Chytomo Spotlights

Степовики в горах: як відбувався New York Camp 

03.11.2023

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Важкі клубки диму лоскочуть колії залізничних смуг. На станції «Славське» із сіро-синіх вагонів викочуються люди та їхні валізи. Це гірське селище та донецький Нью-Йорк розділяє тисяча з гаком кілометрів. Від початку повномасштабного вторгнення його мешканці шукали прихистку деінде, розпочавши життя в евакуації. Поміж них — 14 підлітків, учасників Нью-Йоркського літературного фестивалю (НЛФ). Упродовж п’яти днів, з 13 по 17 вересня, вони зустрілись під одним дахом на New York Camp.

«Це останній проєкт, у якому вона до нас так близько…»

Небо над локацією затягло густими хмарами, вершечки гір тонуть у густому тумані, крізь який продирається рання осінь. На вулиці мжичить, але всередині тепло від усмішок і трав’яного чаю. Долівку обліпили підлітки — щойно у них відбувся майстер-клас зі сторітелінгу від журналістки Олени Максименко. До кінця кемпу команди мають підготувати проєкти-історії, але зрештою в усіх учасників наскрізним стане рідний Нью-Йорк. 

Майстер-клас Олени Максименко

 

Навпроти дітей письменниця Оля Русіна і радіоведуча й поетка Олена Гусейнова. Поруч з ними перекладачка й письменниця Катя Міхаліцина, а також журналістка й комунікаційна менеджерка НЛФ Марія Масюк. Потому до групи доєднається програмна директорка BookForumLviv — Софія Челяк. Між ноутбуків, папірців і горняток сновигають короткі діалоги про війну, програму табору та Віку Амеліну. Дівчата заповнюють форму, щоб подати письменницю на премію Читомо.

 

Читайте також: Премія Читомо оголосила переможців 

 

Від початку нового етапу війни Віка Амеліна активно розповідала про російську агресію іноземцям, долучилась до правозахисної організації Truth Hounds і документувала воєнні злочини, підтримувала захисників і ньюйорківців. У липні Віка загинула внаслідок удару російської ракети по Краматорську. Організаторки вагались, чи проводити New York Camp. Але таки реалізували проєкт, бо той був важливим для Віки. 

 

«Їй хотілось бути чесною зі собою. Віка не могла зупинити ракети, тож прагнула робити усе, що від неї залежить. Я досі зберігаю на гугл-диску Вікині доки з першими замальовками табору [New York Camp, — ред.], її коментарями, схемою розселення дітей і лекторів. Це останній проєкт, у якому вона до нас так близько», — ділиться Оля Русіна.

Оля Русіна

 

Проєкт першого New York Camp став відгалуженням Нью-Йоркського літературного фестивалю, який 2021-го втілила Віка Амеліна разом з Олександрою Папіною та Христиною Шевченко, очільницею ГО «Ініціативна молодь Нью-Йорка». Другий НЛФ мали провести 2022-го року під гаслом «Деокупація майбутнього». Постійні обстріли селища унеможливили реалізацію фестивалю. Була ідея влаштувати подію за кордоном, але Віка відмовилась, пригадує Олена Гусейнова: 

 

«Пам’ятаю момент, коли Віці запропонували організувати НЛФ 22-го року в американському Нью-Йорку. Мангеттен, Бруклін, дівчата зачитають есеї. Наступного ранку Віка написала: “Це найгірша ідея, яка могла бути. НЛФ ми проведемо в Нью-Йорку, коли це стане можливим. Навіть якщо не буде нічого, ми сядемо на березі річки й читатимемо вірші”».

 

Цьогоріч New York Camp вдалось реалізувати на грантові кошти Міністерства закордонних справ Швейцарії. Спочатку НЛФ отримав їх, щоб перекласти українською книгу французького письменника та журналіста Себастьєна Гоберта. Його серію репортажів про життя українського Нью-Йорка мали видати 2022 року. Але після початку повномасштабного вторгнення за згодою Себастьєна НЛФ перепрофілював грант, спрямувавши кошти на табір для підлітків з Донеччини — його журналіст відвідав як лектор.

Себастьєн Гоберт та його книга репортажів про український Нью-Йорк

Зазирнути всередину

За розкладом лекція з креативного письма від Олі Русіної. Дівчата й хлопці мостяться на м’яких кріслах і карематах, відсапуючись після сходження на локацію. Річ у тім, що резиденція розташована на самому вершечку пагорба. Єдиний спосіб туди дістатись — подолати десятки дерев’яних сходинок. Повсякчас витривалість і рівновага дають збій, і хтось таки граційно гепається на вологу землю. «Віка б точно жартувала про сходи», — одноголосно погодились учасники.

 

Оля розпочинає з теорії гумору, розповідає про мемну культуру, а потім пропонує учасникам вигадати кумедну історію про горезвісні сходи. Фраза за фразою підлітки вигукують асоціації:

 

— Шлях до мети!

 

— Перемога України! 

 

— Для мене сходи — метафора нашої зустрічі. Ми порізно, але нам вдалось побачитись.

 

— Я не хочу турбуватись про сходи! Вони стануть спогадом! — раптово творчий потік перериває дівочий голос: наприкінці табору ними доведеться спускатись, щоб прямувати назад.

 

Креативність і творчість пронизують усю концепцію табору. Організаторки прагнули створити безпечний простір, де за допомогою різних форм мистецтва учасники вивільняють переживання і травматичний досвід. Так, із режисеркою та сценаристкою Мариною Степанською підлітки навчаються акторської майстерності: фокусуються на тілі й емоціях. А під час арттерапії з Катею Міхаліциною — зазирають усередину власних відчуттів, щоб через кольори й фактури опредметнити свої страхи та мрії.

Артерапія з Катею Міхаліциною

 

«Ідея НЛФ, як і кемпу — попри війну дати якнайбільше хорошого досвіду й нормальності, можливість вибору та пошуку себе. Творчість позитивно впливає на дітей і підлітків, які виросли у складних обставинах», — переконана Оля Русіна.

 

На кемпі також презентували лекцію про діяльність «Музею воєнного дитинства». Його команда документує свідчення людей, чиє дитинство припало на війну. До New York Camp доєднався дослідник музею Андрій Борутя, який занотував історії семи учасників табору. За весь період існування музею вдалось зібрати спогади й особисті речі понад ста дітей. 

Андрій Борутя розповідає про Музей воєнного дитинства

Життя в евакуації

Від початку повномасштабного вторгнення наслідки російської агресії в Нью-Йорку видно неозброєним оком: де були будинки — згарища, де люди — пустка. У травні окупанти скинули на селище бомбу ФАБ-250. Авіаудар пошкодив багатоповерхівки, амбулаторію, кінозал, а ще — Будинок культури фенольного заводу. Саме в ньому 2021-го відбувався Нью-Йоркський літературний фестиваль. Від вибуху  зруйнувався дах і частина прибудов, проте вціліла сцена, де нагороджували учасників НЛФ. Востаннє ньюйорківці бачили одне одного 1,5 року тому. До табору вони приїхали з Києва, Одеси, Полтави, Дніпра, Буковини та Львівщини. За цей час підлітки змінились і подорослішали. 

 

З портативної колонки лунає пісня KALUSH та Skofka «Додому». Обійнявшись, гуртом вони підспівують знайомий мотив. Чорнява дівчина у білій сорочці на ім’я Аліна прикриває обличчя та починає плакати. 

Аліна, учасниця табору

 

2021-го Аліна, як і її однолітки, брала участь у НЛФ, будувала плани та готувалась до випускного. Проте повномасштабне вторгнення зумовило брак безпеки та похитнуло опори. За кілька днів після 24-го лютого російські військові обстріляли автобус, який мав доправити до Нью-Йорка людей. Серед них був і друг Аліни. Водія вбили на місці, чимало пасажирів загинули, а її друг отримав важкі поранення. 

 

«Якось ми розшукували трьох дівчаток з Нью-Йорка, які намагались евакуюватись із селища. Одну з них, як і мене, звали Аліна. Ми не були добре знайомі. Пам’ятаю, якось зустріла її — така сонячна, усміхнена. Дівчат знайшли мертвими. Було важко дивитись на їхніх батьків і усвідомлювати, що їхні діти не мають майбутнього», — розповідає Аліна.

 

Згодом сім’я дівчини переїхала до Чернівців, а вона вступила до Києва на факультет журналістики. Сподівалась, що за кілька місяців повернеться до Нью-Йорка, але завбачливо взяла найнеобхідніше — власні спогади: атестат, диплом з НЛФ та коробку з фотокартками. «Усвідомлення, що таке “дім” з’являється тоді, коли змушений його покинути. Більшість із нас [учасників табору, — ред.] вже не мають будинків. Але тут, на кемпі, коли поруч люди з Нью-Йорка, я відчуваю, що вдома», — каже дівчина.

 

Більшість учасників уперше в Карпатах, тому нарекли себе «степовиками в горах». Місцевість Нью-Йорка відрізняється від Славського: на кожен знайомий терикон — гірський хребет, на кожен клаптик просторого степу — густий ліс. На тлі доносяться звуки розладнаного піаніно — можливо, і від того, що йому сумно, але здебільшого через цікавість п’ятирічного Артема, сина пані Олени. Жінка супроводжує у таборі підлітків. Серед них і її донька Настя: дівчина була переможницею конкурсу есеїв Нью-Йоркського літературного фестивалю. Після вторгнення Олена з дітьми переїхала до Дніпра, де продовжує вчителювати онлайн для учнів Нью-Йорка. 

Пані Олена та її син Артем

 

«Ми багато спілкувалися з Вікою під час вторгнення. Вона запитувала, чи потрібна допомога. Говорили і про Нью-Йорк. Я саме повернулась звідти з чоловіком — так наплакалась. Зняла для дітей відео, зробила фото. Віка казала, що і собі планує їхати до селища. Вона запитала мене, що я там робила. Пам’ятаю, як сказала — стіни цілувала. А вона відповіла: “От, і я поїду. Цілуватиму”. Досі не видаляю ці повідомлення, вони мені дуже дорогі», — ховаючи вологі очі, додала пані Олена.

«Від мешканців українського селища Нью-Йорк…»

Сонце змінило кількаденну мряку, мозаїки Будинку культури вилискують чи то від променів, чи то від усмішок. У передостанній день табору учасники прямують до центра Славського на поетичні читання. Олена Гусейнова та Катя Міхаліцина декламуватимуть твори авторів Донеччини, Христина Шевченко розкаже історію цього регіону, а модеруватиме все Софія Челяк. З-поміж зелені та терпкого осіннього повітря виринають люди в блакитно-помаранчевих хустинках — такі Віка Амеліна пов’язувала учасникам НЛФ 2021-го року.  

Поетичні читання в Будинку культури Славського

 

З-за дверей визирають смарагдові крісла з оксамиту та збентежений погляд заступника Будинку культури. Пан Володимир не припиняє метушитись, ковзаючи підлогою старенького фоє. Він має важливу місію — передати подарунок від громади Нью-Йорка. Щойно чоловік побачив реакцію учасників та організаторів, то одразу полегшено усміхнувся. Уздовж сцени майорять синьо-жовті кульки, на дерев’яному столі — торт, а поряд лежить листівка «Від мешканців українського селища Нью-Йорк з надією».

 

«Я дізналась, як це потрапило сюди, і розумію, що не потрібно переживати, чи буде спільнота селища далі разом, якщо вона здатна на такі маленькі дива. Це напрочуд чуйно і навіть сміливо, що вони [громада, — ред.] не побоялися знайти людей, які усе це зорганізували. Думаю, Віка дуже хотіла, щоб діти спілкувались навіть за таких умов, навіть коли вони далеко одне від одного», — розповідає Марія Масюк.

 

Після читань було багато сліз. Ховаючись в обіймах та власних роздумах, дівчата й хлопці усе роздивлялися подарунки.

Поетичні читання в Будинку культури Славського

Вогник єднання

Довкола будинків видніються ліхтарики та втомлені обличчя підлітків. Щоденно Каріна Варфоломієва з ГО «Ініціативна молодь українського Нью-Йорка» організовує для учасників танцювальні руханки. Поряд переводить подих Марія, захоплено розповідаючи, що знову відчула себе дитиною: «Байдикувати, відриватись, малювати пальцями, не думати про те, що одяг брудний, а тільки, чи достатньо обійняла людей поруч».

Марія та Софія, учасниці табору

 

Після повномасштабного вторгнення дівчина переїхала до Дніпра. Проте це її друга втеча від війни — першим домом був Донецьк. Кілька років вона жила в ОАЕ, а потім повернулась до бабусі на Донеччину. Марія зізнається, що їй часто сниться дім у Нью-Йорку: «Росія вкрала в мене дитинство двічі, бо я евакуювалась із Донецька у 14-му, тож постріли, звуки автоматної черги для мене стали нормою. Кілька поколінь моєї сім’ї ніколи не були в Донецьку через агресію росії. Моя сім’я вірила, що повернемось за місяць, а минуло вже 9 років», — додає дівчина.

 

Фестиваль, конкурс, знайомство з Вікою задало новий напрям руху в житті Марії, як і інших учасників НЛФ. Дівчина каже, що письменниця спонукала її до творчості — мотивувала писати, читала її оповідання та ділилась із Марією власними творами: «Якось в одному інтерв’ю Віка сказала, як важливо, щоб на Донеччині писали українською. Вона говорила, що пам’ятає кожне слово мого есе. Дізнавшись про її смерть, я взяла ноутбук і почала писати їй листа. Він у мене вже видрукуваний, лежить у конверті. Як буду у Львові, обіцяю собі, що приїду і занесу лист на могилу Віки», — додає Марія. 

 

Час повертатись у середину резиденції, бо на учасників чекають традиційні нью-йоркські обійми та «Вечірня свіча». Маленький вогник у скляній тарі запалюють та передають із рук у руки. Кожен і кожна сідає у коло та рефлексує про день, що минув. Остання «свіча» — найдовша за весь час табору. У тривких монологах з’являється смуток, радощі та щирі сльози. Підлітки згадують Нью-Йорк, Віку, НЛФ. Загадують наступну зустріч та повернення додому.

— Цей день мені дуже сподобався. Він взагалі якийсь динаміт! — щиро виголошує п’ятирічний Артем. 

 

— Дякую усім, але особливо Віці — саме вона зібрала таких різних людей, які змогли знайти спільну мову. Кожен із вас допоміг мені відкритись і почати говорити про те, що не міг раніше.

 

— Дякую тим, хто є у цьому колі! Табір був для мене найатмосфернішим і найкомфортнішим місцем. Хочу, щоб найближчим часом ми всі зустрілися, але вже в Нью-Йорку.

 

— Дякую за відчуття спільності. Це страшенно важливо, бо так багато суму, втрат, і купу всього поганого, що стається незалежно від нас. Але частини нашого спільного простору ми потягнемо за собою. Дякую вам за відкритість: в сміху, в радості, в дурощах, в болю, в серйозності. Дякую за обійми та погляди — це мої особисті скарби, які ось тут [показує на серце, — ред.], — ділиться з учасниками Катя Міхаліцина.

Цього разу свічку не гасять. Організаторки кажуть, що це вогник єднання. На тлі грає пісня про нічну ватру — до кінця табору учасники вже вивчили її напам’ять. Усі сплітаються руками, нагадуючи живе сонце — сяють попри темну ніч. Завтра ньюйорківці пакуватимуть валізи та наплічники, залишивши трохи місця для спогадів про New York Camp.

 

Фото: Марія Масюк

 

Ця публікація є частиною проєкту “Chytomo spotlights:Ukrainian culture on and after frontline”. Фінансування здійснюється зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2023 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut. goethe.de