Ішіґуро Кадзуо. Похований велетень

Луїза втратила чоловіка і дітей. Вона хоче почати все з початку: нове помешкання, нова робота, нове кохання.
Коханець Софі загинув в автокатастрофі, вона будь-що має захистити їхню спільну дитину.
Ці дві жінки не зупиняться, доки одна з них не знищить іншу. Кожна має свою історію, але котра з них правдива?
Майстриня психологічного трилеру занурює читача в емоційну гойдалку домашнього терору, і хтозна, чи подібне не відбувається десь зовсім поруч із вами?

«Повертайся. Повертайся!»
У нічному шумі її криваво-червоні очі на якусь мить дивляться у дзеркало заднього виду. Ззаду на неї насідає яскраво-червоний «порше», сліпить її світлом фар, навіть незважаючи на щільну стіну зливи. Вона робить різкий поворот і опиняється на розбитій дорозі, що веде до глиняних кар’єрів.
Але він переслідує її, причепився до неї, мов диявол. Камінці рикошетять об бік її маленької білої «фієсти», зношені колеса хитаються, потрапляючи у вибоїни, залиті водою, які виявляються глибшими, ніж здаються у темряві.
Діти, загорнуті у ковдру і акуратно прив’язані пасками безпеки на задньому сидінні, не ворушаться.
Слава Богу.
Ніч розриває гуркіт грому. В голові в неї вібрує так, ніби сам Тор розмахує молотом і зовні, і зсередини. Її серце б’ється так швидко і займає стільки місця, що здається, ніби легеням у грудях стало тісно.
Вона натискає педаль газу до самої підлоги, але цього недостатньо. Вона вже далеко, втім розуміє, що він не дозволить їй утекти.
Дорога стає трохи ширшою, і він, користуючись своєю перевагою, з ревом під’їжджає до неї, відтискає її вбік, на темну сторону дороги.
Перед нею зненацька виростає велетенський масивний дуб, який ніби щойно тут розмістився, аби зустріти її.
Ніс «фієсти» зустрічається зі стовбуром дерева, «порше» своєю масою врізається в зад її маленької машини, зминаючи усі зони безпеки, активуючи аварійні подушки, і її накриває хвиля запаморочливої вібрації від удару.
“