На оновлення бібліотек може піти близько 10-ти років — Євгенія Кравчук

Нещодавно в Україні створили Раду з розвитку бібліотечної сфери під час війни. До її компетенції також входитимуть і питання, що стосуватимуться подальшої долі радянських та російських книжок, якими переповнені українські книгозбірні. Водночас міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко заявив, що ці книжки можуть стати вторинною сировиною для друку вже нових – українських видань.

Доки довкола «книжкового питання» точаться дискусії, ми вирішили поцікавитись в українських діячів культури, що, на їхню думку, треба зробити зі старими бібліотечними фондами, щоб усі залишилися задоволеними. Цього разу ми поставили декілька важливих питань про оновлення бібліотечних фондів заступниці голови комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенії Кравчук.

— Зараз ви почнете працювати над створенням механізму вилучення-заміни книжок. Чи є вже розуміння, у якому напрямку потрібно рухатись і які аспекти врахувати?

— Так, ми давно усвідомили цю проблему, працювали над тим, щоб в інституційному сенсі створити ресурс для поповнення фондів українських бібліотек. Працювали у законодавчому полі над реформою бібліотек. Зараз, після початку повномасштабної війни, стало вже всім очевидно, що треба зробити максимально все можливе, щоб наше суспільство цивілізаційно і ментально відірвати від радянського й російського.

Насамперед варто врахувати, що наразі фонди складаються переважно з книжок, виданих у радянські часи. Більша частина з них – це відвертий баласт, який займає місце і має нульовий запит у читачів. Це те, що потрібно замінити першочергово (якісь мемуари Гєоргія Жукова і тому подібне, у цьому дусі). Разом із тим, ми шукаємо збалансований підхід до розв’язання цього завдання, адже якщо ми завтра винесемо з бібліотеки все радянське, там залишиться книжок, умовно кажучи, на одну-дві полиці. Треба жити у реальному світі й розуміти, що закупити одномоментно повністю нові фонди для бібліотек – неможливо.

— Українська бібліотечна асоціація наголошувала на тому, що при вилученні російських видань із фондів бібліотек варто врахувати всі типи бібліотек та всі типи видань. Які з них мають найбільше змінитися , а які мають зберігати літературу радянського періоду?

— Диференціація тут дійсно потрібна. У наукових бібліотеках, на мій погляд, варто наразі залишити всю літературу. Якісь окремі книжки, можливо, вилучити з вільного доступу. Хтось досліджуватиме радянську і російську агресивну ідеологію, напише дисертацію про сьогоднішню війну. Впевнена, наші науковці мають достатній рівень критичного мислення.

Якщо говорити про фонди бібліотек ЗВО, то це може вирішити самоврядний орган закладу, наукова рада тощо. Шкільні – треба думати. Там, безумовно, багато дитячої літератури, де є радянські передмови про партію, «дідуся Лєніна» і різних упирів типу Павліка Морозова, але щось, де цього немає, можливо, варто поки залишити. Можна також поміркувати над тим, щоб шкільну бібліотеку в ОТГ об’єднати з публічною, це відкриє багато можливостей і дозволить закумулювати більше матеріальної бази.

Наш фокус зараз саме на публічних бібліотеках, які найширше охоплюють різні категорії громадян. Тут насправді і є найбільше книжок до вилучення. Все логічно.

— Який відсоток російських книжок зараз у бібліотеках? Чи вилучали їх раніше, зокрема після початку російсько-української війни у 2014 році?

— Офіційної статистики немає, бо її ніхто ніколи не вів. Ми зараз намагаємося зібрати якісь цифри, але, спілкуючись з керівниками бібліотек по всій Україні, дійшли висновку, що радянські книжки становлять значну частину фондів наших бібліотек – мінімум 50%. Відсоток коливається залежно від регіону, десь може бути й більше.

Після 2014 року, наскільки мені відомо, якоїсь цілеспрямованої кампанії з вилучення радянщини з фондів не було. Списували тільки зношене. Те, над чим ми працюємо зараз, буде комплексним і системним, тому списати «радянський спадок» буде простіше, бібліотекарі будуть чітко розуміти, як це зробити, відповідно до всіх вимог.

Читайте також: Нічого цінного там у них немає – Семків про російський книжковий спадок

— Пріоритет яким українськомовним книжкам та українським видавництвам варто надати при оновленні фондів?

— Підступне запитання. Можу вас запевнити, що для держави всі видавці рівні, всі беруть участь у закупівельних процедурах на абсолютно рівних умовах. Щодо того, які книжки найбільше потрібні… Мабуть, всі. Фонди бібліотек потребують у 20 разів більше українськомовних книжок, ніж вони фактично мають. Зараз когось здивую, але якщо взяти й викупити для бібліотек все, що є на ринку, – цього все одно забракне.

Видавнича сфера постала перед дуже серйозними викликами, бо через війну порушилося нормальне функціонування виробництва, порушилася логістика, зачинені книгарні, продажі впали. Левова частка наших видавництв розташовані у Харкові. Зрозуміло, що працювати там наразі вкрай важко або й зовсім неможливо.

Також треба буде збільшувати обсяги використання бібліотеками електронних книг. З огляду на брак паперу та інші виробничі фактори, це може стати хорошою відповіддю на питання: «Як забезпечити читачам необхідну кількість примірників?».

Читайте також: Як працюють українські видавці в умовах війни – опитування

— Скільки орієнтовно може тривати оновлення фондів? За якими етапами?

— Треба розуміти, що це буде тривалий процес. Державний бюджет, взагалі все, що є зараз у держави, працює на те, щоб ми дали відсіч рф. Видатки на культуру і книжки зокрема наразі не є пріоритетом, і це нормально за нашої ситуації. Однак це не означає, що ми не збираємося нічого робити. Ми активно комунікуємо з міжнародними партнерами щодо підтримки для відновлення бібліотек.

На заміну фондів може знадобитися близько 10 років активної роботи.

Як варіант – це може бути поступове зменшення донорської частки підтримки. Наприклад, у перший рік буде 100% міжнародних грошей, у другий -– 80% із закордону і ще 20% з державного або місцевого бюджету. І так далі, доки відновиться спроможність держави/громади самостійно нести ці витрати. Щось подібне робили в інших країнах з «пострадянським стресовим розладом».

— До радянських примірників можна зарахувати й українську класику, видану за радянських часів, російською мовою чи з передмовою, яка ідеологічно застаріла. Як бути з такими книжками? Чи мають бібліотеки можливість замінити у фондах ці видання на сучасні видання української класики, адже вони є частиною шкільної програми?

— Алгоритми роботи Українського інституту книги працювали таким чином, що саме класику для публічних бібліотек держава практично не купувала. Якусь дуже скромну кількість таких книжок закуповували для шкільних бібліотек, але це, можна сказати, краплина у морі. Це було 10-15 найменувань у межах шкільної програми.

Класика з радянськими передмовами, звісно, має бути повністю вилучена. І це станеться поступово, бо книжки, на щастя, також не вічні, вони зношуються. Вилучити їх всі одночасно – поки що завелика розкіш. Сподіваюся, у нас буде можливість поступово їх замінити на сучасні видання з актуальними передмовами та коментарями якомога швидше.

— Зарано говорити, та все ж — що робити зі списаними книжками? Чи підуть вони на перероблення?

— Я з дитинства за перероблювання сировини. Днями у мене з’явився класний брелок, який виготовили із частини збитого над Київщиною ворожого СУ-34. Їх дарують за донейти на dronesforukraine.fund. Книжки – це теж зброя. Взагалі пропаганда, у будь-якому вигляді, – це зброя. Ми це бачимо по відсотках підтримки війни серед росіян. Тому вилучені книжки – тільки на перероблювання, а отриману сировину можна було б потім використати для виробництва паперу, з якого надрукуємо нові українські видання.

Читайте також: Формування бібліотечних фондів має стати частиною відбудови країни – Максим Стріха