У жовтому халаті та з бамбуком у душі: фразеологізми, які допоможуть зрозуміти Китай

Олександр Николишин. Домалювати дракону зіниці. Історія Китаю у 50 фразеологізмах. – Київ: Смолоскип, 2020.

Світ, який ми знаємо, творять історії. Саме через них автор книжки «Домалювати дракону зіниці» і хоче розповісти історію Китаю. 50 фразеологізмів, походження і пояснення яких зібрані у цьому виданні, допоможуть вам краще зрозуміти цю загадкову країну і відчути її культуру.

З нагоди Китайського нового року, ми пропонуємо ознайомитися вам з трьома такими, надзвичайно мудрими фразеологізмами, які не лише передають дух китайської культури, але й можуть стати родзинкою у ваших власних текстах.

黄袍加身 — Вдягнути жовтий халат

Одної ночі 960 року захмелілий полководець Чжао Куан’їнь міцно спав у своєму шатрі за десять кілометрів від Бяньцзіна (сучасне місто Кайфен) — столиці династії Пізня Чжоу (951–960 роки). А от його солдати заснути не могли — і зовсім не через майбутнє протистояння з об’єднаним арміями династій Ляо та Північна Хань (951–979 роки). Вони юрбилися біля шатра полководця й чекали, коли його розбудять. З’явився сонний і здивований Чжао Куан’їнь. Він не встиг і рота розтулити, як хтось накинув йому на плечі жовтий халат — символ імператорської влади. Солдати прихилили перед ним коліна й прокричали: «Слава!» Саме так вони виказали своє бажання бачити своїм імператором його, а не безпорадне восьмирічне дитя — Ґун-ді. Чжао Куан’їня на мить охопило сум’яття, він вагався, дивуючись і радіючи водночас. Врешті, він погодився, але за умови, що солдати захоплять столицю без погромів і грабунків, а також залишать життя малолітньому імператору.

Усе так і сталось — передання влади відбулося мирно. Армія не зустріла в столиці жодного опору. Ґун-ді добровільно зрікся влади, а Чжао Куан’їнь став імператором Тай-цзу нової династії Сун (960–1279 роки). От і донині про людину, що приходить до влади або здобуває перемогу, кажуть, що на неї вдягли жовтий халат — 黄 袍加身.

他过去利用兵权黄袍加身, 别人当然也可以如法炮制, 将他推翻。

.

Він використав свою військову владу, аби на нього вдягли жовтий халат, тепер це може стати взірцем для інших, і вони так само зможуть скинути його з посади.

Значення окремих ієрогліфів:

• 黄 (huáng, хуан) — жовтий
• 袍 (páo, пао) — китайський халат «пао» (вид одягу на підкладці)
• 加 (jiā, цзя) — додати, одягати
• 身 (shēn, шень) — тіло

Історія про жовтий халат, що накинули на Чжао Куан’їна, залишила після себе не лише фразеологізм, а й страву, якою досі ласують мешканці міста Кайфен, що було столицею сунської династії з 960 по 1126 роки. Вона має назву «Ліюй беймянь» (鲤鱼焙面) — короп, укритий обсмаженою тонкою локшиною. За переказами, короп символізує Чжао Куан’їна, а локшина — халат, що на нього колись накинули.

А от сам сунський Тай-цзу був досить скромним у своїх кулінарних уподобаннях. Як імператор, він мав змогу дегустувати рідкісні делікатеси, але до кінця життя найбільше полюбляв страву, яку скуштував, ще коли був молодим і нікому не відомим солдатом. Колись узимку в Чан’ані він їв затвердлий прісний хлібець. Господар одної крамниці пожалів його і запропонував гарячий бульйон із бараниною. Чжао Куан’їнь покришив у нього свій хлібець і з’їв усе разом. Цей смак він запам’ятав назавжди, а янжоу паомо (羊肉泡馍) — суп з баранини зі шматочками прісного хліба — нині найбільш відома страва кухні міста Сіань.

胸有成竹 — Мати в душі бамбук

Наближався вечір, подув сильний вітер і небо освітила блискавка. Зрозумівши, що наближається гроза, люди побігли додому. У цей час художник Вень Тун сидів удома. Почувши рух на вулиці, він поглянув крізь вікно і, навпаки, кинувся надвір. Поки всі поспішали сховатися в затишних оселях, Вень Тун мчав до бамбукового гаю, що ріс неподалік у горах. Він хотів подивитися, який вигляд має бамбук під час грози, адже понад усе любив малювати саме цю рослину. Художник відвідував цей гай ледь не щодня, подовгу споглядаючи бамбук у різний час доби за різної погоди. Бамбука під час грози він ще не бачив. Коли Вень Тун прибіг у гай, дощ лив уже мов із відра, а його одяг наскрізь змок. Та чоловік не помічав цього. Він тільки кліпав очима і намагався запам’ятати кожен вигин стебел під поривами сильного вітру та кожен порух листя від ударів важких крапель.

Вень Тун ходив у гай і спостерігав за змінами, що відбувалися з бамбуком день за днем, сезон за сезоном. Так тривало, аж поки про нього не почали говорити як про художника, що найкраще у всій династії Сун малює бамбук. Вень Тун знав про цю рослину все і міг з дивовижною точністю з пам’яті зобразити її в найдрібніших деталях. Картини художника охоче купували, а один чоловік, захоплюючись його талантом, сказав: «Коли Вень Тун малює бамбук, він вже має його в душі». Відтоді вислів 胸有成竹 — «мати в душі бамбук» — почали використовувати для опису людини, яка перш ніж приступити до якогось діла, вже має в голові готовий план.

因为准备充分, 小明在比赛中显得胸有成竹。

.

Сяомін добре підготувався і тому мав дуже впевнений вигляд на змаганнях.

Значення окремих ієрогліфів:

• 胸 (xiōng, сюн) — душа
• 有 (yǒu, ю) — мати
• 成 (chéng, чен) — готовий
• 竹 (zhú, чжу) — бамбук

Ще одним відомим художником династії Сун був Чжан Цзедуань (1085–1145 роки) — майстер побутового жанру живопису. Саме він став автором чи не найвідомішої китайської картини всіх часів — «По ріці на свято Цінмін». Це полотно має понад п’ять метрів у довжину і зображає сунську столицю, місто Кайфен, у день, коли в Китаї вшановують пам’ять мертвих родичів — на свято Цінмін (清明节, дослівно з китайської — «свято чистого світла»).

Починається картина з весняного пейзажу в околицях міста: дерева ховають хатину із солом’яною стріхою, до берега ріки прибився маленький човен; йдуть віслюки, завантажені вугіллям, а віддалік чоловіки несуть пані в паланкіні. Далі ми бачимо порт, в якому кипить робота — вивантажують зерно, що доставили туди торгові судна. Такі модернізовані джонки могли швидше перевозити більшу кількість вантажу, що сприяло активнішій внутрішній торгівлі династії Сун. За портом річку перетинає дерев’яний арковий міст. З нього люди дивляться на велике судно, яке готується проплисти під мостом. Нарешті ми потрапляємо на галасливі міські вулиці, по обидва боки яких вишикувалися житлові будинки і храми, шинки і чайні, масажні салони та м’ясні лавки. Поміж них їздять на конях чиновники, продають крам купці, торгуючись до останнього з покупцями, іде монах з кошиком на спині, мандрівник запитує в перехожого дорогу, діти слухають байки вуличного оповідача.

Чжан Цзедуань зобразив на своїй картині понад п’ятсот людей, п’ятдесят голів домашньої худоби, тридцять будівель, двадцять суден та одні міські ворота. Картина «По ріці на свято Цінмін» досі залишається цінним матеріалом для вивчення побуту доби Сун, що була часом розквіту художнього мистецтва Китаю.

При імператорському дворі діяла художня академія, що готувала професійних художників. Усі сунські правителі високо цінували їхню творчість, а сунський імператор Хуей-цзун пішов навіть далі. Він сам був талановитим художником, колекціонував твори мистецтва, створював каліграфічні написи і проводив чайні церемонії, не цураючись власноруч наливати чай міністрам. От тільки за високими матеріями він часто забував про буденні державні справи, що зрештою призвело до катастрофи.

酒池肉林 — Озера вина і ліси м’яса

Чжоу Сінь був тридцятим імператором династії Шан (1600–1046 роки до н. е.), що змінила династію Ся. Попри хороші здібності, силу й кмітливість, насамперед він запам’ятався своєю пихою, жорстокістю і непомірною любов’ю до жінок та алкоголю. Його палац звели з нефриту, а Вежу оленя, що мала сягати аж до хмар, сім років будували раби. У своєму саду він наказав розвісити на деревах м’ясо, а озеро наповнити вином. Там правитель і проводив більшість часу, розважаючись із наложницями. Найбільше йому подобалося дивитись, як прислуга купається у винному озері, напивається й тоне.

Полюбляв Чжоу Сінь вигадувати й нові тортури, наприклад, змушував засудженого йти над розпеченим казаном по бронзовому стовпу, змащеному олією. Коли нещасний падав і згорав заживо, Чжоу Сінь із наложницями весело сміялися. До того ж, він не слухав жодних засторог. Коли його намагався напоумити рідний дядько, імператор наказав вирвати тому серце, аби подивитися, чи справді в серці мудреця — сім отворів. Пам’ять про жорстокого правителя відобразилася й у мові. Досі, описуючи непомірне марнотратство, ненажерливість та корупцію, китайці вживають вислів «озера вина і ліси м’яса» — 酒池肉林.

一个人如果夜夜笙歌, 酒池肉林, 就算有万贯家财, 也会坐吃山空。

.

Якщо людина тільки те й робить, що гуляє і проводить час у непомірних розвагах, то вона неодмінно розтринькає все багатство, хоч би скільки його в неї було.

Значення окремих ієрогліфів:

• 酒 (jiǔ, цзю) — вино, алкоголь
• 池 (chí, чи) — озеро
• 肉 (ròu, жоу) — м’ясо
• 林 (lín, лінь) — ліс

Поки Чжоу Сінь насолоджувався своїми озерами вина і лісами м’яса, царство Чжоу набирало силу. «Освічений правитель» чжоуський Вень-ван розширив володіння і знайшов нових союзників, а його син — «войовничий правитель» чжоуський У-ван — повів п’ятдесятитисячне військо проти держави Шан. Воно легко здолало семисоттисячну армію Чжоу Сіня. Солдати просто не хотіли гинути за імператора-тирана. Останній утік з поля бою, вбрався у найкоштовніші шати, піднявся на улюблену Вежу оленя, підпалив її й кинувся у вогонь. Це був кінець династії Шан і початок династії Чжоу (1046–256 роки до н. е.), а воювали вони за території в басейнах середньої та нижньої течій рік Хуанхе і Янцзи, які й стали колискою китайської цивілізації.

Утім, не лише «озера вина і ліси м’яса» згубили останнього шанського правителя. Пихатий і самовпевнений, він перестав робити жертвопринесення предкам, а це підривало основу легітимності правління династії. Шанське суспільство шанувало духів, а особливо — померлих предків. Усе хороше чи погане в житті людей відбувалося з їхньої волі, й тому їх задобрювали ритуальними жертвами. Піклуватися про померлих починали відразу ж після їхньої смерті й клали їм до могил усе, чим вони користувалися за життя. Серед іншого, у тогочасних похованнях археологи знайшли майстерно виготовлені жертовні бронзові посудини.

Що більшою була така посудина, то важливіше місце посідав померлий у суспільній ієрархії. Ще одна важлива археологічна знахідка того періоду — цзяґувень (甲骨文, написи на панцирах черепах і кістках биків) — теж мала зв’язок із культом предків. За допомогою цих піктографічних написів, прадавніх «родичів» сучасних ієрогліфів, шанські жерці зверталися до духів, запитуючи про майбутній врожай чи результат воєнного походу. На найважливіші запитання державного рівня міг відповісти лише «Верховний володар» Шанді. Звертатися до нього могла тільки людина з найбільш могутніми предками. Такою людиною й був шанський правитель.

Отже, втративши зв’язок із духами предків, Чжоу Сінь втратив право на владу. Принаймні так вважав чжоуський У-ван. Здобувши перемогу, він урочисто заявив: «Я зміщую династію Шан та її деспотичне правління, тим самим я виконую волю Неба». Так з’явилася віра в те, що Небо дає імператору право стояти на чолі народу, але воно також може й відібрати це право у недостойного правителя. Пізніше це назвуть мандатом Неба. Якось У-ван не міг заснути. Коли в нього спитали, у чому річ, він відповів: «Династія Шан втратила захист Неба, тому я зміг перемогти… Я не можу змусити Небо бути вічно прихильним країні Чжоу, як же мені заснути?»

Купити книжку.