Гатчисон Дот. Сад метеликів / Дот Гатчисон ; пер. з англ. Д. Березіної. — Харків : Віват, 2018. — 352 с. ISBN 978-966-942-286-6
Неподалік від затишного маєтку є прекрасний сад. Тут живуть викрадені молоді жінки, чия шкіра покрита татуюваннями метеликів. Їх утримує тут садівник, жорстокий збоченець, одержимий колекціонуванням унікальних експонатів. Але нарешті про таємничий сад стає відомо, і одна з тих, хто залишився живим із його колекції, дає свідчення. Агенти Віктор Ганноверіан та Брендон Еддісон мають завдання розплутати одну з найогидніших справ за всю їхню кар’єру. Утім, дівчина, яка називає себе Майєю, і сама по собі та ще загадка. Вона розповідає агентам про життя в саду — страшну історію садівника, людини, яка ладна на все, щоб утримати красу в полоні. Але чим більше агенти дізнаються, тим частіше замислюються над тим, що саме вона й досі приховує…
Зрозумійте, я називала його так не тому, що боялася чи ніяковіла, і зовсім не через якусь химерну шанобу до нього. І взагалі це ім’я вигадала не я. Як усе інше в тому місці, воно було виплодом нашого невігластва. Ми самі вигадували те, чого не знали, а те, що не вигадували, врешті-решт просто втрачало сенс. Доволі практичний підхід, як на мене. Найбільш добросерді й віддані з нас, яким так конче потрібне чуже схвалення, врешті-решт стають у подібних ситуаціях жертвами стокгольмського синдрому1, а решта вдаються до прагматизму. Надивившись на обидва варіанти, я таки схиляюся до прагматизму.
