«Світ книги» у Празі: Як Чехія й Україна стали єдиними у спільних цінностях

Цьогоріч на празькому літературному фестивалі «Світ книги» працював український стенд з гаслом «Єдині в наших спільних цінностях». На найважливішій книжковій події Чехії зокрема обговорюватимуть вільну Україну як умову для вільної Європи, показували українські книжки та знайомили закордонну аудиторію з нашими авторами. Своїми враженнями ділиться Ірина Забіяка.

«Був теплий вечір, на небі з’являлися перші зірки, і наше засідання супроводжувалося притлумленою сумішшю звуків, що складалася із шуму міста, віддаленого звучання клаксонів і трамвайних дзвіночків та тихого плюскоту річки».

Звучить так знайомо, правда? Скільки таких вечорів було в кожного з нас, як часто згадуємо їх нині, ці безтурботні, спокійні, мирні вечори. Між тим, це пасаж із роману чеського автора Зденєка Їротки, написаного у 1942 році – у самий розпал Другої світової війни і її жахіть. У романі «Сатурнін» немає ні слова про війну, і лише зараз я розумію, чому. Бо у війну хочеться думати про щось гарне, хочеться бачити й відчувати щось гарне, аби бодай трохи іноді повертати собі відчуття нормальності. Саме це бажання спонукало мене відвідати цього року літературний ярмарок і фестиваль «Світ книги» у Празі, що відбувся із 9 по 12 червня і мав багату українську програму, організовану кількома українськими інституціями у співпраці.

Ще до початку фестивалю 8 червня у форматі пре-парті відбулася українська ретровечірка «Фокстроти», організована командою «Книжкового Арсеналу в Києві». В анотації до проєкту його кураторка Оксана Щур говорить саме про почуття ностальгії: «Якщо раніше зі старих поетів сміялися (Я єсть народ, якого правди сила, Цю жінку я любив, вона просила), то тепер їхні найкращі вірші стають острівцями ностальгії в океані іронії. «Пробитися в радіоефір смерті» можна, влаштувавши дискотеку з ними разом».

І хоча всі культурні контексти проєкту будуть зрозумілі лише українським інтелектуалам чи глибоким знавцям української культури за кордоном, все ж вечірка, на думку організаторів, пройшла на достойному рівні, а у разі повторення викликала би з часом все більший і більший інтерес як до української поезії, так і до сучасної музики. Оксана відзначила також, що особливо спрацював трек про війну «PS. «Бажан. Невер (еґейн!)», послухати який можна за посиланням.

Надалі участь України розділилася на дві частини, кожна з яких жила трохи іншим фестивальним життям. Звісно, основною темою як стенду, так і дискусій залишалася повномасштабна війна Росії проти України, проте виявлялася ця тема по-різному.

На українському стенді представили книжки 19 видавництв, які можна було придбати, а також низку безкоштовних видань. У великому шатрі з національними стендами український цього разу справді виділявся: фактично постійно на ньому були натовпи. Тож на думку Тетяни Окопної, першого секретаря Посольства України в Чехії з питань преси та культури, мета надати українцям доступ до українських книг була виконана. Як і в багатьох інших країнах, що приймають українських мігрантів зараз, у Чехії доступ до книжок забезпечують кількома шляхами: привезення видань, друк на місці та переклади.

На стенді переважали саме привезені книжки, видані в Україні, а рідні очі-руки-голови видавців на мить переносили вас до Львова чи Києва, на Book Forum чи Книжковий Арсенал. Але справді – лише на ностальгійну мить. Мабуть, ще ніколи я не витрачала на фестивальні книги стільки грошей, не тягла такі торби й не жахалася так власної спраглості за книжками для себе і своєї дитини.

Це болюче відчуття: підтримати тих, хто видає, вхопити те, що дороге серцю, запам’ятати, надихатися, нахапатися емоцій наперед. І водночас усвідомлювати, що більше не буде того, що здавалося вічним і стабільним: весною у Києві, восени у Львові, а останнім часом ще протягом року у багатьох містах. Довгий час я возила зі «Світу книги» чеські книги в Україну. Цьогоріч – українські книжки в Чехії.

Схожими враженнями від виставки ділиться і видавчиня Лілія Омельяненко («Видавництво»): «Відвідати Світ книги в Празі – це хороша ілюзія повернення до нормального життя. Хоча відчувати все, як раніше, не виходить. На кожному кроці ми бачимо підтримку України, двомовні книги, прапори, виставка українських ілюстраторів про цю страшну війну Росії проти України. Багато людей на українському стенді, дуже багато спраглих купити книжки українською і відчути себе ближче до Батьківщини. Видно, що всі скучили за своїми й хочуть знову додому. Була рада відчути себе частиною такого єднання всіх українців на ярмарку. Почувалася, що книга знову важлива. Обов’язково переможемо та дамо можливість українцям читати більше якісних книжок».

Мабуть, саме на українців у Чехії наш стенд справив найбільше враження, чехи все ще потребують пояснень і коментарів, щоб читати українську літературу. Це кілька разів пролунало на різних подіях, що складали другу частину української презентації. Так, під час дискусії 12 червня, організованої спільно українським і чеським ПЕН-клубом, чеська письменниця і перекладачка Ольга Валло розповіла, що провела попередню ніч за читанням роману Євгенії Кононенко і запитувала себе, чи до того його читали хоча б чеські рецензенти, що писали на його основі статті. У багатьох розмовах виникало враження, що нам про себе ще треба дуже багато розповідати, щоб нас почули й зрозуміли.

Своїми враженнями про українську програму поділився Гійом Бассет, драматург фестивалю: «Українську програму в Празі довелося складати менше, ніж за місяць: а деякі елементи набули завершеного вигляду за день до. Попри це програма була багатою і загалом дуже відвідуваною. Публіка та учасники були захоплені, тому і ми теж».

Під час зустрічей, презентацій, автограф-сесій і дискусій про Україну, українців, а також кримських татар і Крим розповідали, наприклад, Тамара Горіха-Зерня, Любов Якимчук, Катерина Міхаліцина, Євгенія Кононенко, Алім Алієв, Наталя Гуменюк.

Частим питанням, що виникало під час дискусій українських авторів з іноземними, було питання можливості діалогу з Росією та росіянами («хорошими руськими»). Здається, саме це питання якнайповніше ілюструє відмінність: українці категоричні у своїх заявах про неможливість вести перемовини зі злочинцем, а от європейці все ще лишають це темою для розмови. Наче бояться зробити крок уперед, топчучись на місці, хоча насправді йдеться про прийняття реальності, що вже настала.

Подібне враження лишилося і від вручення премії Їржі Тейнера, що нагороджує авторів за внесок у боротьбу за свободу: цьогоріч вона мала дістатися Світлані Алєксієвич, але оскільки та не змогла приїхати, то переадресувала її українським колегам. Премію отримали Катерина Міхаліцина та Євгенія Кононенко, які присвятили її письменникам, що нині воюють із Росією.

Читайте також: Після вибухів антивоєнні книжки втратили релевантність. Письменники про майбутнє сучукрліту

Книжковий Арсенал в межах національного стенду представив проєкт «Література на експорт», метою якого є зацікавити іноземців в українській книжці та надати можливість українським видавцям розпочати експорт або наростити його шляхом встановлення прямих контактів з іноземними партнерами. Крім цього, на українському стенді демонстрували відео, записані в межах проєкту.

Також відбулася зустріч з поеткою Любов’ю Якимчук. Разом із кураторкою Літературної програми Книжкового Арсеналу Оксаною Щур вони говорили про сучасну поезію в часи війни. Під час зустрічі Любов Якимчук також читала власні вірші українською мовою, а перекладач Олексій Севрук прочитав ці поезії у перекладі чеською.

Про відповідальність людей мистецтва говорили як на дискусії ПЕНу, так і на зустрічі директорів книжкових ярмарків (Франкфуртського, Болонського, Київського та Празького). Про можливості й значення слова, про його національну специфіку, про слово добре і погане прозвучало багато розумних слів. Вони лунали, наповнювали собою простір, проникали в голову і навіть змушували замислитися. Відволікали, але ненадовго. Бо як ніколи відчувалося – принаймні мені – що треба діяти, багато, важко і послідовно. Навіть якщо дія – у слові. Навіть якщо дія з елементами ностальгії.

Українська програма «Світу книги» була організована за підтримки Українського інституту, Посольства України в Чехії, Міністерства культури та інформаційної політики України, українського ПЕН-клубу, Українського інституту книги. Українські учасники дякують за активну підтримку організаторам ярмарки та фестивалю.

Читайте також: Празький книжковий ярмарок «Світ книги» вперше з українською програмою

Фото зі сторінки Посольства України в Чехії