Наукова фантастика під час війни — ескапізм чи щось більше?

У перші дні повномасштабного вторгнення багатьом було важко сприймати будь-які тексти, крім новин. Хтось повертався до художньої літератури через аудіоверсії, хтось — через фантастику, а хтось — ще інакше. Популярність наукової фантастики засвідчив і KyivBookFest, на якому відбувались відповідні презентації і автограф-сесії. Своїми розмірковуваннями про практичний сенс фантастики під час війни ділиться культурний антрополог Микола Скиба.

Війна — це колосальний і переважно руйнівний краш-тест не лише безпекових структур і економіки, але й уявлень, звичок, культури й самого трибу життя. Чому попередній досвід не допоміг підготуватися до найжахливішого сценарію? Можливо, уся філософія і література, етика й естетика виявилися зайвими, і сьогодні лише відволікають від реальної боротьби з ворогом? 

Сьогодні вже всі розуміють, що ця війна має екзистенційний характер. Вона — про вигризання шансу залишатися на світовій мапі, про боротьбу за цінності свободи й гідності, про право розмовляти своєю мовою і називати речі своїми іменами. Тому відкриття власної історії, відвойовування у росіян книжкового, музичного й кінематографічного ринків сприймається як форма спротиву. 

А яке місце тут займає література, зокрема наукова фантастика? Хіба читання книжок  і занурення у їхні сюжети не повʼязані зі спробою втечі від зовнішніх проблем? 

Я провів бліцопитування серед відвідувачів і відвідувачок KyivBookForum, які вишикувалися на автограф-сесію до Макса Кідрука, одного із чільних авторів жанру. Ось кілька найпоширеніших відповідей на запитання, чим для них важлива наукова фантастика: 

• «Наукова фантастика для мене — це можливість поринути в абсолютно інший світ, світ майбутнього».
•  «Подобається переноситися з реальності у фантастичні світи».
• «Книжки повертають мені цікавість до науки і відволікають від поточних подій».
• «Дозволяє абстрагуватися від реальності, а також — зняти стрес і стимулює креативність і фантазію».

Утім, були респонденти, які прямо опонували твердженню, що фантастика — це ескапізм:

Наукова фантастика — це спроба авторів переосмислити минуле і теперішнє та якось намагатися змінити його. Плюс — це про технології. «Колонія» Макса Кідрука — це не про ескапізм, бо тут читаєш про українців, які є у майбутнього. І завдяки тексту ти відчуваєш дотичність до цього. Чи це моделювання? До певної міри так.

То, може, наукова фантастика — це спроба заперечити дійсність і, так би мовити, «натягнути сову на глобус»? 

Твори наукових фантастів — «Війна світів» Герберта Велса, «Футорологічний конгрес» Станіслава Лема, «Фундація» Айзека Азімова, «Сліпобачення» Пітера Вотса, «Колонія» Макса Кідрука тощо — можна віднести до класу текстів, які ще називають «спекулятивною вигадкою» (speculative fiction). За цим означенням вони опиняються в одному ряду з утопіями й антиутопіями: «Мандри Гуллівера» Свіфта, «1984» Орвелла та «451 градус за Фаренгейтом» Бредбері. Письменник Харлан Еллісон і літературознавець Марек Озієвич обʼєднують їх в один кластер із хрестоматійними «Медеєю» Евріпіда, «Сном літньої ночі» Шекспіра й «Володарем перснів» Толкіна. 

Усі ці тексти описують вихід за межі звичного досвіду, з творенням цілих світів і альтернативних історій. Їх обʼєднує те, що вони відображають інтереси, страхи та сподівання свого часу. Такі тексти спонукають читачів обговорювати глибокі питання про людство та його місце у Всесвіті. Такі питання виникають не лише через допитливість, але й через досвід перебування «на дуже небезпечній межі», береговій лінії історії. 

Наприклад, Евріпід як драматург сформувався в роки кризи афінської демократії. Трагедії Шекспіра наелектризовані цілком реальною атмосферою боротьби різних угруповань, що згодом переросла у «славетну революцію». Свіфт подумки відправляв свого Гуллівера у карколомні мандри в період війни Британії за іспанську спадщину й запеклих релігійних суперечок, що розхитували і Туманний Альбіон, і Європу загалом. Толкін почав писати «Володаря перснів» під час Першої світової війни після тривалого перебування на фронті, де він важко перехворів окопною лихоманкою. Ну, а «1984» придуманий в атмосфері Холодної війни, з одного боку відображав механіку тоталітарних режимів, а з іншого — попереджав симбіоз технологій і тоталітарної влади. 

Сьогодні розвʼязана росією війна вчергове заходить у затяжну фазу, однак ставки підвищуються і напруга не спадає. У гру вступає все, що може бути залучене. Як очевидне: військова сила, економіка, дипломатія та інформаційний простір, так і переважно приховане: негласні альянси, розвідка, кіберсередовище. А крім того, й зовсім неочевидне: картина світу і якість мислення. Картина світу — це певна «сітка», крізь яку мозок пропускає усю інформацію. А щоб розпізнати і зʼєднати її із попереднім досвідом, слід мати своєрідні «вузли», тобто уявлення. Картина світу постійно змінюється під впливом нових вражень і подій, як наприклад, війна. Ці зміни відбуваються повільно й нелінійно. Але культурні практики, зокрема письмо і читання, можуть його пришвидшувати й координувати.  

Відомий історик наукової фантастики Сем Москович стверджує:

Наукова фантастика — це галузь фантастики, що полегшує «добровільне призупинення невіри» з боку своїх читачів, використовуючи атмосферу наукової достовірності для своїх творчих побудов у фізиці, просторі, часі, соціальних науках і філософії. 

У перші місяці повномасштабного вторгнення «добровільне призупинення невіри» у свої сили і максимальна мобілізацізація трималася на вольовому пориві, почутті гідності та пробудженій ідентичності. Але це дуже витратний ресурс. Для того щоб надалі зберігати життєстійкість, потрібен системніший підхід. Нам потрібно оновлювати філософію і словник для явищ, розвивати притомну науку і… наукову фантастику. 

І хтозна, може, саме уява таким чином виявиться переломним фактором у війні. А сторона, яка зможе скористатися альтернативними і контрінтуїтивними сценаріями, зрештою, переможе. Але і нації, як сформулював свого часу Бенедикт Андерсен, належать до уявлюваних спільнот. Це не означає, що вони є вигадкою, але для підтримки стійкості цих складних утворень у часі і просторі потрібна уява й абстрактне мислення.

На щастя, в Україні жанр наукової фантастики починає розвиватися, як і рух популяризаторів науки. Уже виходять якісні жанрові книжки, як-от «Колонія» Макса Кідрука із нової серії «Нові темні віки». Її герой — лідер української діаспори на Марсі — це фермер із Херсонщини, звичний світ якого зламала друга російсько-українська війна. Роман був завершений до 24 лютого 2022 року, а проте влучно показує, на що може перетворитися намір про щось домовитися з росіянами. 

Інша книжка — «Дім Солі» Світлани Тараторіної. Тут, крім марева фантазії і постапокаліптичного антуражу, проступає досить впізнаваний Крим. А також — війна, під час якої могутній артефакт перетворив квітучий Кіммерик на засолений Дешт. Текст, до речі, був завершений до підриву Каховської ГЕС. 

Ці сюжети абсолютно карколомні й не дають відповіді на запитання, які нас хвилюють сьогодні. Але якщо читати вдумливо, вони допомагають налаштуватися на довгу дистанцію і вчасно поставити собі потрібні запитання. А якщо ще й пошукати чесні відповіді на них, то вони можуть допомогти уникнути катастрофи і протривати до появи нових можливостей. Тих, які ще не можна уявити сьогодні.

Така функція «швидкого виведення ілюзій з організму» є у ранніх романах Кідрука. Зокрема, у «Боті». Ось як описано зміну світовідчуття одного із головних персонажів:

Поза образою поступово розросталося нове почуття: тверде усвідомлення, що його звичний — такий зрозумілий і впорядкований — світ безповоротно канув у лету. Вислизнув з-під ніг. Хлопець почувався безпорадним, немов домашня  рибка, що викотилась на підлогу з розбитого акваріума. Разом з тим він усвідомив одну  просту річ: десь у пустелі розгорався вогонь. І схоже, він буде одним з тих, кому доведеться руками вигрібати весь жар. 

Чи не щось подібне пережили мільйони українців нескінченно довгого дня 24 лютого, який триває досі? І аби таки вигребти жар і дожити до наступного дня, дуже не завадить свіжий ковток уяви. І ще щось подібне на стан «ґрокінгу» з роману Роберта Гайнлайна «Чужинець на чужій землі». Його дивний герой Валентайн Майкл Сміт вміє входити в стан інтенсивного переживання, де почуття і розум наче зливаються і проростають крізь ситуацію. Можливо, саме так досвід гострого і комплексного розуміння допоможе багатьом з нас подолати туман війни і дотягнутися до того, що зараз поза полем зору і горизонтом сподівань.  

Фото: Алекс Заклецький, Kyivbookfest

Текст написано у межах співпраці з Культурною інституцією «Міжвухами».