Між мемуарами й путівниками: що з новинок читати про українське мистецтво

Чим довше досліджуєш мистецтво, тим більше розумієш, який малий відсоток людей ним цікавиться. Тож приємно, що про українське мистецтво почало виходити багато різноманітних видань. Деякі з них надають необхідну теоретичну базу (як от збірка «Український художній авангард»), інші аналізують сучасний арт-процес («Кураторський посібник»). Є серед них і мемуаристика, наприклад книжка Тетяни Яблонської видана вперше, а от мемуари Олекси Грищенко вже вперше перевидані саме в незалежній Україні.

Читомо знайомить з вісьмома книжками, які дозволять більше дізнатися про українське мистецтво, його найяскравіші періоди та визначні постаті. До речі, шість видань з цього огляду побачили світ завдяки підтримці Українського культурного фонду. 

Білокур

Авраменко О. О. Білокур. Інститут проблем сучасного мистецтва НАМУ. Київ, Видавництво Горобець, 2020. 

Книга «Білокур» створена Національним музеєм українського народного декоративного мистецтва до 120-річчя з дня народження Катерини Білокур (1900—1961). Авторка Олеся Авраменко відома дослідженнями творчості художників Віктора Зарецького і Анатолія Криволапа. Нова її книга — спроба написати біографію Білокур, значною мірою заснована на листах самої художниці. Білокур переписувалася зі співачкою Оксаною Петрусенко, мистецтвознавцями Миколою Кагарлицьким, Василем Нагаєм, Стефаном Таранушенком, поетом Павлом Тичиною і його дружиною Лідією Петрівною та іншими.

Особистість Катерини Білокур лишається сповненою таємниць; стає зрозумілим, що була вона не примітивною селянкою, образ якої закарбувався у свідомості ще з радянських часів, а розумною і неординарною особистістю. 

Окремий розділ присвячено картині «ХХХ-ліття СРСР» (1947), створеній Білокур на замовлення партії: дізнаємося, як і в чому художниці доводилося пристосовуватися до умов радянської реальності. Цю роботу вона, вочевидь, створила, аби уникнути необхідності малювати портрет Сталіна. «Гротесковість виникає навіть через незапланований художницею, але фонуючий еротизм і навіть комічність усіх цих ерегованих кукурудзяних початків, цукрових буряків, що стирчать догори коренем, пружних стебел квітучих мальв, які так вдало римуються зі знаменами республік, позначених розташованими ледь не догори дригом червоними зірками», — описує Авраменко картину.

Найбільш плідним періодом творчості Катерини Василівни авторка вважає 1935—1950-ті роки. Поєднуючи факти з життя та мистецтвознавчий аналіз найвизначніших робіт Білокур («Цар Колос», «Сон», «Щастя (Чорногузи дитину принесли)», «Півонії», натюрморти), Авраменко створює книгу, спрямовану на широке коло читачів. 

Читайте також: Оксана Забужко про філософію мовчазного бунту Катерини Білокур

Тетяна Яблонська. Щоденники, спогади, роздуми

Тетяна Яблонська. Щоденники, спогади, роздуми. Київ, Родовід, 2020.

На відміну від Білокур, у якій відчувається загадка, Тетяна Яблонська (1917—2005) у своїх мемуарах постає типовою радянською жінкою: читаючи, ніби опиняєшся у СРСР і стає якось тоскно. Майже 600-сторінкове видання містить тексти (щоденники, спогади про колег), що їх протягом життя написала українська художниця. Упорядницею виступила її донька Гаяне Атаян, і тим паче дивно бачити, якою хаотичною вийшла збірка. Відкривають її, згідно з хронологічною концепцією, спогади Яблонської про дитинство, а от далі починається безлад. Тексти, що вже були надруковані в інших збірниках (наприклад, спогад про Миколу Глущенка вже був надрукований у виданні «Спогади про художника» 1984 року, російською мовою) чергуються з уривками щоденників. Опис однієї події може траплятися кілька разів, у різних варіантах. Датування відсутнє у змісті — це ускладнює навігацію текстом.

Більше третини текстової частини займають щоденники про подорож Яблонською Італією та іншими країнами Європи у 1970-х роках. Образ художниці тут і розкривається. Цитую: «Сьогодні — третя неділя в Італії, 11 червня (1972 року — прим. ред). До мене прийшло натхнення, і я цілий день промалювала з вікна. Малювала дахи. Хочу обов’язково написати цю картинку. Так намалювалася, що навіть втомилася. «Пообідала» своїми сухарями. Встановила собі норму —  на день по три сухі хлібці й три печива, декілька тонюсіньких шматочків ковбаси, шматочок сиру, три кружки кави або чаю. Я дуже легковажно зібралася — слід було взяти більше продуктів. Шкода витрачати гроші на харчі, коли тут стільки можна купити саме з мистецтва — іншого нічого мені не треба». 

Тексти Тетяни Яблонської подані не в оригіналі російською мовою, а перекладені українською — і трапляються помилки. Хоч важливість цього видання для історії українського мистецтва годі заперечувати, неможливо не помітити, як не вистачає йому досконалішої структури та передмови, яка б налаштувала на нелегке і в дечому шокове читання.

Купити книжку.

Читайте також: 5 видань, яким допоміг з’явитися Український культурний фонд

Книжки від київської картинної галереї та «Антиквара»

Національний музей «Київська картинна галерея». Путівник.

Київські адреси Михайла Врубеля.

Іконопис ХІІІ — початку ХХ століття та давньоруське декоративно-прикладне мистецтво. Каталог.

Путівник, присвячений 100-річчю Київської картинної галереї, лаконічно знайомить зі збіркою, яка нараховує 13 тисяч творів образотворчого та прикладного мистецтва.

«Київські адреси Михайла Врубеля» містять інформацію про п’ять років, що їх видатний живописець Врубель (1856—1910) провів у Києві: реставрував споруди та розписував храми. «Київський період» митця припадає на 1884—1889 роки: тоді Врубель створив розписи Кирилівської церкви та ескізи для розписів Володимирського собору, а також кілька акварелей. Видання суто інформаційне, нічого нового в плані розкриття образу художника воно не містить. 

Каталог іконопису — найбільш вагоме і масивне видання з усіх трьох: у книзі представлена вся колекція іконопису та давньоруського декоративно-прикладного мистецтва з Київської картинної галереї. 93 статті видання містять опис творів, аналіз іконографії, дані про походження, надходження до музею, реставрацію, показ на виставках, а також посилання на видання, в яких він згадується.  

В електронній версії книги доступні безкоштовно.

Олекса Грищенко. Мої роки в Царгороді

Олекса Грищенко. Мої роки в Царгороді 1919—1920—1921. Львів, Піраміда, 2020. 

Доля художника, письменника, мистецтвознавця Олекси Грищенка (1883—1977) — типова для українських митців ХХ століття: емігрував за кордон і там, а саме — у Франції, став відомим. Дружив із видатними французькими художниками: Фернаном Леже, Пабло Пікассо, Полем Сіньяком та багатьма іншими. Окрім живописного спадку, Грищенко залишив нам чотири блискучі книги мемуарів: дотепних, пізнавальних; таких, що передають дух часу. Одну з них і перевидав львів’янин Василь Ґабор, здійснивши літературну редакцію. 

Щоденник Грищенка жвавий, сповнений спостережень та описів, на які здатні лише око художника та перо мистецтвознавця. Олекса розповідає і про свій шлях до Стамбула (дістався туди у ролі матроса): «Протягом 24 годин на палубі. Ніч провів на помості… Гребені піни забігають на мол, за яким глухо бунтує море. Трагічні відблиски прожекторів занурюються зовсім у темну ніч, наче б вони були живими істотами і рухалися своїми велетенськими віяльцями».

Грищенко описує відвідини Святої Софії та перебування у притулку для біженців, життя вулиць, базарів, кав’ярень і нові знайомства. Завершуються мемуари в Егейському морі у березні 1921 року — на шляху автора до Греції. 

«Цікава літературно-мистецька спроба… Серед численних нинішніх автобіографій це безумовно один з цікавіших творів, де зручно переплітені пригоди самого автора в Константинополі із мистецькими студіями», — пише мистецтвознавець Святослав Гординський у рецензії на перше видання твору, яке з’явилося на світ французькою мовою, у 1930 році, з 40-а акварелями Грищенка. Друге видання вийшло теж за кордоном, у 1961 році. І ось нині третє перевидання, в незалежній Україні, яку Грищенко був би щасливий бачити.

Купити книжку.

Український художній авангард

Український художній авангард: маніфести, публіцистика, бесіди, спогади, листи. Київ, Дух і Літера, 2020. 

Це видання на 640 сторінок (плюс вклейка з ілюстраціями) — подарунок для дослідників українського авангарду та й загалом культури першої третини ХХ століття. Легенда мистецтвознавства, професор Дмитро Горбачов (за участі Сергія Папети та Олени Папети) відібрав тексти 34-х митців. Це листи Олександра Архипенка і Василя Єрмілова, промови Олександри Екстер і Михайла Бойчука, теоретичні тексти Михайля Семенка і Казимира Малевича, уривок з мемуарів того ж таки Олекси Грищенка «Україна моїх блакитних днів» і багато чого іншого, корисного у розумінні авангарду.

«Зіркою» збірки можна вважати теоретичний трактат Олександра Богомазова «Живопис та елементи» (1914). Написаний російською мовою, у перекладі українською цей текст виходив у 1991 році у малотиражному каталозі виставки художника. «Картина, таким чином, є начебто посередником у сенсі передачі естетичного хвилювання від Художника до Глядача, вміщує їх у собі, містить слово першого і відповідь другого», — пише Богомазов.

В оформленні книги використаний стиль шрифтів, як у футуристів. Видання містить передмову Марини Дмитрієвої (Лейпциг) і післямову Андрія Пучкова (Київ).

Купити книжку.

Читайте також: Український книжковий авангард від Делоне до Екстер

Кураторський посібник

Кураторський посібник. Київ, ІЗОЛЯЦІЯ, 2020.

Лаконічна на вигляд книга (дизайн Катерини Лесів) виявляється одним із найбільш потужних джерел з історії сучасного українського мистецтва. Куратори проєкту Олександра Погребняк, Дмитро Чепурний та Катерина Яковленко попросили кураторів, митців, співробітників музеїв та культурних інституцій написати або розповісти про виставки, які ті проводили.

І розповіді ці чітко структуровані відповідно напрямкам кураторства та типу виставок: наприклад, про інституційне кураторство пишуть нинішні та колишні працівники НАМУ, PinchukArtCentre, ІЗОЛЯЦІЇ; про віртуальні виставки — куратори відповідних подій: «Ищу-свищу» на OLX та експозиції у віртуальному просторі SHUKHLIADA.

Вже самий перелік обраних спеціалістів і подій має значну інформаційну цінність. Молоді люди, на яких і спрямовано «Кураторський посібник», дізнаються про існування багатьох українських художників і локацій; зрозуміють, які вигадливість та енергія необхідні, аби займатися мистецтвом. Книга є у вільному доступі онлайн. 

Читайте також: Хто є хто у культурі: від митця й філософа до споживача