переклади

У пошуках «Сірих бджіл»: як іноземцю знайти укрліт англійською в Україні

09.04.2024

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Наратив пошуку існує давно — ще з часів виникнення й розвитку мови. Хтось у постійному пошуку духовного, інші шукають щось матеріальне, а дехто хоче здобути знання. Власне, сам пошук не конче має перетворитися на магічну мандрівку, адже іноді це пошук чогось простого. Наприклад, книжки. 

Це — моя історія пошуку англійського перекладу роману Андрія Куркова «Сірі бджоли» тут, в Україні. Принадність цього пошуку полягає в тому, що тепер він стосується не конкретного роману, а загалом книжок від авторів з України. 

Столиця й українська література англійською

Перш ніж із головою поринути в оповідь, мушу зауважити, що я міг би з легкістю завантажити цю книжку в застосунок Amazon Kindle або Apple Books на своєму IPad. Але я читач олдскульний, і полюбляю тримати книжку в руках, виділяти уривки, чути шелестіння сторінок і відчувати запах чорнила.

 

У листопаді 2020 року ми з дружиною (її звати Наташа) переїхали в Київ. Причин було вдосталь, але жодна з них не стосується моєї оповіді. Я прибув у Київ і зрозумів, що не знаю жодного письменника з України, окрім, звісно, Миколи Гоголя. Тож я поставив собі за мету дослідити весь огром української класичної та сучасної літератури. Постать Тараса Шевченка височіла наді мною, немов сонце над Дніпром. Якось я натрапив на пам’ятник Олесю Гончару, гуляючи парком, названим на його честь. Тоді ж я звернув увагу на імена класиків української літератури й письменників радянської доби. На цьому етапі я не читав твори, радше більше дізнавався про постаті самих письменників.

Пам’ятник Олесеві Гончару у парку його мені в Києві

 

Дуже скоро набридливий алгоритм Фейсбуку почав підкидати мені в стрічку контекстну рекламу сучасних авторів з України. Якось я звернув увагу на книжку під назвою «Сірі бджоли». Мене зачепила сама назва, бо до переїзду в Україну я мав у США невелику пасіку й займався бортництвом. Я пошукав ще трохи інформації про тему книжки та автора. Гачок був закинутий, але тягнути мене не було куди. Ми тоді мешкали в Солом’янському районі Києва, і там біля парку я знайшов місце під назвою «Книгарня “Є”».

 

Якось, у лютому 2021 року, ми з Наташею брели крізь сніги, щоб зазирнути до книгарні. Наташа прагнула вдосконалити свої навички володіння українською, тому швидко обрала й купила книжки: «Кобзар» Тараса Шевченка й «Поеми, драми та ліричні твори» Лесі Українки. Секція книжок англійською мовою мала досить мізерний вибір белетристики. Була там класика британської та американської літератури, проте я ще в юності прочитав більшість цих авторів. Того дня я купив книжку Сергія Плохія «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності», тож додому йшов не з порожніми руками. Щиро кажучи, ми з Наташею ніколи не виходимо з книгарні з порожніми руками. Ми — затяті читачі, які, крім нон-фікшн, полюбляють і художню літературу.

 

Невдовзі ми були зайняті купівлею квартири та ремонтом, тож часу на читання було катма. Про «Сірих бджіл» я не забув. Книжка «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності», цікава й повчальна, мені сподобалася. Я вже в такому віці, що шукаю художню та науково-популярну літературу, яка повчає. Я не читаю для розваги, радше для обізнаності, розуміння і вивчення стилів письма, щоб покращити власний. Ремонт у квартирі був завершений, проте незабаром прилетіли ракети, приїхали танки й розпочалася повномасштабна війна. У ті перші дні — дні битви за Київ — читання занадто відволікало. Щиро кажучи, впродовж першого року повномасштабної війни я не читав нічого, крім новин та телеграм-каналів.

Пошуки у Чернівцях

Жовтень 2022 року приніс значні руйнування системи електромережі, тож ми вирішили поки переїхати в Чернівці. Я працюю віддалено, тому електрика та інтернет для мене життєво важливі. Чернівці мають вельми цікаву літературну історію та спадок, і я подумав, що, можливо, в одній із книгарень усе ж знайдеться примірник «Сірих бджіл» англійською. Книгарень було багато, проте майже всі мали той самий набір назв англійською, що й у Києві. Якого біса вони не мали книжок українських авторів у перекладі англійською? Невже немає туристів, які бодай щось купують? Такими були мої думки.

 

Я здався і невдовзі натрапив на електронну бібліотеку української літератури на факультеті україністики в університеті Торонто. Оце так! Оце скарб! Ясна річ, мені довелося читати з планшета, проте книжки були безкоштовні. Спочатку я прочитав «Собор» Олеся Гончара. Що за роман! Теми й краєвиди книжки відгукувалися мені. Я досить швидко проковтнув цей короткий роман. Олесь Гончар займає особливе місце в моєму серці, адже в моєму районі є парк, названий на його честь, і радянський Будинок письменника, де він мешкав. Іноді, гуляючи вулицями, я міркую, чи не йду там, де ходив він, і чи думав він про Володимирський собор, коли писав свій твір. Цей собор також розташовується в нашому районі.

Вигулюючи свого собаку, якось я помітив на вулиці Чернівців меморіальну дошку із зображенням Івана Франка. Я вмію читати українською, тож упізнав ім’я. Пізніше того ж дня у безкоштовній електронній бібліотеці я завантажив книжку Івана Франка «Захар Беркут» — ту саму, яку 1944 року переклав Теодосій Бореський. Так, я маю слабкість до старих речей. Ця книжка — справжній витвір мистецтва! Цей твір класика української літератури вихоплює саму суть народу, серця й душі України більше, ніж будь-який інший, який я читав до цього. Відтоді я рекомендую її читачам, які прагнуть зрозуміти, як і чому українці вистояли проти ворога, який є просто іншою ордою, ніж та, що зображена в романі. Додатковий бонус? І він тут теж є. Наприкінці книжки знаходимо «Короткий нарис української історії» від перекладача. Це особливо повчально, адже переклад виконаний 1944 року. Деякі частини статті були опубліковані під назвою «Україна — забута нація Європи» у випуску «Британської співдружності» від 25 серпня 1929 року. Я, звісно, намагався відшукати цей журнал, але єдині копії, ймовірно, не були заархівовані в електронному форматі й існують, можливо, лише в підвалі якоїсь британської бібліотеки.

 

З часу нашого переїзду в Чернівці минуло чотири місяці, і ми вже сумували за домом у Києві. По той бік вулиці від нашого помешкання, «іншого дому», щоранку вишиковувалися черги внутрішньо переміщених українців, які чекали на отримання їжі, речей для літніх людей і дітей. Рівень їхніх прибутків відрізнявся від нашого, проте реалії були однаковими для всіх. Люди в Чернівцях щедро допомагали їм, демонструючи незламність духу, притаманну більшій частині України. Приблизно в цей час я натрапив на «Місто» Валер’яна Підмогильного. Дізнавшись, що мова в книжці про Київ, я просто мусив її прочитати. Так, формально це була «радянська» література, проте мене це не хвилювало. Я блукав Подолом і ходив на Хрещатик із головним героєм роману. Я поринув у літературне зображення мого любого Києва. Ця книжка завжди займатиме особливе місце в моєму серці, адже допомагала, коли я сумував за домом.

Нові книгарні й більший вибір

«Сірі бджоли» досі не давали мені спокою. Нова стратегія полягала в тому, щоб купити на Amazon паперову книжку і попросити когось із США відправити її або попросити одного з британських волонтерів, із якими я працюю, привезти її в Україну під час наступної поїздки сюди. 

 

На жаль, війна непередбачувана, як і саме життя під час війни. Завжди є справи, з якими треба впоратися, або ракети, від яких потрібно ховатися. У перші дні весни 2024 року товариш запросив мене до нової книгарні «Сенс». На той час я вже майже відмовився від пошуків «Сірих бджіл». «Сенс» мала не надто хороший вибір, але мені вдалося купити «Катерину» Тараса Шевченка в неймовірному перекладі та з вражаючими ілюстраціями. Ми з Антоном сиділи там і обмінювалися думками щодо пошуку книг англійською. Власне, йому щастить, бо він читає англійською, українською та російською.

 

Читайте також: «Сенс на Хрещатику»: які книжки придбали перші відвідувачі книгарні

Книгарня «Сенс» на Хрещатику

 

А напередодні Різдва ми з Наташею відвідали ще одну нову книгарню під назвою Readeat, але там «Сірих бджіл» теж не було, хоча вибір книжок англійською мовою помітно кращий. Наташа була в захваті, бо знайшла купу книжок, які могла використати на уроках у Печерській міжнародній школі. Мені вдалося купити примірник «Септології» Йона Фоссе, і я певний час його читав. Окрім того, я відклав «Війну, яка змінила нас» Катерини Пилипчук, яку ще не читав.

 

Читайте також: Привіт, Кеп, або 20 найкращих відповідей власнику Readeat від видавців і культменеджерів

Книгарня Readeat

 

Антон вважає, що найкращий вибір книжок англійською в книгарні «Є» на Миколи Лисенка. У мене є картка постійного покупця «Є», і саме до цієї книгарні від нашого дому всього один квартал. Востаннє, коли я туди заходив, «Сірих бджіл» не було, тож я вирішив не йти дарма. Кілька тижнів потому, прочитавши огляд Кейт Цуркан, я все ж завітав у книгарню за «Забуттям» Тані Малярчук. Я також усвідомив, що досі не прочитав жодної книжки, написаної українською письменницею, і захотів розширити свої знання. Розглядаючи полиці, я все більше розчаровувався, бо не бачив «Забуття». Раптом я помітив книжку з жовтим корінцем. Перед моїми очима з’явилися «Сірі бджоли». Нарешті пошук завершений. Проте це ще не кінець. Інколи пошуки призводять до інших пошуків, чи не так?

 

Через два дні я зрозумів, що «Пікнік на льоду» Андрія Куркова також стоїть на полиці. Я повернувся в книгарню й немов ненаситний, який полює за скарбом, жадібно купив цю книжку, а потім вирішив зайти в кафе, де Андрій Курков іноді буває. Я знаю про це місце зі статей, які він пише для Kyiv Post. Навіщо? Що ж, я сподівався, що він підпише мій примірник книжки. На жаль, поки я сидів і насолоджувався кавою, він не з’явився. Якось, коли матиму час, я принагідно зайду в кав’ярню, і сподіваюся зловлю його для швидкого автографа. Тоді мій пошук і справді завершиться.

 

На вулицях Києва повсюдно лунає англійська. Багато з тих, хто нею розмовляє, приїжджають на зустрічі, займаються волонтерством чи працюють. Хтось, цілком можливо, хотів би знайти й прочитати книжку українського автора, проте вибір обмежений. Ті з нас, хто тут мешкає, також прагнуть мати таку можливість. Чому за межами України легше купити книжку українського автора в перекладі, ніж в Україні? Якби я був підприємцем, то неодмінно відкрив би в Києві книгарню з асортиментом книжок англійською мовою, позаяк знаю, що запит є. До слова, я дочитав «Сірих бджіл» до половини. Це першокласний твір, але я маю погляд на війну зсередини, тож, можливо, оцінюю дещо упереджено.

 

Читайте також: Курков: Там, де говорять про війну з Україною, має бути наш голос

 

Фото: Дмитро Ларін, Суспільне, Kostyantyn Chernichkin (Kyiv Post)