П’ятий Харків – підпільний літфестиваль для своїх

Упродовж кількох днів вересня література в Харкові звучала гучніше за ракети – з 23 по 25 вересня 2022 року в Харкові відбувся літературний фестиваль «П’ятий Харків». З максимальними заходами безпеки, мінімальним розголосом і великою кількістю відвідувачів. Розповідаємо, як це було

Влаштувати літературний фестиваль спільно з Харківським Літмузеєм запропонував Сергій Жадан. Він майже постійно в Харкові, команда Літмузею розпорошена по всій країні, але у місті залишається директорка Тетяна Пилипчук, яка активно волонтерить і відчуває, що тут бракує культурного життя.

«Нам було важливо сформувати сильну інтелектуальну частину фестивалю, щоб мати змогу проговорювати ті питання, які сьогодні назріли, бо в ситуації таких ментальних зрушень однозначно потрібно розуміти, які сьогодні формуються наративи, як ми будемо об’єднувати суспільство, якою буде наша розділювана пам’ять, як змінюється наше минуле, тому що українці сьогодні готові переписати власне минуле, зважаючи на події останніх місяців», – розповідає Тетяна Пилипчук, директорка Харківського Літературного музею.

У назві та ідеї фестивалю ключовою є образ «П’ятого Харкова», який належить всесвітньо відомому лінгвісту, почесному харків’янину Юрію Шевельову. «П’ятий Харків» – це розмова про майбутнє міста, про мрію, про бажання та бачення. Організатори фестивалю вважають, що варто говорити про майбутнє саме в ситуації кардинальних культурних та ментальних зрушень, які переживає Україна сьогодні.

«Юрій Шевельов нам заповідав омріяти п’ятий Харків, і ми вирішили, що так і буде. Ми заторкнули теми, з якими планували працювати, якби не сталася широкомасштабна війна, – святкування трьохсотріччя Григорію Сковороді, сторіччя Березолю, а незабаром і двохсотріччя харківських романтиків. Мені, як музейниці, хотілося дати лінки в минуле для того, щоб зрозуміти яким може бути майбутнє. Так виникла ідея лекцій про Григорія Сковороду, про 1920-ті роки, але не тільки про харківських романтиків, а трохи ширше – про літературу від Сковороди до Шевченка. Ми вирішили подискутувати на теми, які сьогодні є ще не проговорені та незрозумілі для нас», – зазначає Тетяна.

Публіцистична частина фестивалю об`єднала сучасних українських публічних інтелектуалів й діячів, які залишилися в Україні та взяли не себе відповідальність за її існування. Спікерами на лекціях та дискусіях були Назар Федорак, Ростислав Чопик, Володимир Єрмоленко, Павло Гайдай, Тетяна Огаркова, Вахтанг Кебуладзе, Ярина Цимбал, Яна Партола, Всеволод Кожемяко, Макс Розенфельд.

Мистецька частина – концерти й театральна вистава, проведені в загроженому регіоні, – стала своєрідним маніфестом «тих, хто не боїться» (Євген Сверстюк) в місті, яке називають «залізобетон». Поезія на фестивалі звучала голосами Наталки Маринчак, Івана Сеніна, Руслана Горового, Сергія Жадана, Дмитра Лазуткіна, а музикою гуртів «ТЕЛЬНЮК: сестри», «Kozak System», «Ukie’z», «Жадан і Собаки» завершувалися фестивальні дні.

Під час фестивалю художня студія Миколи Коломійця AZANIZIMAZA відкрила виставку дитячих робіт, створених у Харкові після 24 лютого.

Читайте також: Харківська резиденція «Слово» для дитячих письменників: записки кураторки

Дійство завершився показом вистави «Я норм» від Харківського державного академічного театру ляльок імені В.А. Афанасьєва, яку написала Ніна Захоженко, а режисеркою виступила Оксана Дмітрієва.

Серед учасників фестивалю були й харків’яни, і гості з інших міст. Ніхто з тих, кого запрошували, не відмовився, але з різних причин деякі з лекторів не змогли бути 23-25 вересня у Харкові.

«Ті, хто приїхав, і ті, хто не приїхав – усі хочуть знову взяти участь в подібних заходах навіть своїм коштом, тому маємо намір продовжувати проєкт “П’ятий Харків”. Наразі думаємо над форматом», – розказує про плани Тетяна Пилипчук.

Фестиваль фінансово підтримав Міжнародний фонд Відродження, а організацією займалася команда Харківського Літмузею – від подачі грантової заявки до формування інтелектуальної складової фестивалю та пошуку локальних партнерів.

«Неважко було знайти готових включитися в цю прекрасну історію. Тим більше, що сьогодні усі найактивніші люди Харкова, які мають або хочуть розвивати бізнес, – волонтерять і активно беруть участь у житті Харкова. Це люди, які швидко відреагували на пропозицію співпраці, були готові працювати в таких екстремальних умовах і зробили все, щоб фестиваль відбувся», – ділиться Тетяна.

Організатори подбали про безпеку відвідувачів – події відбувалися в підвальному приміщенні, адресу проведення повідомляли лише після заповнення реєстраційної форми й просили не публікувати фото і відео, на яких можна розпізнати місце. А впродовж усього фестивалю додатковий захист забезпечувала охорона з Добровольчого формування «ХАРТІЯ».

Щодня події фестивалю відвідували близько чотирьохсот людей. Мінімальний розголос фестивалю організатори також робили з метою безпеки й буквально адресно поширювали інформацію для того, щоб убезпечити подію від можливих провокацій.

Харківський Літмузей планував робити літературний фестиваль вже в омріяному реконструйованому просторі, але сталося інакше – не в реконструйованому сучасному музейному просторі, а в підземеллі, майже у підпіллі міста, яке ледь не щодня обстрілюють росіяни.

«Почуваюся фантастично – я зрозуміла, що важливою була не тільки програма фестивалю, а атмосфера, яку вдалося створити. Відчуття гордості, натхнення, віри у свою перемогу – дуже важливі та ці особисті переживання були, можливо, навіть важливішими за контент. А під час дискусій звучали питання, про які хочеться думати далі. Це була така триденна радість і в роботі, і в реалізації, і в спілкуванні, і в натхненні. Наче Григорій Савич повернувся до нас з його ідеєю спорідненої праці», – підсумовує Тетяна Пилипчук, директорка Харківського Літмузею.

Читайте також: 13-й Meridian Czernowitz: перший літфестиваль після великого наступу

Фото: Олексій Юрченко