Непокора і співприсутність у Кракові — Україна на Фестивалі Конрада

Цього року краківський Фестиваль Конрада досяг символічного повноліття — його провели вже вісімнадцяте. Темою фестивалю стала «Непокора» (Nieposłuszeństwo). Подія тривала з 19 до 25 жовтня, а серед її найвідоміших гостей були колумбійський письменник Хуан Габріель Васкес, мексиканська лауреатка Пулітцерівської премії Крістіна Рівера Гарса, а також зірки польської літератури Ольга Токарчук і Щепан Твардох. 

У програмі були також зустрічі з українськими авторами, професійні заходи для письменників у межах європейської програми CELA та книжковий пітчинг. Про те, як українська література була представлена на фестивалі, які теми порушували в дискусіях і як Краків розбудовує свою літературну екосистему, — у нашому репортажі.

Матеріал створений за підтримки Книжкового Арсеналу в межах програми CELA.

Непокора як літературна практика

«Непокора — водночас наш привілей і наш обов’язок», — пише у своєму програмному есеї Пауліна Франкевич, програмна директорка Фестивалю Конрада. Йдеться передусім про інтелектуальну непокору, про незручність літератури та її потенціал виводити нас із зони комфорту й спонукати замислитися над досвідами, які нам самим недоступні. Програма фестивалю традиційно була інтелектуальною та суспільно актуальною, порушувала дражливі й некомфортні теми — робила все, щоб аудиторії було про що подумати.

Цього року серед спікерів головної сцени фестивалю в театрі MOS була й українська письменниця Анастасія Левкова, авторка роману «За Перекопом є земля», який нещодавно вийшов польською мовою. Разом зі словацькою письменницею та журналісткою Беатою Балаговою вони говорили про національну ідентичність, етнічні меншини та складнощі співіснування різних культур. Левкова розповідала про те, як зацікавилася історією кримських татар і чому українське суспільство лише після російської окупації Криму 2014 року почало активніше відкривати для себе культуру та історію цього корінного народу. Натомість Балагова зверталася до власного досвіду словацько-угорської ідентичності та політичних суперечностей, які виникають довкола неї.

Питання про те, хто має право розповідати певні історії та які обмеження можуть існувати для літератури, звучали й в інших фестивальних дискусіях. Зокрема, говорили про цензуру — від заборони книжок про національну ідентичність у Білорусі та ідеологічного контролю в Китаї до культурних воєн у США.

Окремо порушували питання політики ідентичності, культурної апропріації та того, як прагнення захистити певні суспільні групи від дискримінації може водночас обмежувати свободу художнього висловлювання.

Ще один вимір непокори — особистий досвід протистояння політичному насильству. Британсько-лівійський письменник Гішам Матар, лауреат Пулітцерівської премії, чия книжка «Мої друзі» також була перекладена українською, розповідав про те, як зникнення його батька, лівійського опозиціонера, вплинуло на все подальше життя. «Коли хтось зникає, дуже важко зрозуміти, що робити. Це забарвлює все, адже можливість того, що ця людина існує саме зараз, під тим самим сонцем, під тим самим місяцем, залишається реальною і живою. І це впливає на те, як ти їси, як купаєшся, як спиш», — розповідав письменник.

Українська тема звучала на фестивалі не лише під час подій за участі українських авторів. До неї неодноразово повертався нідерландський письменник Томмі Вірінга, який відвідував Україну після початку повномасштабного вторгнення та публічно висловлював їй підтримку. На фестивалі він представляв свій роман «Нірвана» — сімейну сагу про нідерландську промислову династію, проблематика якої має паралелі з українськими реаліями: як і в часи, описані у романі Вірінги, нафта й паливо залишаються важелями влади в сучасному світі.

Український поет і військовослужбовець Артур Дронь під час зустрічі з читачами порушував питання присутності російської культури в українському та європейському культурному просторі, зокрема в шкільних програмах. Він говорив про те, наскільки тривалим було домінування російської літератури та як мало місця натомість відводилося польській культурі.

Що не менш важливо, Фестиваль Конрада запрошує знаних, але водночас складних, проблемних і політично активних авторів. І попри це йому вдається збирати повні зали зацікавлених слухачів.

Нові голоси Європи: CELA на Фестивалі Конрада

Окреме місце у програмі цьогорічного Фестивалю Конрада посіли події міжнародного проєкту CELA (Connecting Emerging Literary Artists), що об’єднує письменників і перекладачів з 11 європейських країн. Його мета — подолати нерівність у розвитку літературної інфраструктури різних країн і створити рівніші можливості для виходу молодих авторів на міжнародну аудиторію. Особливу увагу CELA приділяє літературам малих мов, які значно менше представлені на європейському книжковому ринку. Завдяки перекладам, резиденціям, професійним обмінам і участі в міжнародних фестивалях проєкт допомагає письменникам виходити за межі національних літературних середовищ.

На Фестивалі Конрада в межах CELA відбулося кілька подій, присвячених сучасній європейській літературі, перекладу та його ролі у формуванні літературного різноманіття. Серед українських учасниць були Олена Пшенична, авторка роману «Там, де заходить сонце», а також польська перекладачка української літератури Магдалина Українець.

Разом з іншими європейськими авторами-початківцями, Антоніо Льєрасом та Сарою Зейтгаммеровою, Пшенична мала змогу презентувати свою книжку й обговорити особливості творення персонажів. Для Олени це була перша участь у міжнародному літературному фестивалі як авторки.

Окрім участі в публічній дискусії, письменниця мала можливість особисто зустрітися зі своїми перекладачками й обговорити стратегії просування книжки на міжнародному ринку.

Особливо цінною для неї виявилася безпосередня комунікація з перекладачами, які стають не лише посередниками між автором та іноземним читачем, а й партнерами у промоції книжки. Авторка говорить, що комунікація наживо дає можливість запалити перекладача своєю історією, дати відчуття співтворення і співучасті.

«З кожним із перекладачів я підтримую дуже тісний зв’язок, тісну взаємодію. Ми разом креативимо, які можуть бути інструменти, за допомогою яких ми можемо достукатися до видавців у тих чи інших країнах. Наприклад, у мене є чудова сербська перекладачка Драгана, з якою ми записали серію відео, які вона, зокрема, планує поширювати серед видавців. Тобто ми шукаємо такі формати, продукти, які можемо створити спільно, щоб зацікавити і видавця, і читача», — зазначає Пшенична.

Участь у CELA дає змогу не лише налагоджувати професійні контакти, а й переймати досвід авторів з інших країн, зокрема їхні способи просування власних книжок. Для Пшеничної одним із головних висновків стала необхідність активної участі самого письменника у виході на міжнародний ринок.

«Я пересвідчилася в тому, наскільки важлива проактивна участь автора, — говорить письменниця. — Мені здається, що це дуже важлива компонента для того, щоб ти як автор-початківець і твоя історія могли з’явитися на міжнародному ринку, оселитися в книгарнях і серцях читачів із різних країн».

Водночас CELA відкриває можливості для професійного обміну не лише авторам і перекладачам, а й культурним менеджерам. Українським фестивалем, який є частиною CELA, є Книжковий Арсенал. Для українських культурних менеджерок участь у програмі дає можливість перейняти досвід європейських колег, розширити коло партнерств і започаткувати нові спільні проєкти.

«Для мене ця поїздка — передусім можливість побачити, як працюють колеги зсередини, готуючи масштабні фестивалі, де література переплітається з іншими видами мистецтва. Ми повернулися з новими задумами для співпраць, передусім у межах Книжкового Арсеналу, і з новими контактами, які хочеться розвивати далі. Я вкотре переконалася, що в організації літературних фестивалів маємо багато спільного: нас хвилюють питання роботи з аудиторією, взаємодії з авторами та партнерами, пошуку актуальних тем і форматів, розширення партнерства не тільки в літературному колі, а й у інших сферах, які можуть стати дотичними до підтримки культури. Для нас це також спосіб продовжувати багаторічну співпрацю із закордонними медіа й культурними інституціями та поступово переводити професійні знайомства в конкретні спільні проєкти», — ділиться комунікаційниця Мистецького Арсеналу Ольга Дуденко.

Залучення інді-книгарень

Частина подій фестивалю відбувалася в різних незалежних книгарнях Кракова — Ministerstwo Starych Książek, Austeria, Antykwariat Abecadło, NIĆ, Spółdzielnia Ogniwo та інших. Це дає змогу залучати нову аудиторію до книгарень і підтримувати їхню діяльність. Така співпраця є частиною ширшої міської ініціативи з підтримки малих книгарень, які дедалі частіше не витримують конкуренції з великими торговельними мережами та онлайн-продавцями.

«Під час фестивалю Конрада книгарні стають частиною фестивального простору. У деяких із них облаштовують спеціальні полиці з книжками учасників фестивалю, продають книжки-сюрпризи, а в соціальних мережах книгарні та організатори просувають події одне одного. Існує навіть окрема мапа книгарень, які беруть участь у програмі. Таким чином фестиваль не лише розширює свою присутність у місті, а й допомагає незалежним книгарням залучати нових відвідувачів і залишатися важливими осередками літературного життя Кракова», — ділиться Евеліна Качмарчик, піарниця програми «Краків — місто літератури ЮНЕСКО».

Однією із залучених до фестивальної програми книгарень була книгарня-кав’ярня NIĆ, де відбулася зустріч із письменником Артором Дронем.

«Ми вже неодноразово співпрацювали з фестивалем, і в просторі кав’ярні відбулося чимало подій. Цьогорічна зустріч вийшла, як на мене, дуже «домашньою». Ми порушили різні теми, зокрема й складні для польської аудиторії: популярність російської класичної літератури та те, як працює пропаганда. Простір був переповнений, а більшість відвідувачів я вже могла впізнати в обличчя (хоча були й нові гості). Фестиваль точно допомагає підвищити нашу видимість, адже більше людей дізнаються про книгарню або отримують нагадування про її існування», — розповідає про досвід роботи з фестивалем співорганізаторка книгарні-кав’ярні Надія Мороз-Ольшанська.

Конкуренція між фестивалями

Тоді як великі українські книжкові фестивалі намагаються максимально розмежовуватися в часі, у Кракові протягом одного тижня відбувалися дві великі літературні події — фестиваль Конрада та Краківський книжковий ярмарок.

«Ці дві книжкові події орієнтовані на різні аудиторії. На Краківському книжковому ярмарку представлений дуже широкий асортимент книжок, натомість фестиваль Конрада — це радше подія для поціновувачів літератури», — каже Евеліна Качмарчик. 

І аудиторії фестивалю справді не бракує — навіть на зустрічі з маловідомими авторами та інтелектуальні дискусії приходить чимало відвідувачів.

Звісно, свою роль відіграє й вибір фестивальних локацій, які вже мають сформовану аудиторію. Частина подій фестивалю Конрада відбувається в Палаці Потоцьких на площі Ринок, де протягом року проводять літературні зустрічі. Завдяки цьому сформувалася спільнота людей, які регулярно відвідують такі заходи, зокрема й події фестивалю Конрада.

Сам фестиваль також виховує свою аудиторію — активно співпрацює зі школами, проводить спеціальні події та майстер-класи для учнів початкової та середньої школи, організовує літературні зустрічі для дітей. Таким чином фестиваль залучає майбутніх відвідувачів змалечку.

Проте, можливо, справа і в особливостях краківської аудиторії та масштабах самого міста. Як розповідає Евеліна Качмарчик, в інших містах, зокрема у Вроцлаві, проблема конкуренції між подіями існує, і культурні організації намагаються не проводити заходи одночасно, оскільки там немає настільки великої спільноти людей, зацікавлених у літературі.

Читайте також: Роби як Конрад, або 12 порад мариністу