Роби як Конрад, або 12 порад мариністу

Якби хтось захотів штучно виростити найкращого мариніста усіх часів і народів, яким без сумніву був Джозеф Конрад, йому довелось би триматися головних віх життя класика, що сформували його характер і вплинули на стиль. Оскільки ніяких підручників із літературної творчості метр нам не залишив, дослідимо на прикладах з його біографії, як навчитися писати про море.

Постарайтесь народитися в Бердичеві. Ми розуміємо, як це важко. Навіть в найкращого мариніста усіх часів і народів вийшло народитися лише за 15 кілометрів від центру Бердичева, в селі Терехове. Однак саме відстань від монастиря Босих Кармелітів в кілометрах обернено пропорційна шансам мариніста стати класиком англійської літератури, неперевершеним стилістом, основоположником британського психологічно роману. Музеї Джозефа Теодора Конрада для певності є і в монастирі Босих Кармелітів, і в селі Терехове, і в Польщі, і в Британії, і в Сингапурі. Паломництво до будь-якого з них має здійснити кожен справжній мариніст.

Якщо ви письменник, який переїхав до іншої країни й пише твори іноземною мовою, це не означає, що ви маєте відцуратись усього, що пов’язує вас із батьківщиною. Ви можете писати про різні країни, різні землі, але забувати про рідні краї не варто, і Конрад тому чудовий приклад.

На перший погляд може здатися, що Польща не дуже то й присутня у його художньому світі й губиться на тлі бурхливих пригод у заморських землях та на хвилях морів й океанів. Але такі оповідання, як «Князь Роман», що розповідає про польське повстання 1830 року, а також «Емі Фостер» про долю польського мігранта в чужому середовищі, лише доводять, що Конрад ніколи не забував про своє походження.

Підтверджують цю тезу й два політичних нариси «Нотатки про польську проблему» (1916) і «Злочин роз’єднання» (1919), у яких Конрад міркує про приналежність поляків до Західного світу, темперамент своїх земляків та своєрідність їхнього історичного досвіду.

Мариністознавці досі сперечаються, чи необхідною для вирощування справжнього мариніста є поїздка у Вологду, адже Джозеф Конрад потрапив на заслання туди не сам, а з батьками, у віці 4 років. Втім, набутих в дитинстві вологодських вражень класикові вистачило на те, щоб сказати собі «ніколи знову» і за першої ж можливості вшитися з Російської імперії в Марсель назавжди. Мариністи Олександр Грін, Юрій Яновський та Олександр Мар’ямов серією дослідів довели, що Марсель можна замінити Одесою, Херсоном або Севастополем. Втім, останній з 2014 року не гарантує отого «ніколи знову».

Не починайте вивчати англійську якомога довше. Польську, українську, російську, французьку – будь ласка. Французькою навіть можна розмовляти без акценту. Не дивно, адже саме батько Конрада, Аполон Коженьовський, був перекладачем «Трудівників моря» Віктора Гюго на польську. Але англійську вчити – зась. Джозеф Конрад почав вивчати англійську у 20 років, коли французький уряд виявив, що він нелегал, і Конраду довелося емігрувати до Британії, з якої видачі нема. Це не завадило йому в 37 років стати англійським письменником, а в 50 – класиком англійської літератури.

Разом з тим Конрад все своє життя писав листи та спілкувався польською та французькою мовами. У більшості його творів герої також говорять різними мовами. Наприклад, голландську та малайську в можна знайти у «Помилці Олмейєра», а в «Серці темряви» є французька та різні африканські діалекти. У «Лорді Джимі» є французька та німецька мови, а от італійську та іспанську ми бачимо в «Ностромо».

Дискусійною є необхідність участі майбутнього класика в контрабанді морем вантажів зброї з Франції до Іспанії для збройного заколоту проти іспанської корони («Дзеркало моря»). Деякі екстремісти, як ось А.Санченко, стверджують, що це можна замінити контрабандою мандаринів з Грузії і шоколаду з Туреччини. Однак це дуже сумнівне твердження, нехай той Санченко спочатку стане класиком.

Читайте також: Два світи, дві долі. Конрад чи Грін. Марсель чи Одеса

Якщо у вас буде вибір, завжди обирайте старе й іржаве, а не нове й лискуче. Вітрильник, а не пароплав. Пароплав, а не теплохід. Теплохід, а не атомохід. Атомохід, а не вітрильник. Старе й іржаве – романтичне й відгонить пахощами усіх країн, у яких воно встигло побувати за своє корабельне життя. Воно збагачує мариніста відлунням усіх розмов, що почуло від моряків на нічних вахтах за 30 років. В ньому сотні сюжетів і десятки нових спостережень для уважного мариніста. Тут можна написати оду про кожний бронзовий ілюмінатор. А ще воно щохвилини може затонути й вчить письменника стриманому фаталізму.

Нове й лискуче – цинічне й пластикове, малозаймисте, воно не про літературу, а про гроші. Усі ж нові купюри на хруст однакові. Джозеф Конрад любив чайні кліпери й барки-віндджаммери, й вважав, що пароплави вбивають професію моряка. Це надавало його прозі ознак лебединої пісні. За століття по Конраду судноплавство здійснило повний оберт, і зараз новітні вітрильні круїзні судна з бортовими комп’ютерами для напинання дакронових вітрил вбивають газотурбінні лайнери, що боролися за Блакитну стрічку Атлантики. Будьте стійкі, тримайтесь старовини – атомних криголамів і контейнеровозів, які невдало розвернувшись, на тиждень закупорюють Суец. Бо електричні судна на сонячних батареях людей, швидше за все, вже не потребуватимуть, про них напишуть  роботи. У твіттері. 

Чим довший рейс, тим більший мариніст. Джозеф Конрад ходив на вітрильниках із Британії в Голландську Індонезію, Австралію та Сингапур. Для вітрильників подібні рейси прирівнювалися до навколосвітніх, а часто такими й були. Не думаю, що побрехеньки його капітана Марлоу, альтер его автора в багатьох романах, вразили б британську публіку, якби він обмежився Англійським каналом. Підтвердження цього правила можна знайти в біографіях Миколи Трублаїні та Олександра Мар’ямова, які брали участь в перегоні льодоріза «Літке» з Севастополя у Владивосток у 1929 році.

Юрій Яновський на борт не потрапив, і його майже не згадують як мариніста. Олександра Мар’ямова списали у Владивостока, і набір його книжки «Береги 12 вод» розсипали в типографії, тираж знищили,  лише через 89 років її перевидала в Києві літературознавець Ярина Цимбал з єдиного вцілілого примірника. Микола ж Трублаїні правдами-неправдами залишився на «Літке» кочегаром ще на рейс до острова Врангеля в Льодовитому океані. В результаті усі третьокласники десятки років читали його оповідання «Крила рожевої чайки» в читанці й «Шхуну «Колумб»» на канікулах.

Плавати раніше, ніж писати. Вік моряка короткий. Медкомісія не спить. Встигніть проборознити якомога більше океанів, перш ніж осядете на березі й почнете писати свої мемуари чи психологічні романи. Постарайтесь спробувати всіх кораблів і суден: військових, вантажних, пасажирських, рибальських тощо. Свою найвідомішу книжку, «Серце пітьми», Конрад написав після плавання річковою баржою вглиб бельгійського Конго. А пароплав, що здійснював кругові рейси з Сингапуру на Батавію з заходом в усі порти на шляху, якими Конрад дуже нудився, подарував йому сюжети для 7 романів.

Не проґавте Джона Ґолсуорсі. Як відомо, цей відомий британський письменник познайомився з Конрадом, мандруючи пасажиром на його судні. Помічник капітана Джозеф Коженьовський за перехід до Австралії встиг розказати письменнику Джону Ґолсуорсі стільки випадків з моряцького життя, що той переконав його, що все це слід записувати, а пізніше, вже в Британії, спрямував до правильного видавця.

Тож особисто перевіряйте квитки в кожного пасажира просто на трапі й ненав’язливо розпитуйте, чи він не Сергій Жадан.

Не варто суміщати навігацію та белетристику. Конрад рухався за графіком: в 17 – матрос, у 27 – капітан, в 37 – перший роман. Його так чи інакше дотримуються всі мариністи, першу половину життя, присвячуючи наядам, а другу – музам. Навіть у своїх художніх, геть не автобіографічних, текстах, Конрад потім залишав справжні прізвища своїх капітанів, щоб не плутатися. Це полегшило працю літературознавців, на відміну від, скажімо, Германа Мелвілла, який змінював навіть назви кораблів, і літературознавці досі не можуть пояснити, чому в романі «Білий бушлат» про плавання фрегата «Юнайтед стейтс» з Гаваїв у Нью-Йорк довкола мису Горн такий злий капітан, який роздає канчуків морякам направо і наліво. Бо нотатки справжнього капітана того фрегата, з геть іншим прізвищем, цього зовсім не підтверджують.

Хай там як, а тілесні покарання в американському флоті після цього роману скасували, але не думаю, що матросу Мелвіллу були б раді на тому фрегаті знову. Тому Мелвілл, як і Конрад, усі свої романи писав уже на березі, зав’язавши з морями. Оскаржити подібний підхід спробував тільки Віктор Конецький – видавав по роману чи не після кожного свого плавання і знову йшов у рейс. І рано чи пізно потрапив у ситуацію, коли в рейсі пасажирського пароплава й «Естонія» на Антарктиду ним командував капітан, якого він «вбив» у попередній книжці. І щобільше – капітан ту книжку читав і себе впізнав, попри змінені імена. Будьте як Конрад – імен не змінюйте, але вже не ходіть у рейси зі своїми героями, облаштовуйтесь на суші й пишіть. Хіба що ви сам вже капітан, й герої ваших творів старанно удаватимуть, що себе не впізнали.

Роман «Олмейрова примха» справив яскраве враження на видавця Едварда Ґарнета. Втім, він дуже сумнівався щодо мови. Було очевидно, що думка автора рухається вздовж ліній неанглійського синтаксису та фразеології, текст нагадує переклад з якоїсь іноземної мови. Все ще у сумнівах, він дав почитати рукопис дружині. І ця ласкава пані змогла переконати чоловіка, що «іноземний акцент» цьому тексту аж ніяк не шкодить, а радше вносить необхідний колоніальний колорит та освіжає англійську граматику.

Справді, Конрад лякав лаконічних англійців своїми складносурядно-складнопідрядними реченнями довжиною в абзац, як Оксана Забужко лякає такими реченнями довжиною в сторінку сучасних українців. А для Гоголя такі речення — норма. До честі місис Констант Ґарнет, вона була не з полохливих читачів — складні речення анітрохи її не відлякали, до того ж невдовзі вона сама стала відомою перекладачкою російських романів. 

Літературні успіхи не принесли Конраду гарантованого доходу. Публікації в журналах оплачувалися може й достатньо для джентльмена, що живе на ренту, але замало, як на письменника, що живе на гонорари. Хтось з літературних друзів Конрада розвідав, що пенсію Британська корона виплачує не тільки військовим ветеранам, але й колоніальним чиновникам та торговим морякам, і виклопотав для Конрада пансіон 100 фунтів стерлінгів на рік. Тоді це була значна сума. Конрад зміг одружитися й поселився в котеджі на березі моря. Отож наступна його порада – подружіться з Гербертом Веллсом та Бернардом Шоу, в житті знадобиться. Ну або хоча б з Ігорем Сіліврою та Андрієм Кокотюхою.

Це начебто зайвий пункт, але необхідний. Бо саме 13 за ліком роман Конрада «Шанс», виданий в 1913 році, отримав популярність у широких колах читачів. Почали перевидаватися його попередні романи, а на той час вже були написані й «Негр з «Нарциса»», і «Ностромо», і «Серце пітьми», і навіть «Лорд Джим», який вважають вершиною творчості Конрада, – публіка розсмакувала його оповіді бувалого моряка.

Тринадцятий роман в тринадцятому році – і шанс виявився щасливим.

Отож останню пораду Конрада можна сформулювати як – не зупиняйтеся!

Авторе, пиши ще!

Читайте також: Два музеї Конрада: як на Бердичівщині зберігають пам’ять про відомого мариніста

Нагадаємо, що 30-го листопада закінчився термін подання на Літературну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського. Вона присуджується українським письменникам за послідовність у реалізації творчого шляху, інноваційність форми та універсалізм послання.

Раніше лауреатами премії ставали Тарас Прохасько (2007), Сергій Жадан (2009), Наталка Сняданко (2011), Таня Малярчук (2013), Софія Андрухович (2015), Катерина Калитко (2017), Артем Чех (2019), а ім’я цьогорічного лауреата ми дізнаємося вже зовсім скоро, у грудні.

Матеріал створений у партнерстві з Польським інститутом у Києві.