Софі Оксанен: мій роман – про Україну, яка досі не зрозуміла фінам

У її волоссі – брошка із фотографією Лесі Українки, на сукні – вишиті вставки, сама Софі стоїть на тлі потяга «Укрзалізниці», жовто-блакитна кольористика якого передає вже зовсім очевидний меседж – тут ідеться про Україну. Цей портрет Оксанен супроводжує всю промо-кампанію її нової книжки «Собачий парк» (фінською – Koirapuisto). Софі, відома жорсткими романами про самоідентифікацію, насилля і радянський спадок, дія яких розгортається в Естонії, тепер написала й про Україну.

Презентація книжки – найочікуванішого роману осені – відбулася 19 вересня серією заходів. Зранку на одній зі станцій метро видавець влаштував флешмоб, в якому взяли участь понад 100 осіб, що одночасно читали уривки з роману.

Уже після обіду у приміщенні видавництва Otava відбулася перша презентація, що супроводжувалася представленням проєкту Ukraїner та фотовиставкою Ukrainian Insider. «Головна ідея цієї виставки — промоція альбому «Ukraїner. Країна зсередини», англійська версія якого вийде у жовтні й буде презентована на Франкфуртському книжковому ярмарку, — пояснює Олександр Хоменко, фотограф і фоторедактор Ukraїner. – А цими фото ми хотіли показати іноземцям привабливі й різноманітні сторони України – тут і портрети, і пейзажі, і наші традиції». Виставка, організацією якої займалося наше посольство у Фінляндії, триватиме до 11 жовтня.    

Презентація у видавництві була закритим заходом для блогерів та інфлуенсерів. Столи прикрашали букети із жовтими та блакитними квітами, а гостей пригощали й тематичною їжею та напоями: пельменями, варениками з капустою, українськими цукерками та шампанським. 

Потім уся ця кухня перемістилася у… книгарню Suomalainen Kirjakauppa на центральній вулиці Гельсінкі, де відбувалася вже велика, але також закрита презентація. Українську складову заходу підсилив виступ львівського фольк-гурту «Марвінок».

«Собачий парк» привносить у фінську літературу нову географічну локацію – Україну. Після прочитання роману людина більше знатиме про українську культуру та історію», – на початку презентації ведуча підсумовує англійською вступне слово. Власне, якою би дивною нам не здавалася перша частина цієї цитати, у ній закладена гірка правда: Україна залишається і досі недослідженою і не зовсім зрозумілою для фінів. Стрічки новин і репортажі передають ситуацію з воєнного Донбасу.

Поза тим Україна перебуває у тіні «великого сусіда» та радянського спадку з усіма наслідками. Тому Софі Оксанен можна сміливо назвати культурним амбасадором України. У свіжому інтерв’ю популярній газеті Iltalehti вона говорить про необхідність Фінляндії підтримувати Україну у розвитку громадянського суспільства: «Якщо це буде підтримуватися, Україна стане ще ближчою до Європи. Таким є бажання українців, і Фінляндія могла би грати активну роль у цій ситуації».

Оксанен також критикує те, що в країні немає фінських перекладів сучасних українських авторів, а відтак не чути голосу українців. Схоже, письменниця вирішила не чекати на переклади, і сама написала книжку про сучасну Україну.

І тут я не можу уникнути короткого спойлера. «Це історія, що відбувається у Фінляндії та Україні, — розповідає Оксанен у трейлері для англомовної аудиторії. – Вона про українську дівчину, яка тікає до Фінляндії, щоби врятувати своє життя. Вдома вона була втягнута у світ брехні та брудних грошей. Одна з основних локацій роману – Дніпро, це місто влади: багато політиків, бізнесменів та олігархів звідти. Це місце добре підходить для історії про корупцію… Цей роман – любовна історія, історія про міграцію, про наслідки розвалу Радянського Союзу і сталінської політики переселень. Мій роман також про наслідки Другої світової війни, яка сформувала сьогоднішню Європу. Це історія про те, як корупція впливає на життя звичайних людей і як вона призвела до революції у 2014 році й теперішньої війни». 

Але письмо Оксанен – багатошарове. У «Собачому парку» вона заторкує кілька важливих тем: самоідентифікація (героїня народилася в одній із радянських республік, потім пережила два переїзди), події Євромайдану (що тісно переплітаються із темою самоідентифікації), сталінські репресії (жертвою яких є один із персонажів). Ще одна значна тема, що сильно розкручується фінськими ЗМІ, — сурогатне материнство та корупційні схеми, пов’язані з ним. 

Знаючи про такий бекграунд, на презентації мене найбільше цікавило питання про український переклад. З цього ми й почали наше бліц-інтерв’ю. 

Читайте також: Чому Фінляндія любить читати: бібліотечні роялті, формат pop-up та booktalks

— Софі, коли ми можемо очікувати на український переклад?

— Я ще не знаю. Ми продали нордичні права – у нас уже є шведський переклад. І ось зараз очікуємо на англійський переклад. Я впевнена, що ми матимемо і український. 

— Оскільки книга про Україну, логічно було припустити, що український переклад буде серед перших.

— Усе залежить від перекладачів і від видавців. Зазвичай це працює так — видавництво наймає перекладача, але тоді спочатку треба продати права. 

— Чому Вашим співрозмовником під час презентації ви запросила науковця і політолога Чарлі Салоніуса-Пастернака? 

— Я давно стежу за його роботою — він знає багато про Україну і поточну політичну ситуацію. Одне з його питань стосувалося фінських політиків, які дуже обережні у підборі висловів і можуть вагатися вживати слово «війна», коли ми говоримо про війну в Україні. Я відповіла, що як авторка можу вибирати ті слова, які найкраще характеризують ситуацію. 

— Чи ви вказали, що це війна між Україною та Росією.

— Так.

— Що означає назва «Собачий парк»?

— Це місце, де зустрічаються дві головні героїні. Також собака є символом відданості. 

— Як ви збирали матеріал для книжки?

— З книжок, архівів, газет – багато читання. Також спілкувалася з людьми. Оскільки я багато знаю про Естонію (дія роману також заторкує цю країну), то та частина не потребувала багато бекграундової інформації та досліджень. Відтак ця книга – подорож в Україну. 

— Влітку ви планували поїздку до України із фінськими журналістами, щоби зробити серію матеріалів, які б виступали як промо книги. Цю ідею вдалося реалізувати? 

— Так. Наприклад, у Дніпрі ми зустрічалися із різними активістами й обговорювали питання захисту навколишнього середовища та гендерної рівності. З представниками силових структур говорили про оновлення у поліції і як це відбувається. Також були в НАБУ. Всі ці історії почнуть виходи з 20 вересня. Це видання із газетної групи Lännen Media, що покриває майже всю Фінляндію. Також видання компанії Keskisuomalainen (виходять у центральній Фінляндії). Усі ці газети також мають відео онлайн. Тобто ми фактично покриваємо усі регіональні газети. Також увесь минулий тиждень я давала інтерв’ю, і тепер вони будуть вже виходити. 

— Розкажіть, будь ласка, про Вашу сукню з вишивкою. 

— Люди часто запитують про одяг – це такий легкий шлях підвести до теми (Усміхається).

Я хотіла мати щось, що пов’язане із традиційною вишиванкою. Але ця вишивка карельська. Я запитувала своїх українських друзів – чи схожа вона на українську – і вони відповіли ствердно. У мене також є брошка із портретом Лесі Українки, оскільки я використала кілька її цитат у своєму тексті. 

— Якщо Ви підготувалися так тематично, чому тоді пригощали гостей пельменями, а не варениками?

— Ми не змогли знайти їх у Фінляндії. Але про них йдеться в книжці. Виявилося, що це серйозна проблема – знайти українську їжу у Фінляндії. А ці пельмені з Естонії. 

— Загалом, те, що підписано «вегетаріанські пельмені» – насправді і є вареники: і за формою, і за начинкою із капусти. 

— Фіни не знають слова «вареники», а «пельмені» – впізнаване. Ми також пригощаємо наших гостей на презентаціях цукерками, які привезли з Естонії – звідти можна замовити багато українських продуктів. Напої – шампанське та горілка – також звідти. 

Читайте також: Заходь, бери, читай: як працюють фінські бібліотеки