Музика на вірші 1920-1930-х: від сонористики до блек-металу

Читомо продовжує знайомити вас із музикою на українську поезію. Минулого разу це була історія про пісні на вірші «сімдесятників». А нині звернімось до поезії 1920-1930-х років, епохи модернізму, авангарду та інших культових явищ.

Відвертою несподіванкою для мене виявилося, що тексти і «Розстріляного відродження», і західноукраїнської міжвоєнної поезії, і діаспорних середовищ відносно нечасто трапляються в музичному втіленні. Особливо якщо врахувати, скільки там було творів, які так і просяться до «колаби». Хоча є, звісно, твори 1920-х років, наприклад, композитора Михайла Вериківського (1896-1962) і на «Ви знаєте, як липа шелестить» або «На Майдані» Тичини, й навіть на таку одіозну річ, як «Людина стоїть в зореноснім Кремлі» Бажана. Є, скажімо, «Чотири романси» Пилипа Козицького (1893-1960), де зустрічаємо вірші, зокрема, Тичини й Филиповича. Але ці та подібні речі сьогодні не так і просто почути. Записів у вільному доступі онлайн зовсім мало. Можете або випадково натрапити на них на, м’яко кажучи, не дуже численних концертах, або шукайте ноти і грайте самі (знаю-знаю: вам або ліньки, або не знаєте нот, знову завдасте клопоту ШІ).

У 1930-ті роки настали цензурні заборони й напівзаборони, забуття — а потім довге повернення. Тому доступні на відстані одного лінка музично-поетичні проєкти з українськими текстами сторічної давнини створено переважно в наш час. Така дистанція великою мірою дорівнює втраті духу часу, зате виграє в плані свободи й розкутості поводження з матеріалом.

Але почнемо ми все ж не з сьогоднішньої музики.

Михайло Вериківський. «Гімни Святій Терезі» (Михайль Семенко)

Один із класичних циклів Михайля Семенка, «Гміни Святій Терезі». І — рідкісний випадок: можемо слухати онлайн музику на ці вірші, створену ще у 1923-1924 роках згаданим композитором Михайлом Вериківським. Темпераментна річ, у якій спостерігаємо поєднання романсової традиції з тенденціями модернізму. Музикознавці говорять про експресіоністичні ознаки. Насолоджуймось цілковитою автентикою!

Леонід Грабовський. «Пастелі» (Павло Тичина)

Яскравий вокальний цикл 1964 року «Пастелі» на вірші Павла Тичини з «Сонячних кларнетів». Його написав Леонід Грабовський (народився в 1935 році), один з лідерів композиторської групи «Київський авангард». Він тоді працював з авангардистською технікою, відомою під назвою сонористика, в центрі якої — окремі звуки, співзвуччя, шуми, їхній тембр, колорит. Саме така музика й з’єдналася з раннім Тичиною. Вийшло експресивно, оригінально і далеко від будь-яких стереотипних конструкцій, пов’язаних з поетом. Нагадую тут, що Тичина взагалі багато важив для світу українських «шістдесятників», хоч часто бував і об’єктом самоозначувальної критики (згадаймо Стуса).

Послухайте виконання «Пастелей» 2013 року та почитайте статтю про цей твір.

Алла Загайкевич. «Місто» (Михайль Семенко)

Алла Загайкевич (народилася в 1966 році) — помітна сучасна українська композиторка. У її вельми розмаїтій творчості є явний акцент на електронні проекти. Один із них створено якраз на слова Михайля Семенка, на його знаменитий вірш «Місто» (той самий «осте сте бі бо бу…»). Композицію 2017 року для голосу та електроніки знайти в інтернеті не так і просто, але на Vimeo запис перформансу є.

Тексти Семенка, звісно, використано в мільйоні музичних творів: від того-таки Михайла Вериківського до культової ДахаБрахи. Але, здається, найтонкіше поєднання експериментальності, концептуальності та ексклюзивності — саме в Загайкевич. До речі, в неї є й інші твори на тексти української поезії, а ще вона написала музику для активно обговорюваного літературоцентричного фільму «Будинок «Слово»: Нескінчений роман».

Пивоваров і Klavdia Petrivna. «Барабан» (Гео Шкурупій)

Від Семенка завітаємо до його колеги, київського футуриста Гео Шкурупія. І музичний контраст: після вибагливих звукових пошуків перед нами — типовий гібридний поп середини 2020-х. Характерно, що текст пісні Артема Пивоварова та Klavdia Petrivna – не зовсім вірш Шкурупія. «Лірику футуриста» деконструювали та народили наново у формі чуттєвого поп-хіта. Хай як це далеко від естетики текстів «короля футуропрерій», але є в цьому щось співмірне зі спрощувальними ідеями пізнього українського футуризму та нерозривно пов’язаного з ним конструктивізмом поліщуківсько-троянкерівського розливу. Згадаймо тут ще, що нік Klavdia Petrivna походить від імені героїні «Записок кирпатого Мефістофеля», і взагалі отримуємо цілий літературоцентричний простір та модерністські сентименти, тягне на маленьку бакалаврську роботу.

Фокстроти. «Троянкер. Тайгер ліліес» (Раїса Троянкер)

Прізвище Троянкер у представленні попередньої пісні виникло зовсім не випадково. Це я готував нехитрий композиційний прийом, щоб нарешті перейти до, мабуть, найпомітнішого треку альбому «Фокстроти». Теж поп, при цьому не комерційне рішення, а експериментальний мультимедійний проєкт. Увесь альбом, створений під егідою Мистецького Арсеналу — це музика і відеоарт на тексти українських поетів і поетки двадцятих-тридцятих років століття (з алюзією на популярні тоді «мелодії і ритми»).

Організували його письменник Сергій Жадан і музикант Юрій Гуржи, кураторкою була Оксана Щур, колажі зробила Гриця Ерде, а анімацію Євгеній Арлов. У треку «Троянкер. Тайгер ліліес» ми чуємо голос уже сучасної поетки Любові Якимчук, а також вокал Діани Марцинковської та Марічки Літинської. І це вірш «Згадка» Раїси Троянкер. Його часто називають найсильнішим текстом поетки, він став її візитівкою. Тут поєднується впевнена сюжетність, урівноважена сентиментом, ефектний біографізм, проста, але системна образність, динамізм і смак до деталей з неоромантичними і якоюсь мірою «конструктивістськими» натяками. Хороше питання, наскільки концептуально виправдано пісня починається з голосу Володимира Сосюри й кількох слів з його «Коли потяг у даль загуркоче…» (біографи вважають, що між ними був роман, який міг надихнути Троянкер почати інтегруватися в тодішній актуальний український літпроцес), але в плані звучання воно «на місці».

Сестри Тельнюк. «Назавжди» (Богдан-Ігор Антонич)

На вірші Богдана-Ігоря Антонича є стільки музики, такої різної, що я думав навіть не намагатися вибрати щось одне, а просто запропонувати шановним читачкам і читачам самим собі нагуглити що-небудь до смаку. Але поважна редакція «Читомо» не дозволила мило схалтурити. Не можу повірити, що ви не чули «Народився Бог на санях…» або «Мову гайову» від «Плачу Єремії», а про таку неочевидну річ, як «Сурми останнього дня» у виконанні «La Horsa Bianca», вже була новина в нумерологічно красивий день 11.11.2020. Тому пропоную послухати пісню «ТЕЛЬНЮК: сестри» на вірш «Назавжди». Експресіоністично вигнутий і водночас меланхолійний текст, 1935 рік, умовно «зрілий» Антонич (наскільки так можна сказати, з огляду на його символічно ранню смерть). Музика Лесі Тельнюк оправила вірш у форму своєрідної задуманої неоромантичної камерної балади. Чим створила досить цікаву антитезу до нервової напруги самого тексту. Існує інший варіант пісні, з речитативом Міська Барбари, якраз акцентованіший на вірш, його експресію, але при цьому й типовіший, особливо в контексті того, як зазвичай поєднували музику з поезією в 2000-х і 2010-х роках. До вашої уваги — обидва варіанти «Назавжди».

Монтеск’є. «Мандрівник» (Володимир Свідзінський)

Я б не назвав Володимира Свідзінського своїм найулюбленішим поетом двадцятих-тридцятих років, але саме таким автором, до якого постійно, хоч і епізодично, повертаєшся. І цікаво: кожного такого разу його поезія, на позір вельми гомогенна, має властивість поставати в новому і неочікуваному контексті. Це можна сказати й про знайомство з піснею гурту «Монтеск’є» на вірш «Мандрівник». Темна романтика вірша Свідзінського виразно підкреслюється музикою з певними рисами неофолку чи дрім-фолку. Що тут скажеш, є навіть чорно-білий кліп 2022 року з теплицею і кошеням.

Пиріг і Батіг. «Метемфісис» (Майк Йогансен)

Гріх оминути «Пиріг і батіг», які чимало всього зробили на українську поезію. З альбому «Замордовані» пропоную звернути увагу на досить мінімалістичну композицію «Метемфісис». Її текст — однойменний коротенький вірш Майка Йогансена, один із найбільш грайливих у нього. А Йогансен, як на мене, досягав найбільше однозначно саме тоді, коли бував щонайграйливішим. «Тичину блакитний еллан оповине», «І знайдеться десь перекручений корінь, / Такий незграбний, такий чудернацький і бурий, / Що для нього назвищ не стане тих» – ці цитати належать до «портретів» «Розстріляного Відродження» на рівні з візуальними творами Анатоля Петрицького. Здається, в «Пирогу і Батогу» змогли створити музику, дуже гармонійну до цього тексту. Веселий і водночас напружений пост-фолк, ентузіастична декламація, мінімалістичність — усе це запам’ятовується і пасує «нашим двадцятим».

Drudkh. «Млини» (Степан Бен)

Закінчимо чимось екстремальним? (Ні, я не знаю відповіді на запитання: «а що взагалі сьогодні можна назвати екстремальним»?) Одна з перлин сцени українського пост-блек-металу, гурт «Drudkh». Чий вірш їм взяти для треку довжиною в 11 (одинадцять) хвилин? Ясна річ, це вірш не надто відомого поета Степана Бена, не якогось там футуриста чи ваплітянина, а члена Спілки селянських письменників «Плуг», мешканця Шполянщини, автора книжки «Солодкий світ», жертви Великого терору (розстріляний у 1937 році). Текст «Млини» несподівано інфернальний та експресіоністичний (хоч і доволі стриманий у засобах) і насправді важко було б знайти щось доречніше до цієї композиції. У пісні ви навряд чи розберете вірш, тому ось він.

На цій точці блек-апогею я й обірву огляд. Годі казати, наскільки він фрагментарний та частковий, наскільки найбільше вартого уваги. Але повторю те, з чого починав: музичний потенціал української поезії 1920-1930-х років набагато більший. Тож хочеться вірити, що попереду багато якісних проєктів, не менш строкатих, ніж ті, що я зібрав разом сьогодні.

Читайте також: Які вірші сімдесятників стали піснями