Солд-аут за тиждень, нові вірші та відмова великому норвезькому видавцеві: як минув літвечір Артура Дроня

У Молодому театрі в Києві відбувся благодійний літературний вечір письменника та ветерана Артура Дроня. Про це повідомляє кореспондентка Читомо.

Упродовж двох годин на сцені тривало відкрите інтерв’ю з автором, яке модерувала Світлана Стретович — засновниця видавництва і агенції ексклюзивних подій Stretovych Agency. Розмова стосувалася творчості та діяльності Дроня. Однак головною частиною вечора були читання письменником своїх творів.

Зала була повністю заповненою. «На вечір Артура квитків не було вже за тиждень», — у коментарі Читомо поділилася Стретович. Загалом було близько 400 глядачів. Це вже 17-й великий літературний вечір у межах спільного спецпроєкту Stretovych Agency та Молодого театру.

Подія мала благодійну мету: кошти з продажу книжок, мерчу та частину прибутку від продажу квитків перерахують до фонду «Голоси дітей» для дітей із розладом аутичного спектра, які потребують систематичних курсів лікування. Вдалося зібрати 50 тисяч гривень на лікування хворих на розклад аутичного спектру дітей захисників. Артур Дронь закликає долучитися до збору, щоб зібрати 100 тисяч.

Першу частину розмови присвятили досвіду та мріям, що існували до 24 лютого 2022 року. Дронь розповів, що мріяв бути письменником, працював у Видавництві Старого Лева і якраз тієї ночі писав роман до першої години. «Я ліг спати, а через кілька хвилин мене розбудила мама дзвінком, що почалася повномасштабна війна», — розповів він. До того файлу не повертався три роки, але нещодавно відкрив знову.

Говорячи про роль літератури, він зазначив, що усвідомлення її ваги прийшло вже під час служби, коли стало очевидно, що «література, слова, письмо, мова — це насправді не те, що втратило актуальність з початком цієї війни, а те, що значно більше, ніж я собі колись уявляв».

Між розмовами автор читав поезію зі своєї збірки «Тут були ми». За два роки існування книжки вдалося зібрати трошки більше, ніж 1 мільйон 700 тисяч гривень для постраждалих від війни дітей (це гонорари за всі наклади цієї книжки та її переклади іншими мовами, прибуток видавництва, благодійні презентації саме цієї книжки, події довкола неї тощо).

Окремим блоком Дронь читав вірші, які ще не виходили друком. Один із них про дуже старого сусіда з дитинства поета, який всі 95 років свого життя ходив колядувати на Різдво, а коли вже нічого не бачив — Дронь водив його за руку. «Я його ще ніде і нікому не читав», — сказав автор. Інший вірш починається зі слів «Колись я стану Тарасом Прохаськом», Дронь назвав його своїм першим не сумним текстом. 

Усі нові тексти, за його словами, з’являться в новій книжці орієнтовно наприкінці 2026 року. На запитання про творчий дедлайн відповів: «Він дуже умовний — на осінь. Я би дуже хотів допрацювати нову книжку. Можливо, навіть на кінець літа, щоб під кінець осені вона могла вийти».

Третю частину вечора приурочили читанню коротких текстів із «Гемінґвей нічого не знає». У розмові про книжку зайшла мова про міжнародний контекст: права на переклад книжки вже підписали з видавцями 8-ми країн. Утім, не всі пропозиції Дронь прийняв.

Одна з них надійшла від великого норвезького видавництва Cappelen Damm, яке в 2022 році безкоштовно розповсюдило тисячі книжок для дітей українських біженців. Редактор Бернард Мор — людина, яка, зокрема, редагувала норвезький переклад «Міста» Валеріана Підмогильного. Дронь уже тішився новині, коли його шведський видавець нагадав: це те саме видавництво, яке 2025 року випустило книжку Ufred — Russland fra innsiden («Неспокій — росія зсередини») журналістки Осне Сейєрстад про вагнерівця Андрєя Медведєва, який воював під Бахмутом на боці росії, дезертирував та утік до Норвегії.

Далі ситуація, за його словами, ставала щоразу абсурднішою. З’ясувалося, що поки Сейєрстад збирала матеріал про вагнерівця, вона паралельно модерувала зустріч з українською письменницею Іриною Цілик і розпитувала її про її чоловіка, письменника і військовослужбовця Артема Чеха, який воював під Бахмутом. «В цей же час вона вже їздила десь там під мурманськ», — сказав він (вагнерівець родом із томська — ред.). Нагороду за цю книжку журналістка отримувала невдовзі після російської ракетної атаки на Тернопіль 19 листопада 2025 року.

Бернард Мор засмутився відмовою і пропонував подумати над цим рішенням ще, адже важливо, щоб український голос теж звучав. Письменник від пропозиції відмовився: «Тобто вони показали війну з розповіді вагнерівця (хай навіть дезертира), а тепер показали би з розповіді українського військового. І таким чином прирівнювали агресора і жертву, яка захищається. Насправді ж голос можна дати тільки комусь одному. Поки триває війна, з мого боку не буде ніякого видання книг в одному видавництві з росіянами, чи спільної участі з ними в літературних фестивалях».

Після офіційної частини у холі Молодого театру вишикувалась черга на автографи, люди не розходилися ще годину. У коментарі Читомо Артур Дронь сказав, що йому було цінно побачити стільки людей, особливо в контексті благодійної складової вечора: «Усі ці квитки, і вся ця присутність, і всі ці книжки конвертуються в лікування дітей».

Артур Дронь — поет і прозаїк, з перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у 125-ту окрему бригаду ТРО ЗСУ, служив на Донеччині, Харківщині та Запоріжжі. У 2024 році зазнав важкого поранення, 2025-го був звільнений у запас. Автор збірок «Гуртожиток №6» (2020), «Тут були ми» (2023) та книжки короткої прози «Гемінґвей нічого не знає» (2025), лавреат премії імені Юрія Шевельова.

Нагадаємо, у липні 2025 року Артур Дронь анонсував книжку «Гемінґвей нічого не знає», яка вийшла у Видавництві Старого Лева. Збірку «Тут були ми» вже переклали англійською та французькою мовами. «Гемінґвей нічого не знає» навесні 2026 року також вийде англійською у британському видавництві Jantar Publishing.

Читайте також: Артур Дронь про війну, яку не зміг би описати Гемінґвей

Фото: Данило Павлов