордоном — та, звісно, в Україні теж. Бо вітчизняна шкільна програма схожа на сонце: є на ній і яскраві спалахи, і, на жаль, чорні плями, від яких не раз смикнеться повіка. 

Читайте також: Поетики знову в моді: 5 книжок для письменницької майстерності